Річард Стернберг: „Героєм може стати кожен”.
Не так давно наша газета почала друкувати бліц-інтерв’ю з людьми, які входять в десятку найуспішніших осіб на світі. Цього разу пропонуємо відповіді Річарда Стернберга, голови правління та власника компанії „Герой”, річний дохід якої становить вісімнадцять трильйонів доларів.
Як розпочався Ваш бізнес?
Р.С.: Ну, як і кожен бізнес – з ідеї. А вона була дуже простою: довести всім, що навіть в епоху активного космічного туризму тут, на землі, можна створити послугу, набагато кращу та цікавішу.
Говорять, що Ви створили компанію на спор. Чи це так?
Р.С. Точно так. Пригадую, я посперечався з друзями, що зможу зробити з одного з нашої компанії героя. Це був Рафаель Вайомель, тоді ще невідомий, а тепер всіма знаний герой. Посперечалися ми на серйозну суму. Я виграв. Саме на ті гроші і запустив перші проекти.
Чому компанія, послуги якої продавалися не дешевше трьох мільйонів, стала на шлях легкої доступності продукту?
Р.С. Тут мова йшла про елементарну математику. Мультиміліардерів не так вже й багато на світі. А повторно ставати героєм, як правило, вже нікому не потрібно. З цієї причини три роки тому я та моя команда прийняли рішення про пониження цін на деякі послуги та про утворення гнучкого продукту, ціну на який можна коригувати як в більшу, так і в меншу сторону. Тоді ж було прийнято наш сьогоднішній слоган: „Героєм може стати кожен!”. Тепер це дійсно так.
В чому основна проблема Вашого бізнесу?
Р.С. В самому терміні „герой”. Дуже багато клієнтів приходять до нас і думають, що ми організуємо для них якусь війну, яку вони виграють якимось дуже оригінальним методом. Так не буває. Тим більше після прийняття Конвенції про ведення військових дій. Є клієнти, які хочуть боротися зі злочинністю. Але вони навіть не уявляють, що таке знайти злочинність в сучасному світі, де навіть „щипачів” знайти важче, ніж нові гробниці в Долині Царів. Якби сьогодні існувала злочинність, то з героями не було би проблем. Останній більш-менш серйозний випадок пограбування стався, наскільки я пригадую, років дванадцять тому. Це й логічно при такій жорсткій системі правосуддя, яку я можу з впевненістю назвати досконалою. То ж про яку боротьбу зі злочинністю можна вести? Так що у кожному нашому контракті зазначено, що „герой” – це особа, яка діє всупереч власному страхові та страхові суспільства, яке його оточує. В воєнний період героями ставали ті, хто міг пожертвувати своїм життям. В боротьбі зі злочинністю була аналогічна ситуація. Бо був страх та його подолання. Страх був всенародним, деколи всепланетним. Але без нього ніяк.
З Вашою допомогою героєм може стати кожен. А Вам не здається, що якщо кожен буде героєм, то це не буде помітно на належному рівні? Бути героєм серед героїв – це ж зовсім не так... героїчно.
Р.С. Ви праві. Але не у всьому. Героєм може стати кожен, але не кожен ним стає. Бо у нас тестування на такому рівні, що позаздрить будь-яка організація. Судіть самі: наша компанія входить в трійку найкращий організацій по психологічному та фізичному тестуванні клієнтів, ми вже шість років підряд отримуємо державну премію, як компанія з найвищим науковим складом персоналу. На нас працюють найкращі математики, стратеги, філологи, історики – немає такої сфери, спеціаліста якої ми б не мали в нашій команді!
А який тест Ви особисто вважаєте найголовнішим?
Р.С. Питання дуже цікаве. Тим більше, що всі тести, які повинен пройти клієнт є дуже важливими. Бо ми повинні знати всі його слабкі та сильні сторони. Адже крім того, що клієнт повинен стати героєм, він повинен залишитись здоровим і фізично, і психічно. Це не так вже й просто, якщо врахувати, що переважна більшість героїв в історії були або каліками, або не зовсім нормальними. Ну, ви розумієте, про що я...
Хоча, якщо подумати, то головним тестом є те, що людина взагалі наважилась звернутися до нас. Це, мабуть, найголовніша ознака героїв – вони вміють визнавати, що чогось не можуть зробити самі. Для компанії це вже показник, й кожного нашого клієнта ми вже вважаємо героями. Не важливо, чи підпишемо ми з ним контракт, чи ні. Бо, буває, навіть людина, яка не погоджується на наші умови, має набагато більше героїзму, чим міліардер, якого ми робимо героєм планетарного значення.
*******
Фредерік Грегорі сидів на восьмому поверсі у просторому офісі, з білими стінами, від чистоти яких аж різало в очах. Кімната була залом для переговорів, про що свідчив великий круглий стіл та шкіряні офісні крісла довкола нього. Через величезне вікно було видно сусідній хмарочос у вікнах якого криво відбивалась будівля, в якій зараз і знаходився Фредерік.
Він трохи нервував. Після декількох годин тестів, після співбесіди з психологом, після медичних аналізів, після величезної кількості паперів, що він повинен був заповнити – було багато причин понервуватись! Тим більше тут, в приміщенні де не можна курити, а крім звичайної води нічого не дозволяють вживати. „Вибачте, але політика компанії „Герой” – знаходити героїзм в наших клієнтах. Вважайте, що позбавлення вас кофеїну та нікотину на цей короткий час – це також тест”. Так сказав Фредерікові містер Бланшард, якого тут і чекав Фредерік.
