Дідо Агафій умів передбачати майбутнє. Він був молодим як на діда дідом, і мав лише 40 років. Проте після того, як у нього народився внук, Агафій захопився статусом дідуся. Запустив бороду, почав ходити з ціпком та навіть читати мудрі книжки. З'явилися у Агафія також певні дивацтва. Скажімо він почав передбачати майбутнє. Причому, щоб не розчаруватися у своєму дарі, молодий дідусь передбачав лише на 5-10 років наперед. Нещодавно, “зарядившись” своїм ритуальним напоєм — суміш одеколону, розмоченого хліба, оцту та склянки вина, Агафій видав близьке пророцтво. На наступний тиждень. Це здивувало усіх. Син з жінкою зацікавлено слухали його іноді похитуючи скрушно головою — чи то співчували людству, якому дідусь пророкував страшну долю, чи то співчували самому дідусю.
Почнеться все з дощу, — розповідав дідусь повільно входячи у свій звичний пророцький транс. — Дощ падатиме взимку і розмочить сніг....
Незавжаючи на те, що на дворі місяць лютий, розповідав Агафій, у Тернополі не залишиться жодної крихти снігу. Дощ вимиє його навіть з холодильників. Люди сумуватимуть за снігом і зимою, проте ніхто не вбачатиме у цьому чогось страшного...тимпаче того що призведе до кінця...
Коли вулиці залиються на диво чистою та в'язкою водою, вдарить мороз. Дехто вже втішиться, що почалась ще раз зима, але це буде ненадовго. Жодного снігу — просто сильний мороз. Вода на вулицях миттю згусне...
Далі дідо став описувати візуальні образи з майбутнього, що за його словами побігли перед очима...
Музика у радіо-колгоспнику перервалась....перервався і ефір по усіх тернопільських телеканалах та радіочастотах.... Диктори на диво спокійним голосом твердили, що переживати не варто...мовляв нічого дивного не відбувається, і ніякої небезпеки нема...
На очі попав примірник тернопільської щоденки “20 хвилин”. Спецвипуск. Передовиця з заголовком “Тернопіль став слизьким до смерті”.
У газеті йшлося, що на вулицях утворився шар надзвичайно слизького та міцного льоду. Послизнувшись, загинули уже більшість тернопільських бродячих псів. Експерти з газетних сторінок радили не виходити на вулиці. На шпальтах також були репортажі з “лінії льодового фронту” — про те, як працюють зараз комунальники. Лід виявляється на диво міцним, і жодний льодоруб чи грейдер не може його знищити. Не роблять його меш слизькими й сіль та пісок. Тимчасом комунальники зазнавали втрат — щодня по сотні прибиральників попадали у лікарню. Люди цієї професії стали героями... Біженців же не було — через слизоту ніхто не міг виїхати з міста. Допомогу у вигляді провізії скидали парашутами з літаків. Гелікоптер забрав лише декількох тернопільських “шишок”. На решту людей, як пояснили вертолітники, не вистачило палива...
І що!? Всі загинули!??! — з жахом запили син, його жінка та навіть здавалося шестимісячна внучка дідуся.
Обличчя Агафія на мить просвітліло. Від ритуального коктейлю та тепла батареї, на яку він сперся спиною, йому стало добре...
Ні, спасіння прийшло несподівано, — казав дідусь. — Так само як і почався цей маленький армагедон. Передовиця цеї ж щоденки за два тижні була з заголовком “Рятуються ковзанами!”. Там йшлося про тернополянина Волянюка Тараса, який катався порожнім містом ковзанами. Хлопець не боявся льоду. Він їздив ковзанами та збирав провізію скинуту з вертольотів там, де інші боялись підступитися через слизоту...
Наступного дня літаками рятувальники вже скидали не провізію а ящики з ковзанами. За три дні відкрилися школи — на уроки діти веселими згарайками їздили на ковзанах. На “театралці” був якийсь концерт. Людей запалював якийсь український гурт. Музиканти були на ковзанах. Натовп на майдані теж відривався на ковзанах. Всюди було весело. Закутий в лід та ковзани Тернопіль вже навіть не чекав весни...
Дідо Агафій теж.
