– Посвіти сюди, Дік. Вище.
Голос Хіггінса, старого худорлявого чоловіка з розкуйовдженим сивим волоссям, помітно тремтів. Він злегка торкався стінки давньої усипальниці своєї щіткою. «Невже, це воно?», – промайнула в його голові думка, але, будучи дуже забобонним, він відігнав її від себе як набридливу муху. Помічник Хіггінса, високий чоловік років тридцяти – тридцятим п’яти з червоним від спеки і надмірного вживання місцевої горілки обличчям, потер затерплу руку, в якій тримав тьмяний ліхтар. Ліхтар гойднувся.
Вище тобі сказано – роздратовано процідив крізь зуби Хіггінс.
Дік вилаявся про себе і, перемінивши руку, трохи боязко запитав:
Професоре, можливо на сьогодні вже годі? У животі ж навіть бурчить
Але професор Хіггінс ніби і не чув свого недбалого помічника. З-під щітки щось блиснуло.
Світи сюди, ближче до стіни. От бовдур – Хіггінс вирвав з рук млявого Діка ліхтар і посвітив на стіну. На стіні була печатка.
Ось воно – прошепотів професор і відчув як по спині збігла крапелька поту, і приємно защеміло під ложечкою.
То ми знайшли скарб?
Професор Хіггінс, ще мить зачаровано дивився на стінку, а потім ніби вирвався з оціпеніння і сердито промовив:
Скарб? Який ще скарб, юначе?.. Ходімо, на сьогодні досить. Завтра зустрінемось о дев’ятій поблизу готелю.
Старий провів рукою по стіні там, де була печатка і пішов, не озираючись. «Юнак» теж кинув оком на стіну і пішов вслід за професором нерівною ходою…
… Пробираючись довгим коридором усипальниці Дік голосно розмовляв сам з собою.
Почекайте ще трохи, Діку. Скоро в мене з’являться гроші і я розплачуся з вами. Аякже. Старий пройдисвіт вважає, що Діка Чесні можна надурити. Ха! Не на того натрапив. Я сам знайду скарби того триклятого фараона і ніхто мене не зупинить…
Дік зупинився, упершись у стіну. Прийшов! Ось вона стінка, де професор махав своєю щіточкою. «От уже бовдур! – Дік посміхнувся про себе, – хіба не можна було взяти, наприклад, залізний лом?». Але ж він не такий дурень, як старий професор. Ні, Дік не буде ось уже другий тиждень поспіль махати щіткою. Дік поставив свій ліхтар додолу і взяв до рук великий залізний лом, який передбачливо захопив із собою. Поплювавши на долоні, Дік голосно хекнув і вдарив залізякою об стіну…
…Спалахи фотокамер і голосні крики журналістів на хвилину злякали професора Хіггінса. Він мигцем потер спотілі долоні, але швидко оговтався і посміхнувся усмішкою переможця в об’єктиви фотокамер. Це була його мить!
– …Містер Хіггінс, як довго ви розшукували гробницю? Чи збереглася мумія? Кому вона належить? Правда, що це один із фараонів Четвертої династії?... – питання сипались довкола Хіггінса, а він без поспіху, відчуваючи, що відповісти може лише він один, що всі лаври належать йому, відповідав на них.
Крізь натовп журналістів протиснувся молодий чоловік у дорогому чорному костюмі. Він підійшов до професора і поправивши на потилицю свого капелюха голосно запитав:
Містер Хіггінс, а правда, що існує прокляття фараона?
Старий, який хвилину тому відчував себе царем над цими нікчемними людьми, які щось запитували у нього, знітився:
Прокляття? Яке безглуздя!
Невже ви не знайшли таблички з написом: «Від невсипуще ока Озіріса загине кожен, хто осмілиться потривожити спокій…
Але дозвольте, юначе, це ж повне мракобісся! – перебив чоловіка професор і відчув, як його голос зрадницьки затремтів, – Стверджувати таке може лише людина, яка нічого не тямить у єгиптології і не розуміє усієї важливості мого відкриття
То ви заперечуєте, що знайшли глиняну табличку з відповідним написом?
