Продавщиця пляжного кіоску Тоня любила футболки з глибоким декольте, пломбір із згущеним молоком і прапорщика Шматко з «Солдатов». А ще вона любила білий блюз, що робило її образ невідповідно загадковим. Але на відпочинку рідко кого займає дослідження чийого-небудь іміджу, і тому всі відпочивальники невеликої відомчої турбази Вінницького мостобуду насолоджувалися південним ялтинським сонцем, теплим Чорним морем і романтичним блюзом Гарі Мура, який дійсно приємно і ненав’язливо прикрашав невеликий обгороджений пляж, пивний кіоск, та і саму Тоню, що розпливлася серед вибілених кучерів, блакитних тіней і яскраво-червоної губної помади. Як тільки вона із дзвоном і шумним видихом знімала важкий замок з тумбочки кіоску і починала розкладати яскраві пакетики з чіпсами і горішками, дядько Гена зазвичай починав день знайомим закликом: «Тоська! Врубай-но свого Гарі, а то чё-то бермуторно на серці!» Тоді Тоня з щасливими очима діставала колись сріблястий JVC і гордо натискала клавішу «play». Відпочивальники сповзалися на пляж, розташовувалися під парасольками, шаруділи надувними матрацами, хрустіли чіпсами і горішкам.
Море штормило вже другий день. Хоча вітер і пом’якшував трохи липневу спеку, але море виглядало грізним і шумно плювалося піною. Насолоди від купання не очікувалося. Але Тоня навіть раділа цьому. Відсутність можливості поніжитися в теплому морі відпочивальники активно заповнювали пивом, воблою, морозивом. Торгівля йшла.
Віка з Сергієм, молода пара з Києва, прийшли лише біля одинадцятої. Мабуть малий синочок Діма знову цілу годину жував вранішню кашу. Та і самі вони, напевно, посварилися. Дивилися в різні боки і якось нервово тягнули за руки дворічного Дімку.
Ніна і Павлик, їх сусіди по будиночку, вже чекали на пляжі. Віка тицьнула Дімці в руки червоне відерко з набором пасочок і почала обговорювати з Ніною причину ранкової сварки. Молоді чоловіки пішли до Тоні за пивом. Тема їх бесіди була та ж. Але Павлик ненавидів плітки і квасні фізіономії, а любив приколи, карти і випити. Тому 10 хвилин потому вся компанія вже відзначала примирення Віки і Сергія, попиваючи пиво за грою в карти.
Хоча відерко і було новим і яскравим, а пасочки – кольоровими і блискучими, Дімці все це набридло так само швидко, як і вчорашній надувний крокодил. Він почав нудити і тягнути Віку за руку. Вона відмахувалася і говорила: «Зараз, зараз йдемо будувати будиночок для краба». Віра Харитонівна, що лежала поруч на величезному картатому матраці, захотіла долучитися до виховного процесу. Почувши її солоденьке запитання: «А хто це купив тобі таке красиве відерочко?» і, глянувши на її зелену панамку і черепашачі окуляри, Дімка заверещав ще голосніше. Тоді Віка встала, узяла знайоме відерко, лопатку і Дімку і розмістила все це недалеко від берега. Спорудила невелику гірку з піску, набрала біля берега води у відерко і почала поливати гірку водою з відра за допомогою лопатки. Гірка стала твердою, і вона зробила в ній дірочку і пояснила синочкові, що там житиме крабик. Дімці все це дуже сподобалося. Він заспокоївся і став усміхатись. Потім узяв лопатку і почав сам поливати гірку водою. Віка посиділа з ним ще декілька хвилин, а потім повернулася до Сергія і друзів, і вони продовжили гру. Час від часу Віка поглядала у бік, де грався Дімка.
Раптом маленький пляж здригнувся від несамовитого крику Віки. «Діма!!! – заверещала вона і кинулася до того місця, де ще хвилину тому сидів малий. Але його ніде не було, лише злі хвилі грались червоним відерком. Віка в істериці кидалася по березі. Ніхто на пляжі ще нічого не зрозумів, але всі схопилися і кинулись до Віки.
Дядько Гена все зрозумів. Він швидко і чітко скомандував: «Всі в ряд! Уздовж пляжу! Взялися за руки і у воду! Швидко! Вперед!» Всі люди, що знаходилися на невеликому пляжі, як гіпнозу, підкорилися його наказу. Ланцюжок людей швидким кроком входив в море. Тоня теж чимдуж мчала до хвиль, але тут знову скомандував дядько Гена: «Тоська, займися мамочкою!» І Тоня побігла до Віки, і почала щодуху трясти її за плечі і бити по обличчю, оскільки та вже майже втрачала свідомість.
«Знайшов!» - пролунав раптом крик. Молодий хлопець Ігор миттєво пірнув і підняв на руки малого. Він не дихав.
Тут до Ігоря підскочив дядько Гена, вихватив Дімку і в три стрибки досяг берега. Далі поклав його навзнак, натиснув коліном на груди і швидко обернув на бік. Хлопчик закашляв, і вода забулькала з маленького ротика. Всі зітхнули з полегшенням. Тоня все так само трясла Віку, але вже з криками «Все добре, все добре. Він живий. Все буде добре!» Тут Віка вирвалася з її обіймів, побігла до Дімки і просто впала на нього всім своїм тілом. Сльози струмком текли з її очей, і Дімка теж почав ревти на весь голос. Сергій стояв біля них навколішки і мовчав. А люди довкола гладили всіх трьох по голові, по спині, брали за руки і все говорили: «Все добре. Слава богу, все добре», а також дякували Ігореві.
Дядько Гена вже палив біля Тоніного кіоску. Там все так само романтично і натхненно Гарі Мур грав свій білий блюз.
Нарешті Віка піднялася, віддала Сергієві Дімку і обійняла Ігоря за шию. Вона не переставала шептати крізь сльози: «Дякую, дякую». Потім зняла з безіменного пальця золотий перстень з великим червоним рубіном і мовчки вклала Ігорю в долоню. Ігор тримав перстень на відкритій долоні, і всі тихо дивилися на рубін, що зачаровував таємничим блиском. Тут підійшов дядько Гена і запитав, вказуючи пальцем на перстень: «Можна поглянути?» Ігор, не роздумуючи, віддав йому перстень. Дядько Гена узяв його, повертів в пальцях декілька секунд, а потім з силою закинув далеко в море, і хвилі відразу розчинили його в піні.
«Море віддало, море хай і забирає», - сказав він. Нікому не здалося це дивним вчинком. Навпаки, у всіх на вустах завмер подих захоплення.
«Не дивіться на мене так. Адже я старий підводник. Я море знаю, я море люблю і поважаю. Море – це Бог, і нехай на його жертовний вівтар ми складатимемо лише золото. А воно дарує людям радість спілкування з морем».
До кінця зміни дядько Гена насолоджувався безкоштовним пивом з Тоніного кіоску.
