Смугасті потвори наповзали на землю Григора. Землю, орошену його кров’ю та ріками поту. Землю, над якою гнув спину його батько, дід і прадід. Панцирі нападників вилискували на сонці, і в очах їхніх можна було прочитати невимовну лють. Готовність перемолоти своїми міцними щелепами все, що попаде на шляху. Григір міцно стис у руці ствол. Пальці невабом погладжували спусковий гачок.
Він відчував у руках міць. Міць, яка готова була кожної секунди вирватися на волю. Вирватися і знищити все живе. Та поки що вона закута у метал. Григір вичікує. Вичікує під палючим сонцем. Краплини поту стікають його чолом, над головою літають рої машкари, але він завмер не ворушачись. Не рухався навіть, щоб зігнати найнабридливішу муху. Григір завмер, зібравши усю свою волю в кулак. Свою сталеву, чоловічу, вирощену у полі металом та землею волю. За секунду почнеться. Тиша перерветься. Григір відчуває кожну частку цієї секунди. Кожну її ноту! Час! Почалося!!!
Григір затискає спусковий гачок. Силу, закуту у метал, не стримує більше ніщо! Хмара куряви! Хмара препарату “Смерть у Колорадо” виприскується зі ствола його високотискового оприскувача. Потужний струмінь змітає із брунатних картопляних листків перші лави прожерливих нападників-колорадів.
— А-а-а-а-а!!! — кричить Григір у захваті. — Горіть! В пекло! Летіть прямо у пекло! Там вас вже чекають! Потолочі! Так вам! А-а-а-а-а!!!!
Григір розмахує стволом пульверизатора, пускаючи хмари отруйної куряви у різні боки. Жуки панікують. Червоні ягідки-личинки падають на ґрунт, корчачись в останніх судомах. На них налипають малесенькі грудки землі. Найменші істотки — жовтенькі яйця перетворюються на яєшню. Колорадську яєшню прямо на листках картоплі. Найвитривалішими є вкриті смугастими панцирями зрілі дорослі жуки-воїни. Вони, втікаючи від хмари трутизни, піднімаються на своїх крильцях. Гудять, наче підбиті німецькі “Мессери”, й падають важко на землю. Падають, навіть не ховаючи свої червоних підкрильних лушпинок. Криваво-червоних лушпинок.
Та кілька найміцніших жуків, колорадських героїв, знаходять сили піднятися у повітря. Важко гудять, відриваються від землі. Злітають у синяву неба. Злітають, щоб звідти каменем впасти донизу. Впасти і завдати хоч якоїсь шкоди нападнику. На висоті кількох метрів роблять мертву петлю та заходять у глибоке піке, на швидкості несучись прямо на Григора.
— Ворог у небі! — вигукує, помічаючи повітряну атаку, Григір.
Він блискавично реагує на загрозу. Рвучко підносить догори дуло свого оприскувача. Жуки залітають у хмару отруйної куряви. У них різко погіршується видимість та самопочуття. Тіла жуків не попадають у Григора, а на всій швидкості врізаються у землю.Хмарки куряви, неначе вибухи, піднімаються на місці міні-авіакатастроф.
За кілька хвилин Григір безсило опускається на землю. Війна виграна. Тіла зайд валяються під картопляними кущами, корчачись в останніх судомах. Сил нема. Ні краплини сили. Як жити далі!? Треба встати на ноги! Треба знайти у собі сили!
Ця війна не може бути програна! Препарат “Смерть у Колорадо”! Ви ніколи не програєте своєї війни за урожай! Вимагайте в аптеках, магазинах агрохімзахисту, парфумерних магазинах та фірмових точках продажу! Не дай свою землю в наругу! Гурррааа!!!