Професор Хіггінс зітхнув. У цю мить він пожалкував, що залишив свої «щасливі» окуляри у номері. Йому так хотілося потерти їх за дужку. Хоча ні, найбільше зараз йому хотілося, щоб цей чоловік з нахабним поглядом зник з-перед його очей. Хіггінс почув свій невпевнений голос:
Так, табличка дійсно існує, але я ще не повністю її розшифрував. До того ж ця знахідка не може бути важливішою за…
Але ж пророцтво почало збуватися! – голосно сказав чоловік у чорному костюмі
Перепрошую? – старий здивованого подивився на нього, як на божевільного
Три дні тому ваш помічник загинув відразу після того, як була відкрита усипальниця
О! – Хіггінс полегшено зітхнув – Якщо ви маєте на увазі Діка Чесні, то він загинув від власної жадібності під час пограбування усипальниці. До того ж він не був моїм помічником. Так, звичайний злодюжка – звернувся вже до журналістів професор
Проте його смерть не можна назвати природною
Облиште – професор махнув рукою – Я розумію чого ви прагнете, але натомість зможете отримати лише дешеву сенсацію…
…У лікарні стояла неймовірна спека, проте жоден з тих, хто знаходився у кімнаті не відчували цього. Професор Хіггінс схилився над столом, на якому лежала мумія. Поруч старого розмістилися кілька його помічників. Вони зачаровано дивилися на руки професора, який обережно, бинт за бинтом, розмотував липкі пов’язки з тіла мумії. Хіггінс акуратно складав бинти на краєчку стола. «Останній!», – почув він чийсь шепіт за спиною.
Під бинтами з’явилося обличчя молодого вродливого чоловіка, яке чудово збереглося. Професор майже з любов’ю роздивлявся тонкі риси обличчя мумії, гордовито стиснуті губи, блакитні очі, вольове підборіддя. Раптом професор відчув як його серце на мить зупинилося від жаху. Очі! Блакитні чисті, як у немовляти, вони з ненавистю дивилися прямо на нього…
…Чоловік у чорному костюмі з нетерпінням ходив по вестибулю готелю.
Агов, містере Стенфорд – раптом почув він
До нього швидко наближався низенький худорлявий чоловік у потріпаному костюмі і з тростю у руках. Чоловіки потисли один одному руки і пішли у бар. Там, доки офіціант наливав обом віскі, Стенфорд гойдався на стулці і вичікувально дивився на свого супутника. Офіціант пішов геть.
Ну? – голосно сьорбнувши з келиха, запитав Стенфорд
Я домовився. Ми зможемо вивезти її сьогодні ж ввечері. Але це коштуватиме…
Гроші – не проблема
Добре. Я оце ось про що думаю…всі говорять про прокляття. Ніби мумія вбиває людей.
Джонсе, ви тільки послухайте себе. Це ж повна нісенітниця.
Але ж, якщо мені не змінює пам'ять, ви самі кілька днів тому розказували всім, що існує прокляття
Розповідав
Стенфорд трохи помовчав, а потім задоволено посміхнувся:
Ви уявляєте скільки людей у Лондоні захочуть подивитися на цю мумію?
Мені здається, що люди боятимуться
Боятимуться. Звісно, що боятимуться, але все одно йтимуть, щоб поглянути на неї. І платитимуть за це скажені гроші
Думаю професор Хіггінс теж спочатку вважав, що його знахідка принесе йому славу і гроші. А де він тепер? – чоловік знизив голос – кажуть, що в нього вирвали серце
Стен форд голосно зареготав:
Ви вірите?
А ви ні?
Я вірю, що такі розмови принесуть мені силу силенну грошей!..
… Джонс зайшов у каїрську забігайлівку і поклав на стіл свою пом’яту шляпу. Огрядна жінка, витираючи руки об брудний фартух, підійшла до нього і спитала грубим голосом:
Що замовите?
Пляшку віскі
Жінка відійшла від столу. А Джонс озирнувся по сторонам. Навпроти нього сидів чоловік і читав газету. Джонс хотів вже відвернутися, як раптом помітив один із заголовків газети. Він підхопився і вирвав газету з рук чоловіка.
– Ти що робиш? – сердито запитав той
Але Джонс його не чув, він почав читати газету вголос:
– «23 травня 1921 року судно «Королева Єлизавета» розбилося об скали поблизу Англії під час шторму… загинув лорд Артур Стенфорд, який повертався з Єгипту…»
Джонс віддав газету чоловікові і забувши свого капелюхи, вийшов із забігайлівки…
…Старий Метью витягував сітку мозолистими руками і голосно лаявся на свого сина який ледве тримався за сітку, роблячи вигляд ніби він допомагає батькові.
– Ось, прийдемо додому я тобі задам жару – сердито промовляв Метью, поглядаючи з-під лоба на сина.
– Дивись! – раптом голосно вигукнув хлопчик
– Що дивись? Ти краще дивись на сітку. З таким помічником всю рибу втратимо – але Метью мимохідь глянув у напрямку, який показував його син і мало не зомлів. На хвилях гойдався, виблискуючи на сонці, золотий саркофаг…
