Минають дні, минають ночі, минає літо. Все одне і те ж. Протираєш очі. І знову на зупинку йдеш. Тролейбус, вагон метро, ці потні люди навкруги, і лиця їх зовсім байдужі. Побіг туди, побіг сюди. Десь на тебе накричали, десь ти негарно повелася. Інтернет, робота, аська. І знову все одне і те ж. Й коли нарешті я підводжу очі, то небо вже в заході сонця. Я йду і вітер тепло віє, і гарно так, і навіть мрію, і навіть вірю, що завтра новий день подарить щось нове. Чи то дорога стане не такою, чи, може, зміню щось в собі... А поки сонця залишки тепла мені дарують трохи щастя. Я загубилась. Я пуста. Хотіла б бути я інакша.
