- і шо?
- і шо-шо - ну і все.
- А щоб тебе муха вбрикнула!
- та тиииихо... Добрий дееееень! - сказали гуртом
- Добрий... - відповіла Оксана Григорівна
- ну і шо там далі?
Так вони йшли минаючи відкриті каналізаційні люки. Погода десь була така, як зараз. Товстун їв шоколадне морозиво, яке стікало йому по руках. Його друг був худішим і в жовтій футболці. Так, на вулиці літо - пора міні спідниць, пива, дискотек, пляжів і пробитих пупків.
- та нічого. Поговорили собі.
- і все? Ти поцілував її?
- нє... - облизуючи пальці від морозива, промовив.
Підійшовши до магазинчику, який був однобоко-обабіч (в світі ще багато неймовірного) дороги, товстун купив собі хот-дога. Це було так:
- по-скільки ход-дог?
- три рубля...
- гривні, а не рубля - втрутився жовтофутболий. Він не любив коли гривні називали рублями.
- давайте
Після купленої провізії вони йшли далі. Подалік протікала річка. Її запах літав десь у повіртрі. Де – ніхто не знав.
- от бовдур.. чого ти її не поцілував?
- та я хотів...
- а вона?
- шо вона...
- шо-шо вона - шо вона зробила?
- та сказала, що вона з таким жирдяєм не хоче цілуватися... - з поглядом наповненим сумом і спрямованим додолу, сказав товстун.
- Дурний її піп хрестив... Та забий на неї. Ніякий ти не гладкий...
- та ладно... - крізь гарячого-пса (хот-дога) промовив самі догадайтеся хто. З рота летіли крихти хліба в поєднанні із сосискою.
- ну так - трохи момон в тебе є... але це трудовий мозоль - це гордість чоловіка! - намагався підбадьорити жовтофутболий
- та нє - вона права... я дуже жирний. Але що я зроблю?
- не жирний, а гладкий, якщо правильно говорити.
- ну гладкий... але я на дієтах сидів - але воно не помагало
- скільки ти сидів?
- і спортом займався - але мені не можна - в мене ж серце слабе
- нездорове, а не слабе...
На мості через річку - запахло чебуреками. Бабулька, яка продавала їх, була вже немолода - побачила життя. Ще в сорокові вона із статусом «літня» - продавала чебуреки. І повірте мені – «літньою» її називали не через те, що влітку продавала. Весело граючись, коти і собаки крутилися біля цієї сивочолої немолодої людини. "Внучок - купи чебурека" - промовила вона людським голосом. Товстун підійшов і купив СОБІ два чебуреки.
- блін, може би ти не жер все підряд, що бачиш?
- я зранку не обідав...
- так це не означає, що ти маєш, зараз, всі стратегічні запаси нашої країни, злопати… за годину!
- блін, ніхто мене не розуміє... даже ти!
- не даже, а навіть! І я тебе розумію.
- ти не можеш мене зрозуміти - у тебе даже сала немає
- НАВІТЬ сала немає!
- навіть сала немає. А я в батьків вдався таким пухкеньким.
Далі, щоб всі могли зрозуміти, поїдаючи чебурек наш "Пухкенький друг" почав виливати душу.
- всі з мене сміються сміялися і будуть сміятися. В дитсадку, називали "Груба сіся". В школі - плювали з плювачки у мене і кричали "Жирний-жирний він жирдяй - із плювачки в нього попадай. Раз! два! три!". На фізкультурі, всі показували на мене пальцями, коли я пробігав і з мене піт стікав.... ТАААААК! поту було багато - але невже я в цьому винен? Чому? Чому? я не хочу бути жирним... не хочу...
