Вступ:
Замолоду я дуже любив відвідувати наш ігорний дім, там тоді збиралося досить цікаве товариство: П. Шекс, І. Франко, А. Руткевич, Віргінія Вовк, часом приходив теж великий Еое (але ж ви знаєте, з його обов’язками важко знайти час на гру) та багато інших, не менш знаменитих. Здогадуєтеся, які партії тоді ми розігрували!!!
Підкладу ще дров у ватру, сьогодні лекція буде дещо довшою, але погода, бачу, нам сприяє: небо яке глибоке й вітру не має.
Підкладає дрова, думками вже там, у домі. Хоче це важко навіть назвати домом: галерея з трьох холів, де кожен менший за інший, але глибший і важливіший, кожен наступний більше влитий у природу, так що четвертий є неможливістю, бо став би самим довкіллям: смереками, горами й небом. Таким чином перший зал завбільшки у світ, його шахівниця почергово складена з міст і сіл, з площ і ланів, сцен величі цивілізованого життя й пагорбів-долин, де тече спокій спілкування з природою. Другий зал менший, часті тумани, сніг і мряка змушують гравців тут створювати штучне освітлення й покладатися на гру фігур, виразність жестів і доцільність слова. Шахівниця цього залу складається з того, що зовнішнє й того, що внутрішнє, з кімнат і вулиць, столиків надворі й столиків у приміщенні. Цей зал красиво декорований руїнами, а перехід до наступного зроблений у вигляді моста (ось де проявився ґеній А. Ґауді, пам’ятаю, як його привіз до нас у новенькому трамваї Еое просто з Барселони…). Останній зал важко описати, бо тут потічок, джерело якого било в першому холі, стає повноводною рікою, заливає все навколо, постійно зносить білі та чорні плити для гри й несе їх кудись, геть до самого Дністра.
Ну ось, тепер веселіше палахкотить наше вогнище, я бачу ваші обличчя – можна починати.
На попередній лекції ми вже розібрали Ґамма-гру, - не забули?! - вигадану Піром Шексом. Тепер ми звернемося до одного з елементів цієї гри, ми розглянемо стратегію Офелії. Ця стратегія вплинула на повстання т.зв. Омеґа-гри, яку вигадала В. Вовк.
Я запізнився дещо на гру: тривало приготування останньої мізансцени. У третьому холі шикувалася поминальна процесія, безтілесні учасники якої прозоро стояли двома колонами, тримаючи жовті вогники свічок. У другому холі готувалися дубові мари, різьблені таємничими квітами: розмарином, братиками, рутою, орликами, стокротками й фіалками. У першому холі ткався саван, фіолетовий зі срібним гаптом і китицями. Я грішним ділом подумав, що це для Офелії, коли Маґістер Гри оголосив: “Гамлет помер! Гра починається!”
Партія І: Класична.
Гамлет
Бо коли й сонце плодить черву в дохлій собаці, обціловуючи падло... Маєте ви дочку?
Полоній
Маю, пане.
Гамлет
То хай не гуляє вона на сонці. Всякий плід - божий дар, та не в лоні у вашої дочки. Пильнуй, друже.
Опис: Білі виставляють Офелію на b3, щоб спокусити Гамлета чорних. Чорні відводять Гамлета на g9, Офелія йде за Гамлетом на b9, де опиняється без прикриття, води чорних знімають Офелію білих.
b3: Офелія (непристойно яскравий макіяж але проста дівчача сукня): Добридень, шановні телеглядачі. Я вперше виступаю на такій великій публіці. Тому хочу одразу подякувати моїм вельможним меценатам за таку можливість (витягує цидулку, розгортає й читає): спершу його величності Королю Данії (титули) … її величності Королеві (титули) …, запевняю вас, що всіма силами старатимусь виправдати довіру й привернути молодого Принца Гамлета до чесноти й виконування громадських обов’язків, а найбільше дякую моєму улюбленому таткові (Полоній встає й кланяється глядачам), який навчив мене правилам доброго тону й заповідав мені берегти дівочу (забуває, як це називається)… скромність. Я ніколи, батечку не забуду твоїх повчань! (Аплодисменти) Хочу замовити для нього його улюблену композицію “Ту бір о нот ту бі” гурту “Пір Шекс”.
Звучить композиція “Ту бір о нот ту бі”.
g9: Входить Гамлет. Його разить світло юпітерів, але він попри все помічає, хто сидить у залі. Йому робиться млосно, але він не блює, бо останнім часом мало їсть. “Я хотів би змити з твого обличчя сльозами своїми помаду й туш, взяти тебе за руку, ніжну й дитячу, й повести в поля, квітчати: розмарином, братиками, рутою, орликами, стокротками й фіалками. Ти могла би бути другом мені у цьому царстві тьми. Але ти продалася: манекен, лялька. Не личить принцові крові бути учасником цього шоу. Я не любив тебе.”
Гамлет (до публіки): Сєкса нє будєт! (до Офелії, яка вдає ніби молиться) Іди ти, дівко… в монастир (виходить).
b9: Потім Гамлет поплив до Англії, а Офелія просиджувала дні й ночі перед дзеркалом, поправляючи макіяж і думаючи, що ж вона зробила не так. Вона дзвонила на мобілку Гамлету але “абонент був тимчасово недоступний”. І коли вона додумалась подзвонити англійському королю, їй відповіла секретарка, що Гамлета недавно стратили, з цього приводу був гучний карнавал… - секретарка ще довго розповідала щось з мобілки на підлозі, але Офелія вже пішла.
