

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12152
Рецензій:	18681

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Химерна проза

Iron Man (з додатку до Чорних листків "Кілька рок-ен-ролів")

© Сергій Ляшенко, 24-06-2008
Сидить завше на лавці, біля своєї хати, дід Вернигір. Старезний дід із люлькою в зубах. Сидить і посміхається в свої вуса. Кіт спить поруч із ним, лапкою закриває носа: видно ме холодати. Осінь ся близит. Скоро поллються дощі, і де-не-де на городах ся валятимуть забуті соняхові голівки, коричневі, як м'яка гума на дотик. Він-то і розповів мені одного разу цю історію про залізного чоловіка, як я був ще хлопчаком. А тепер розповідаю її я. А наближав си сутінок смерти тоді якраз. Що то воно таке є я не скажу, бо не знаю сам. А так то ми ще дїдо розповідали, що наближав си сутінок смерти. Жив у одному селі тоді хлопець. Вернидубом його звали. І була в 'го дівчина, файна така чічка, Галина. Жили вони так, любили си, а от вже й запросив він її до шлюбу піти. Ясно, що дівка тая погодила ся. Призначили на ту ж осінь весілля. Але таке ся трапило, що ніхто б і не подумав і не вгадав. Був неподалік від того села ліс. Старий то був ліс та темний дуже. Казали і таке, що як у глушину зайти, то й не вийдеш звідти. І жив у тому лісі, в камінному домі, камінний чулувік, а то ще на нього казали, що залізній він. Прокляла його була відьма ще за молодости. Кажуть, що було то ще отоді, як птахи сонце-матір на крилах вішали на небосхилі. А 'дного дня пішла була Галина прати шмаття на річку. А вона одним бережком до лісу того й приставала. А в ту годину якраз і ходив бережком, що від лісу, той камінний чулувік. Та такий от він був із себе: з сургучевими вочима, залізніми ногами, чорними словами. Та й здибав він Галининого сліду. Ходит, отож, той камінний чулувік і Галину шукає, а сліду як надибає, то землев засипає. Ішов-ішов він слідом, аж тут і вийшов він до того бережечка, де Галина шмаття прала. Став, та й дивит си на нев. А дівка як побачила, що такая потвора на нев дивит си, то й мало не зумліла: стоїт, заціпеніла уся, руки трясут ся, голос відібрало, бліда уся стала, як стіна. А камінний чулувік коли її побачив, так і закохав си одразу. Схопив він її і потяг до лісу. Схопили ся Галинині батьки над вечір: донька ще вдень пішла на річку шмаття прати, а до сих пір ні слуху, ні духу немає. А як дізнався про те Вернидуб, то став і стоїт, а сам ні живий, ні мертвий. Пішов він на річку ся дивити: може сліду якого знайде. Аж тут ластівка до нього приліта та голосом чулувічим промовля: "...тут ти її не знайдеш, Вернидубе. Камінний чулувік забрав наречену твою Галину". Захотів після того Вернидуб домів вертати та коня прохати: "...коню, конику миленький, посади мене раненько на свою побиту спину, порізаную дівчину до купи збирати, молитву до Бога над нев промовляти, а сатані тому, камінному чулувікові, хреста у груди, у самісіньке серце вбивати. Ходив той камінний чулувік полем сірим, темним лісом та й сліду моєї любки здибав, сліду здибав – землев засипав. Коню, конику, миленький, відвези мене раненько аж до того гаю". Так промовив Вернигір до свого коника вірного. А коник йому на те і відповів: "Сідай, Вернидубе, на мою побиту спину. Будемо ту дівчину до купи збирати, молитов читати, з неволі рятувати та сатані проклятому хреста в серце вбивати". А камінний чулувік Галину ту порізав і в землю сиру закопав. І виросло з того три дерева. Він їх докупи скрутив і зробив з тих дерев птаху. За те назвали її дерев'яною птахою. А як приїхав до того місця Вернидуб, то побачив що стоят камінний чулувік, а над ним літає дерев'яна птаха. Летит та плаче, й плаче сухим листям. Захотів Вернидуб тоді з піхов меча добувати й гулівоньку камінному чулувікові рубати, а у серце хреста забивати. А потім глянув Вернидуб на ту птаху і зрозумів, що не встиг він Галину врятувати. Заліз він тоді на явора високого та й пригнув униз головов. Ударив си він об землю та й перетворив си на сокола золотокрилого. Пристала до нього тоді та дерев'яна птаха і так вони, укупі, полетіли до воріт иру. Потім назвали ту птаху галкою, а про Вернидуба ще не один переказ можна почути. І зараз існує камінь із відбитком вернидубової ноги. Кажуть старі люде, що то є тулуб того камінного чулувіка...
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00994515419006 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design