Попелюшка лежала на підлозі своєї убогої кімнати у калюжі власної крові, а з кухні доносився задоволений регіт її мачухи.
«Як дивно, ще вчора я мріяла про те, як стану принцесою та накажу четвертувати свою мачуху та жорстоких сестер, а зараз я лежу тут з розколотим черепом та перетворююся на шматок м’яса, - з гіркою іронією подумала Попелюшка. – А я ж тільки спитала, чи можна мені побігти до палацу та подивитися крізь вікна на бал, що дає король на честь повноліття свого сина... а вона одразу схопила ту сокиру... жорстока мачуха»
Попелюшка відчувала, як життя виливається з неї, наче кефір з пробитого пакетика. Раптом у кутку кімнати з’явилася сіра хмарка, і з неї виступила статна жінка з довгим волоссям, подертим сивиною. Від неї віяло могильним холодом.
- Привіт, Попелюшко, я твоя хрещена мати фея.
- Я вмираю, - прошепотіла дівчина.
- Я знаю, чого прагне твоє серце. Я допоможу тобі.
- В мене витікає мозок... Хіба ти можеш порятувати мене?
- Ні, але я виконаю твоє бажання. Ти підеш на бал, Попелюшко.
- На бал! На бал!
- Так, серденько...
Хрещена фея змахнула чарівною паличкою, і срібний вихор підхопив Попелюшку з підлоги. За мить вона стояла ціла та здорова, вбрана у шикарну білу сукню та черевички з найдорожчого бутіка у місті. Дівчина вражено оглянула себе.
- Невже це я?.. О, хрещена феє!..
- Але пам’ятай, Попелюшко, повернутися з балу ти маєш до півночі. Бо тільки-но годинник проб’є дванадцять ночі, як рани твої відкриються знову, очі твої оскляніють, суглоби втратять гнучкість і смердітиме від тебе на пів палацу. І тоді ти побачиш, який негарний принц, коли обличчя його скривлене від жаху та огиди.
- О...
- Отже повертайся скоріше.
- Так, добра феє....
Вечір був казковим, принц одразу причарував Попелюшку, а вона – його. Попелюшка із задоволенням провела б усю ніч у компанії цього красеня. Вона не мала значного досвіду статевого життя, оскільки зла мачуха завжди стояла на заваді її спілкуванню з хлопцями, забороняла фарбуватися, прикрашати себе та носити міні. Вона навіть не попередила Попелюшку про те, що у дівчаток бувають місячні. Жорстока, жорстока мачуха.
Та як би не хотіла Попелюшка лишитися, вона мала піти до півночі. Скориставшись тим, що принц відійшов на хвилинку до туалету, дівчина втекла.
На сходах палацу застав її бій годинника. Попелюшка неслася вниз щосили, та раптом ноги перестали її слухатися, коліна ледь згиналися, тіло стало важким. Дівчина спіткнулася та полетіла вниз, загубивши на сходах черевичок та зламавши дорогою щелепу. Її неживе тіло прокотилося травою кілька метрів.
Ледь звелася Попелюшка на негнучкі ноги та кинулася у нетрі лісу.
- А де ж моя Попелюшка? – спитав принц, коли сходив по-маленькому. – Невже вона пішла, не попрощавшись?
Він заходився скрізь шукати дівчину. На сходах принц знайшов її гарний черевичок. «Якось дивно він пахне,» - подумав принц, та наказав служкам привести собак. Псам він дав понюхати черевичок, й вони пустилися по сліду.
Попелюшка бігла, не розбираючи дороги. Ноги ледь згиналися, кожен рух давався все важче, темрява лісу тиснула їй на скроні.
«Це сон, - думала Попелюшка, - жахливий сон».
Позаду почувся собачий гавкіт. Він невпинно наближався, і дівчина зрозуміла, що їй не втекти. Сили полишили її, і Попелюшка впала на сиру землю, з жахом очікуючи своєї долі.
- Попелюшко! – це був голос принца.
Вона припіднялася на руках та повернула голову.
Принц стояв, важко дихаючи. На поводу він тримав здоровенного собацюру. Той люто ричав, та в очах його читався жах. Нічого подібного псині ще не доводилося бачити. Дівчина пахла, як мертва, а тим не менш рухалася.
- Попелюшко! – знову покликав принц.
- Залиш мене, благаю!
- Попелюшко...
- Я мертва!
- Не треба тікати, Попелюшко. Я – некрофіл.
Попелюшка прокинулася з криком. Вона лежала на своєму ліжку у своїй бідній кімнаті, промені ранкового сонця били у малесенькі криві вікна. «Які дивні речі сняться після тих грибочків», - подумала дівчина.
Раптом двері ванної прочинилися, і до кімнати зайшов принц. На ньому був лише рушник, намотаний довкола стегон.
- Доброго ранку, кохана, - промовив він з усмішкою.
Попелюшка сіла на ліжку. Значить, не сон? Вона відчула, ніби їй чогось вельми бракує. Вона обернулася: її мізки залишилися на подушці.
- Ти станеш принцесою, Попелюшко.
Принц підійшов до віконця і сказав:
- Колись ми будемо правити усією цією країною.
Попелюшка занурила руку у щілину між диванними подушками. Там лежало дещо, що вона сховала, сподіваючись, що одного вечора мачуха зайде до неї побажати доброї ночі. Попелюшка довго чекала на це, та мачуха так жодного разу і не прийшла.
Попелюшка витягла ніж. Вона діяла впевнено, ніби нею керувала якась зла сила. Вона відчула, що тіло знову кориться їй, легко зістрибнула з ліжка, та підійшла до принца ззаду.
- Є дещо, чого ти не знаєш про мене, принце.
- Справді, що саме?
- Я теж некрофіл, - з цими словами вона всадила ніж у його спину по самий держак, у те місце, де билося його серце.
Принц повільно став осідати на підлогу. Вона витягла ніж та наносила удари знову і знову, регочучи від задоволення. Потім вона перевернула тіло і всадила ніж парубку у груди.
Принц був мертвий. Вона взяла його за руку.
- Тепер ми завжди будемо разом, коханий.
Ранкове світло вливалося до кімнати крізь малесенькі вікна, на підлозі лежав непорушний труп принца, а Попелюшка міцно тримала його за руку, повторюючи:
- Ми завжди будемо разом.