Вона йшла полями, пагорбами й долинами, боса, в білій комбінації, наспівувала попсові мотиви про нєраздєльоную любовь, туш потекла, помада розмазалась. Її ніхто не займав, а вона заздрила деревам і травам, плела вінки з розмарину, братиків, рути, орликів, стокроток і фіалок і пускала їх на воду.
Партія ІІ: Перехресна.
Опис: як у “класичній”.
b3: Офелія: Принце, я розумію вашу боротьбу,
що пам’ять батька ви ніколи
не заховаєте в могилу,
що народ свій
ви твердо поведете до свободи,
і не дасте братоубивцям
у нашім краї панувати.
Нехай же Бог благословить ваш труд
і дасть вам перемогу.
Бідна ж я вам можу дати тільки душу.
Гамлет: Не візьму вашу душу я,
Не візьму вашу душу я,
Душа ця для монастиря,
Душа ця для монастиря,
А принаймні сидіти з татом.
Офелія: Тож візьміть хоч моє золото,
Засвітить воно вам молодо,
А я в монастирській темряві
Зникну з холоду-голоду.
Гамлет: Не візьму я ваше золото,
Хай вам воно світить молодо,
Отрута – це ваше золото,
Кайдани, сильніш за темряву.
Офелія: Візьміть хоча б цей плащ мій.
Гамлет: Не візьму навіть плащ,
Бо не з одної ще душі
Я зніму золоті плащі.
Хтось стурбовано шарудить за шторою.
Офелія: У вас тут миші – дайте пістолет!
Хапає з бюрка пістолет і стріляє в місце, де шаруділо, з-за штори випадає Полоній.
Офелія: О, бідний батько, був щуром ти,
Щуром і вмер!
У двері вже добру хвилину ламаються з криками: “Злодій! Душогубець!”
Гамлет: Тікайте! Я їх затримаю!
g9: Потримавши пана Рафаловича три дні у в’язниці, суд вирішив зняти за браком доказів звинувачення у співучасті в убивстві й дозволити продовжувати меценацьку практику, лише в іншому місті.
b9: Вулицею, крізь вітер іде Реґіна в розстебнутому плащі, кишені якого, відтягнуті мішечками з грошима, хитаються туди-сюди, наче маятники. І на її плечі не має ангелика, лише якийсь вар’ят на мості вистукує по бляшаній мідниці, набат чи Марсельєзу – не відомо. Перші сніжинки спадають на волосся.
Офелія: А, ось і яблуневий цвіт, доречно як! На смерть квітчаюся невинно!.. Пішов мій любий на війну, нічо’ не взяв від мене! Що? Що ти кажеш, Ангеле? Спини литаври мідні! Скажи! Помер? Ні, не кажи цього! На гору зійду я, сама подивлюся довкола.
Перелізає через поручні мосту.
Реґіна: Так, бачу я, ось люди йдуть, цей натовп суне в гирло смерті. І милий мій у Стікс зійшов. Ти, Ангеле, наклич армагедон! Він душу не прийняв мою, я жити хочу, я люблю! Мій милий, стій, тобі я смерть свою даю…
Падає.
Лаерт
Журбу, страждання, лихо, навіть пекло
Вона в красу перетворила.
Партія IІІ: Модерна.
Опис: води білих знімають Офелію білих.
Вона швидко скурює сигарету за сигаретою, вона вже вкотре починає цей лист: “Коханий Гамлете! Я певна, на має на світі людини, яка б більше любові й переживання вкладала в свою любов. Ти був завжди для мене добрим ангелом, який оберігав мене від облуди й фарисейства цього світу, ти забрав мене до себе, у свій світ, чи ж могла я чекати кращого. Але твій світ – це світ твого обов’язку, це світ твоєї творчості: твори своє життя й свою смерть! О, я знаю, що це буде благородна смерть, як і благородним було життя. Але зрозумій, це твій світ - твоя гра, в якій я - щаслива помічниця, або наївна жертва маніпуляції твоїх ворогів… іншої мене в цьому світі не має… Бути з тобою або без тебе: два вибори, направо або наліво… я вибираю – вгору, або на дно, без різниці. Зрозумій мене – я хочу жити своїм життям або не жити взагалі, я люблю тебе, я… залишаю тебе, я йду в монастир.”
Віргінія гасить недопалок і встає. Погляд її сильний і цілеспрямований. Виходить на кам’яну доріжку саду, так, як була: в халаті поверх білої нічної сорочки, але взута в мешти. Добре, що халат має великі кишені. Скриплять камінці під підошвами. На березі набирає каміння в кишені. Річка глибока - не дає опустити підборідді, Віргінія посміхається, їй хочеться співати. Відриває ноги від дна. Течія ласкаво знімає з неї халат і мешти, несе десь далеко-далеко, легеньку й співаючу…
Післяслово:
Гамлета вирішили поховати на скелястому березі океану. Найбільші герої Данії несли мари з його тілом, але й вони довго не витримували й передавали свою ношу на пліт, звитий з пісень і слів. Лагідно пливли сумні ноші вниз за течією, саван коливався на вітрі. А з вод дацьких річок підіймали свої прозорі тіла Офелії, Вірґінії, Реґіни… затуляючи від вітру тремтливе полум’я свічок. І ми дивилися на цю процесію. І ми ще багатьох речей не розуміли. Ми: шекспіри, франки, якісь там рутки й довженки, генії й не дуже, ми творимо прекрасне й заздримо офеліям, що страждання своє перетворили на красу.
