Давно вже хотіла поділитись з вами своїми міркуваннями. Вам ніколи не буває моторошно, коли ви свої думки, вигадки залишаєте на папері? Не страшно від того, що хтось це прочитає і зрозуміє все, зрозуміє що ви за людина, навіть якщо фантазія у творі чи вірші переважає над реальністю? Виходить так, що ви людину не знаєте, а вона геть все розуміє про вас. Чи не моторошно?
Навіть незрозуміло що гірше коли не так розуміють як хотілось би, чи коли все, що було в голові, в серці переходить в читача. Чи може так і треба? А може не всі такі тонкі психологи і не будуть занурюватись в те що ви мали на увазі?