Жовтофутболий навіть не знав, що сказати... так, це була правда - його друга дражнили "гладким"... і не те що він був таким товстуном - він був надзвичайним товстуном. Він був настільки товстий, що люди біля нього здавалися лиш макетами. Він був настільки товстий, що гладкі люди, біля нього, відчували себе стрункими. Він був настільки гладким, що люди в їдальнях, ховали від нього свою їжу, бо думали що він накинеться і з’їсть її. Морда - що й возом не об’їдиш…Але це була дуже приємна людина. Люди похилого віку його дуже любили і поважали. Йому завжди якісь цукерочки в дитинстві давали, шоколадки.
- от на тебе ніколи не находять думки про самогубство? - побагровівши, як буряк, запитав нежовтофутболий. В нього була чорна майка із написом "Є бейбі! Ду ю лайк іт?"
- ну буває... але я ніколи до цього серйозно не ставлюся...
- а от я думав - яке найкраще самогубство...
- це ти до чого?
- це просто...
- ну я думаю стрибнути з будинку... не канає - багато прибирати. Найкраще - це застрелитися.
- але це ж дорого. І фіг де пістолет дістанеш. Думаю найкраще це отравитися.
- нєеееееееееее.... отравитися це галімо - бо те все ригання-стругання - нє. О, один із способів - це перерізати собі вени. Там, по ходу, входиш у спокійний сон.
- та ти шо - а якщо людина крові боїться?
- любиш кататися - люби і санки возити. Хочеш зробити самогубство - то вже перебори і страх крові.
- таа......
Тут неподалік почувся скрип, потім глухий удар і мати... суцільні мати. В рамках цензури, не буду їх писати. Але суть була в наступному: "Ой, російсько жінко, собака жіночого роду, на чоловічий статевий орган. Який, коханець який довбе, поставив тут цвях?". Обернувшись, хлопці побачили скейтера, який через цвях, який попав між колеса – зачепився і проїхався лицем по асфальті. Закривавлене обличчя було перемішане із маленькими камінчиками, які прилипли до нього. В зубах скрипів пісок. Тому, рухаючи зубами, туди-сюди, звук був такий скрипучий
- фууу... - промовив жовтофутболий
- от бач - сказав гладкий, пожовуючи снікерс, який в нього випадково завалявся в рюкзаку - кров це дуже противно!
- мг... - з відразую промовив.
Тут задзвонила мобілка. Вона була худішого. По ходу розмови, вияснилося, що він щось мав зробити, але не зробив. І тепер людина по той бік дроту, дуже нерада, тому приходиться йому бігти.
- Хай вам грець!
- шо?
- А щоб я скис! коротше маю терміново бігти - потім розкажу.
Товстозадий залишився сам. Він ще раз згадав дівчину яка йому відмовила. Згадав дитячий садочок. Він озирнувся довкола. Всі ходили собі байдужі. "Невже на все життя я таким залишуся???". На душі стало так важко. Важче, напевно, йому було тільки тоді, коли на очах, вантажівка збила його собаку. Тоді хлопець ще тиждень не міг в це повірити. Собаці було все рівно який він був, вона просто раділа коли вони проводили разом час - ходили по бутерброди і вона була єдина істота на цій землі, з ким гладкий ділився їжею. І собаки нестало. І щось в душі померло. І зараз...
Він виліз на міст. Вниз, до води, було десь так метрів 39. Цей "Поїдальний апарат", як дражнили його на роботі, ніколи не вмів плавати. І зараз він над водою…
- ей ти "Кабан", тільки не хлюпнись бомбочкою, хвиля затопить все місто! - крикнув якийсь хлопець, котрий проходив мимо.
"Виблюдок!" - подумав "без 5 хвилин Бетмен". "Ніхто мене не любить, всім все рівно… всііііім..." - ступивши ще один крок, він пильно подивився на воду... "Ніхто мене не любить... ніхто... і ніхто мене не згадає.... і ця вода мене назавжди забере...".
- Чебуреки, пиріжки! - почулося десь далеко!
"...і ніхто мене не згадає... ніхто… ніхто… блін, шось так хавати хочеться... ладно, піду похаваю і завтра прийду. Блін, кожен раз ця бабуля мене відволікає. От коза…"
