Вітухновська не писала вірші. Вона дуже боялася розтовстіти. Один раз, побачивши товсту поетесу на святі, вона до смерті перелякалась та зробила висновок: Ти товстий, якщо пишеш вірші. Просто до цього вона бачила кілька товстих поетес підряд і ще одного нетовстого, але погано пахнучого поета.
Вітухновська писала статті в жіночі журнали і відкладала їх у папочку. Писала про гендерні відносини, а як же. Про салати. Не про ті, що змішувати, а ті, що пучечками по 2.50. Працювала Надя Вітухновська у бібліотеці. А писала, тому що не писати було важко. Навколо було дуже багато книжок, і вони просто таки вдавлювали її своєю граматикою та орфографією у досить потерте крісло. Здається, від М’якого куточка із зеленого куточка.
В зеленому куточку росла драцена, кактус і акваріум з рибкою, що постійно присмоктувалась до скла і могла так провисіти з пів дня. Вітухновська дивилася на неї і думала, що якщо її, Надію Андріївну, 29и років від народження зараз хтось поцілує «взасос», то вона розгубиться. Тому що мабуть вже забула, як це робиться. Хоча ну хто стане цілувати її у громадській бібліотеці?
У Наді був Вітухновський і мама. Вітухновський – це не брат, а чоловік. Зранку Надя ставила чашку на стіл. Мама її переставляла. Вітухновський взагалі прибирав. Так і жили.
А якось Надя подавилася кісточкою від сливи. І нічого не змінилось. Вересень почався.
- Тобі конверт прийшов, - Марина Вікторівна пройшла на кухню, збиваючи тапками доріжку.
- Дякую. А де?
- На столі. Хоча б плиту помила, Надю! Чайник ставити бридко.
- Мені теж.
- Що?
- Нічого не чую.
В листі писали про тайгу. Про видобуток алмазів і про сніг по коліно. Однокласник Ваня Рибін вже років п’ять там працював. Слав фотографії і рідко коли дзвонив. Вітухновській все це дуже подобалось, і вона регулярно заявляла:
- Поїду я в тайгу. Набридло все.
Вітухновський за звичай просив зробити йому чай та мружився, передивляючись Вечірній Енск.
- Їй бо, уїду! Не віриш?
- Ні. Відсунься. Ти мені світло затуляєш.
Бували моменти, коли Надя сама починала вірити, що поїде в тайгу. В тайгу, де водяться лосі, ведмеді, ще хтось. І навіть доставала атлас, і роздивлялася три ріки, що текли вгору. Подумки приміряла ушанку.
Але відпустка за графіком була в листопаді, а в листопаді в тайгу менше за все хотілось. Хотілося тільки спати та їсти.
Тому Вітухновська спала. Та їла.
Коли на животі лишилися червоні смуги від юбки 44го розміру, Надя перестала їсти і задумалася.
- Я товста, - розмірковувала вона десь в районі кухні.
- Не дуже, але товста, - у ванній та біля дивану.
- Повнувата у стегнах, - це вже у вітальні.
- А раз я вже товста, значить можу писати вірші.
Це був висновок.
