Він стояв у тамбурі - як завжди п'яний, брудний, пом'ятий, неголений і
невиспаний - і курив. Цигарку за цигаркою, трохи примружуючи очі при
затяжці. Він завжди так робив, щоб їдкий нікотиновий дим не потрапляв у
очі. Хай Він і курив звичайні цигарки (типу "Monte Carlo" сині), але курив
так, ніби косяк. Чомусь Він про це подумав саме зараз. Помітив це саме
зараз.
Але Він думав не тільки про це. Також Він думав про Неї - про Відьму з
вулиці Портобоел. Її образ завжди був поруч із Ним. Як у тому Його вірші:
"уривок мого янгола". І зараз Він думав про свого Янгола. Як давно Він Її
не бачив. Він над тим до зараз й не задумувався. Спробував згадати - і не
зміг. Затягнувся. У навушниках билися звуки "Бєларусь будзє вольнай!.."
"Таваріща Маузера". І знову Білорусь чомусь нагадала Йому Її.
Він бачив Її святі руки (знову ж, не міг згадати - чи колись їх торкався),
Її святі очі, Її святе золотисте волосся (хоча Вона казала Йому, що в Неї
волосся темне - Він завжди бачив Її сонячною, яскравою, рудою). Він
намагається згадати - чи взагалі Він колись торкався Її святого тіла й не
міг. "За логікою того, що фізично ми знаємо одне одного два роки, то я
обов'язково мав хоч раз Її торкнутись" - подумав Він собі. Але Він сам
знав, що у Його житті закони лоґіки ніколи не працювали. (Згадалося, як Він колись на сесії отримав найвищу відмітку з лоґіки, не будучи відсотків на 75 пар з неї й знаючи з предмету тільки його назву, прізвище та національність викладача.)
Він також згадав, що колись вважав Її за звичайну хвору на голову
малолєтку. Але потім, аналізуючи своє життя, а з ним і життя своїх
ближніх, Він побачив, що сам був таким у очах багатьох, навіть найблищих,
людей. І вирішив переглянути своє ставлення до Неї. Та й загалом до
оточуючих людських істот. Останні відверті розмови Його з Нею уночах
телефоном, в Її Храмі, в Його Храмі допомогли Йому усвідомити частину Її
місії. Подекуди Він навіть вважав, що більше за Неї знає про Її місію в
цьому світі. А, може, так і є? Може, Їхня пара так само утворилася, як у
Дереша в "Культі", де посередництвом напівзвичайного хлопця обрана дівчина
відкрила себе й здійснила свою місію?
Він вже не вперше про це думає. Чому тоді Він бачить Її сни? Чому тоді
Вони, справді, зустрілись? Чому тоді, маючи багато сварок, Вони завжди
миряться? Чому тоді, здається, Вона розуміє Його більше, ніж Він сам, не
кажучи вже про инших? Чому тоді Його любов до Неї, за Його власним
аналізом, більша за Його любов до инших дівчат ,коли Він, за Його словами
і ділами, любить всіх дівчат? І ще багато, нескінченно багато "Чому?"...
Вони були створені одне для одного, але наврядчи як чоловік і жінка, не
плотсько, а духовно. Або частково так, у більшости - так. Синтезовано,
мається на увазі. Вони були створені одне для одного для світу (людей,
добра, зла etc - необхідне підкреслити). Вони були створені для світу
(людей, добра, зла etc - необхідне, повторююсь і перепрошую, підкреслити).
Вони є світ (не буду повторюватись - сподіваюсь, всьо зрозуміло).
Вони не вірять у випадковости, але випадковости вірять у Них.
Вони не вірять у життя, але життя вірить у Них.
Вони не вірять у Бога, але Бог вірить у Них.
І так до нескінченности, в яку Вони теж не вірять, але яка вірить у Них.
А найголовніше - Вони не вірять у себе. Знову лоґіку порушено, бо Вони, у
відповідь, вірять у себе.
І так надовго (не назавжди, бо вічности не існуэ. Всьо, що існує, не є
вічністю, а вічність не є тим, що існує).
Він присвячував Їй свої алкоґольні сп'яніння...
Досить часто Він не розумів сам себе...
Досить часто Вона не розуміла сама себе...
В цьому Вони сходились, а сходились мало у чому...
Він уже другий день не розчісував своє мокре від дводенних львівських
дощів волосся. Пасма стирчать вріжнобіч, кожне маючи свою дорогу, свою
долю, своє покликання...
Вона жила в кожному Його русі... А Він задавався ввесь час думкою - чи
живе Він хоч в одному Її дні на тиждень, хоч в одній Її годині, хоч в
одній Її хвилині чи секунді. Він хотів жити у Ній, як Вона живе у Ньому.
Його стимулятор - це кава. І Її стимулятор - це кава. Ще одна спільність
між ними. Саме у каві Вони й зустрічались. Саме у ній Вони жили одним
подружжям.
Коли Він сідав пити каву, Він уявляв, як зараз десь далеко від Нього Його
Янгол також тримає у руках або між колін філіжаночку кави. Він робив
ковток й відчував, як Вона входить в Нього. Це незабутнє відчуття, коли
Вона входить в Нього...
Він зупиняє своє серце кавою й цигарками...
Він вже забув смак трави... Тільки инколи Ним згадується її запах. І Її
запах...
Єдине, що є з Ним завжди від Неї, це маленький уривочок Його Янгола, Його
голос...
Він був ніким, тоді як Вона була Всим... Коли Він був чимось, Її ніколи не
було...
Такими Вони були разом...
