покликання - це ефемерне відчуття, яке не дає нам нормально жити якщо ми до нього прислухаємось...
--маріса, я ще раз тобі кажу, по-перше не галасуй, а по-друге... я вже пояснював тобі... у трояндах можуть чатувати крепістольци з системи науакцинів! ти що не розумієш що вони тільки і чекають на нашу помилку, напевно вже в кожну квітку на цій планеті жучка підклали, зрозумій, нам взагалі не можна тут знаходитися, це потенціально небезпечна ділянка, і навіщо я тобі все розповів...
-мені набридло це вислуховувати! це звичайний парк! а ти просто забув про квіти! ти несповна розуму! доктор штайнберг тобі вже сказав, що крепістольців не існує! чому в тебе й досі ця навязлива ідея?
карл прискіпливо дивиться на марісу, декілька секунд, а потім вириває свій лікоть, за який вона трималась, і йде у інший бік... до його вухів доноситься крик:
-ну, карл, ну що це за дитячи образи? повернись...
він продовжує йти...
-та йди ти! теж мені... (каже маріса собі під ніс)
поли його сірого плаща розвиваються од вітра, об його лице розбиваються краплі дощу який от-от почне крапати, але поки що тільки окремі краплини-розвідники намагаються дістатися землі першими, їх стає все більше і більше, і от вже сірий плащ перетворюється на чорну ганчірку, дощ починається...
люди навколо розкривають парасолі, або тікають від дощу куди подалі, карл не повертає голови але відчуває що зараз станеться... на нього ззаду налітає маріса, обнімає його та цілує, йому заважає дощ та сльозі які змішуються на її обличчі, тому він розрізняє з-повз її белькотіння тільки окремі слова:
-...вірю...кохаю....зрозумій......колись.......назавжди.........терпіти............кохаєш?
--так. - відповідає одним словом карл, і цілує її у відповідь...
вони відволікаються лише на мить, для того щоб подивитись одне-одному в очі...
але не відомо звідки долинає звук вибуху, він такий далекий та глухий що його можна прийняти за раскати грому, але карл відсторонює від себе марісу:
--нам треба бігти!
і не давши їй опамятатися він зривається з місця, тримаючи її за руку, марісі нічого не залишається як послідувати слід за ним...
звуки вибухів приближаються, але тепер можна зрозуміти що вони відбуваються з постійною частотою... та перед вибухом чутно клацання вдалечині...
--@#$%^&*!!! це крепістольська система наведення нейтроно-регресивної зброї, я знав що вони змінять тактику, це зачистка, я був правий... перший їх удар припав на нашу галактику... люба, завжди памятай, що я кохаю тебе...
-...але!..
...карл штовхає її до телепорту, а сам розвертається і біжить назустріч вибухам, на ходу він відправляє повідомлення про напад чужинців, та дістає зброю...
...маріса розуміла що немає ніякого зиску, але все ж намагалась ввімкнути телепорт на зворотну подорож, але зупинилась вона тільки коли розбила руки до крові... вона озирнулася та і побачила краєчок свого дому... тому облизавши руку, маріса стрімголов побігла додому. прибігши, вона ввімкнула телевізор на каналі миттєвих новин, і не повірила своїм очам, коли побачила свого коханого, вбиваючого одного за одним крепістольців які наводили свою зброю на всіх підряд хто не встиг втікти...
з телевізора чутно:
--- ніхто не міг навіть і подумати що крепістольці й досі існують, аж от вони нанесли свій превентивний удар, і вже не пильцею як вони робили це на "війні за квіти" де як вважалося вся їх расса була винищена, а справжньою зброєю. по всій планеті запалюються очаги вибухів, на трибулоні-6 вже подали сигнал про допомогу, тисячі загиблих, так... на цей раз крепістольці підготувались краще, такого ніхто не очікував... влада заявляє, цитую: "спецзагони вже на місцях і через декілько секунд крепістольці будуть знищенні! навіки! ми не повторимо помилок старої влади!!!"
-а я йому не вірила... ще й до лікаря вмовила піти... $%@*% #$%^!!!...
