− Ви все ще опікуєтесь цими початківцями у літературі? − насмішкувато спитав дона Педро російський дипломат, заглядаючи йому через плече.
− О, − скромно потупив очі Дон, запускаючи інет, − ви ж знаєте мою заповітну мрію − відшукати ніким не помічений талант. Щоразу переглядаю твори, на які поступило багато відгуків. Але, на жаль, поки що весь час випадає зеро. Та коли вже я знайду…Ось коли я насправді почну опікуватись! Допоможу з виданням…
Дон мрійливо закотив очі.
− А я приніс вам цікаву книгу, − вивів його з трансу росіянин, − ось, не бажаєте ознайомитись?
− « Удар русских богов» − прочитав Педро, − російською? Невже ви забули, що мене цікавить тільки українське!
− Ви даремно відмовляєтесь, − мало не під ніс тицяв настійливий дипломат, − дуже цікавий твір… до речі, ви б могли з його допомогою вдосконалити свою українську.
− Яким чином? − не зрозумів Дон.
− Дуже просто, − вигукнув російський дипломат., − Ви могли б спробувати свої сили у перекладі. Коли треба знайти якесь влучне слівце, щоб якнайбільш точніше передати смисл. Це дуже допомагає, розширяє е… Ну, ви розумієте! Словарний запас, от! Перекласти цю чудову річ на не менш чудову вашу солов'їну мову! Сприйміть це як виклик. А переклад можна викласти хоча б на цьому сайті, − Він тицьнув вказівним пальцем у монітор, де вже світилось: «Гоголівська академія», − Гарантую, ваша популярність зросте ще більше.
Дон Педро слухав його неуважно, бо саме перевіряв, у якому стані знаходиться його популярність саме зараз, не чекаючи на доповнюючи зусилля. Та колись щось вперто тирчить у тебе під носом, важко не звертати на це увагу. Дон Педро неохоче взяв книгу до рук.
Під тонкими пальцями віялом зашелестіли сторінки.
− То це політика… − бридливо зморщив носа Дон.
− Милий, Доне, дозвольте перефразувати великого Ніцше і нагадати, що політика, як і прірва − якщо Ви не цікавитись нею, вона обов'язково зацікавиться Вами.
− Ви ж знаєте, я пишу свого «Апокаліпсиса», − як міг, відбрикувався Дон.
Та російський дипломат недарма був дипломатом. Він, як завзятий сітьовий маркетолог, що будь за все хоче спихнути наївному покупцю залежалого краму, не думав відступати. Відчепитись від нього було працею марудною; швидше можна було б позбутись жувальної гумки, яка приліпилась до підошви черевика, аніж настирного дипломата.
− То це ж чудово, − аж лицем просвітлився він на відмовку Дона. Це буде такий допоміжний матеріал у вашій праці! Я впевнений, він надихне Вас такою наснагою!
− Не зрозумів, − підняв ліву брову Дон.
− Апокаліпсиси не наступають без змов, − таємниче прошепотів дипломат на вухо Дону, − а тут, − він багатозначно постукав по титульній сторінці, − обов'язково почитайте!
Та Дон Педро вже не чув нав'язливого приятеля. Він остовпіло дивився на екран. Його губи, перебуваючи у розгубленості від того, що не можуть підібрати відповідне слівце, яке не соромно вимовити у присутності дипломата, безпорадно ворушились.
− Цього не може бути! − нарешті скрикнув він, відчуваючи, що ця фраза не відображає того бурхливого клекоту, який роздирав йому груди.
− Чого цього? − зразу зацікавився дипломат.
− Ось! − дон Педро гнівно вказав на монітор, − немає однієї рецензії! Як це розуміти? Хтось стер рецензію на МІЙ твір!
Дон Педро був дуже педантичний. Як старанний учень копіював і заносив до спеціального файлика усі відгуки, що надходили на його твори. Недостача рецензії не на жарт розлютувала Дона.
Він розвернувся до дипломата. Очі його метали блискавки.
− Це крадіжка, ви розумієте? Хтось взяв і поцупив рецензію, яка належала мені! Хтось занижує МІЙ рейтинг! Це неприпустимо! Я буду подавати до суду на цей сайт! − грізно, наче у Судний день гуркотів його голос.
− Звертайтесь до Печерського, − миттю порадив російський дипломат. В мене там один надійний чєловєчєк…
− Так, − навіть не дослухавши обірвав дипломата обурений дон Педро, − негайно звернусь!
У Дона нарешті проснулось і голосно заговорило його буржуазне виховання.
***
− Це змова, − впевнено сказав йому дипломат, витираючи носа, на якому білів порошок.
− Ви вважаєте?
Після необхідного допінгу очі у Дона заблищали. Він вже заспокоївся і навіть з гумором сприймав обідній інцидент. «Що ж, − розмірковував Дон, − заздрість нездар завжди переслідувала талановитих людей. Була, так би мовити постійною супутницею. Ось і мене, як особу обдаровану не минула ця участь».
− Жидівська змова, − настроєний не так ідилічно, як Дон знову підтвердив дипломат, − жодних сумнівів. Це їх почерк. Вас просто тихо затирають. Без зайвого галасу. Дріб'язкова, ниця помста.
− Може тому я й не знаходжу талантів? − нерішуче запитав дон Педро, − може їх рецензії теж того… без зайвого галасу? І не можливо дізнатись про справжній стан речей?
− Це безумовно так! − не відвівши очей від стривоженого погляду Дона, твердо відповів російський дипломат
− Мабуть, я почитаю вашу книжку, − замислено протягнув Педро, − змови треба викривати! А хто самий кращий викривач, га, пане дипломате?
− Навіть не вагаючись, відповім, що це ви, доне, − ловкенько конструюючи на столі нову біленьку доріжку запевнив Дона росіянин.
Дон придивився до книги. У очах двоїлось.
− Іс-тар-хов, − прочитав по складам прізвище автора-просвітителя, − це легальна література?
− Цілком! Та ви самі можете впевнитися. Ось, бачте, Харківське видавництво. Я купив її, бо на ній було зазначено − лідер продаж. Знаєте, не хочеться купляти різний мотлох!
Дон Педро кивнув. Він теж був проти мотлоху. Але ж тут так багато перекладати… Дон засопів. А може, подумалось йому, перекласти якусь сторіночку, а потім естафету підхопить хоча б ота його давня симпатія, Nota Bene, здається? Або як звали ту пустунку? NB, чи якось інакше? Дон зморщив лоба. Та, що переклала Гріна… Чудовий переклад! Зрештою, яка різниця, хтось, та підхопить! І тоді всі дізнаються відповідь на одвічне російське запитання:
«ХТО ВИНЕН?»