Для того, щоб якось себе розважити, Фредерік постояв трохи біля вікна, а потім почав вивчав єдину картину на білосніжній стіні. На ній були зображені птах та дерево. Фредерік намагався здогадатись ім’я цієї мазні.
Саме за цим заняттям його й застав містер Бланшард.
Він зайшов в приміщення і Фредерік помітив у ньому щось незвичне. Героїчне! Саме так – героїчне! Було таке враження, що в цій компанії працюють лише герої.
Бланшард зачинив за собою двері, відкотив від стола крісло, паралельно з тим кинув на стіл чорну папку. Вона хлопнула по лаковій поверхні, й Фредерікові здалося, що там – в цій папці – щось схоже на вирок суду. Жити чи не жити... Бути чи не бути...
Бланшард сів. Жестом запросив Фредеріка зробити те саме. Фредерік також сів навпроти нього і сперся ліктями на відполірований стіл в якому, ніби у дзеркалі, відбивався і він, і містер Бланшард. Поки Бланшард відкривав папку й розкладав перед собою білі прямокутники аркушів, Фредерік вже вкотре зловив себе на думці, що вже не хоче ніяких героїзмів. Він пожалкував, що прийшов сюди.
Бланшард акуратно виклав документи на три купки. Тоді, вдаривши долонями по них, ніби говорячи „Почнемо!”, звернувся до Фредеріка:
- Містер Грегорі, результати ваших тестів вже готові. Ваші копії звітів тут – Бланшард підсунув до Фредеріка одну купку паперів – за них ви повинні розписатися тут – Бланшард підсунув другу купку.
Поки Фредерік ставив підписи, Бланшард розглядав ті документи, що залишилися в нього. Коли Фредерік віддав йому підписані аркуші, він переглянув їх і зі словами „Це залишається у вас” віддав Фредерікові ще декілька документів.
Потім, заховавши у папку підписані клієнтом листки, Бланшард подивився в очі Фредерікові. Він мовчав декілька секунд. Від цієї паузи Фредерік знову відчув жалкування, що прийшов сюди.
- Містер Грегорі, всі тести вже позаду, і тому я зараз просто хочу поговорити з вами, як з людиною. І як з мужчиною. – Бланшард піднявся зі свого крісла, обійшов стіл та сів поруч з Фредеріком. – Не в нашому стилі втручатися в особисті справи клієнтів, але в ваших результатах є деякі суперечливості. Тому давайте все розставимо на місця. Добре?
Двері в кімнату раптово відчинились, й зайшла секретарка, яка на підносі принесла дві чашки кави. Вона поставила їх перед Фредеріком та перед містером Бланшардом й вийшла, легко кивнувши у відповідь на Фредерікове „дякую”. Бланшард помітив здивований погляд Фределіка і сказав, підсунувши ближче до клієнта його чашку:
- Як я вже сказав – всі тести вже позаду. А це значить, що можна насолодитись хай невеликими, але все ж радощами життя. – ніби показуючи приклад містер Бланшард зробив ковток зі своєї чашки.
- Думаю, ви розумієте, що героїзм заради героїзму – це як мінімум смішно. – продовжував Бланшард. – а тому дуже вже хочеться дізнатися, яка справжня причина вашого приходу сюди? Зі свого досвіду, містер Грегорі, я знаю, що в переважній більшості випадків причиною є жінка. І ще я знаю, що соромитися цього взагалі не потрібно...
Діана була особливо прекрасною, коли прокидалась і сонна ще валялась в ліжку, ніби наважуючись почати день. Її очі, які ще не відійшли від сну, її волосся, що сплуталося від нічного перевертання на подушці, її голос, який ще не встиг розхитатися й віддавав ранковим хрипком – все це так заводило Фредеріка, що він рідко коли міг стримати себе. Й так мало не кожного ранку, коли вона - така невеличка та чарівна - виринала з-під ковдри, одягнена лише в його футболку, взувала тапочки та йшла в душ.
- Зайчик! Подай халат! – кричала вона через легенько прочинені двері душової кабінки, з якої клубами виходила пара. І він повинен був за декілька секунд перерити всі речі, що валялися по всій кімнаті після того, як вони вчора прийшли додому і вирішили трохи покохатися. Халат, як правило, знаходився там, де Фредерік взагалі не сподівався його знайти. А Діана за цей час вже встигала декілька разів назвати його різними словами, які з її вуст лунали особливо солодко.
Коли вона виходила з душу, Фредерік якраз розливав каву по чашках. Вона підходила до нього, цілувала і встигала сказати ще щось, від чого Фредерікові хотілося явно не кави. Дуже часто так і траплялося – кава холонула в чашках, поки вони, скинувши те, що встигли одягнути цього ранку, насолоджувалися одне одним.
А потім, коли до початку робочого дня залишалося лише декілька хвилин, вони обоє швидко одягалися і разом вибігали з дому, залишивши за собою помнуту постіль на ліжку та холодну каву у чашках на кухні. На вулиці обоє ловили таксі, і роз’їжджалися в різні боки, сказавши один одному на прощання щось про любов та поцілувавшись, ніби в останній раз. Він гнав до себе в офіс, де на нього вже чекав босс, незадоволений частими запізненнями підлеглого. А вона спеціально виходила з таксі за квартал перед своїм бюро і добиралась туди спокійно цокаючи каблучками по тротуару. Ніби показуючи всьому світові, як треба правильно відноситись і до життя, і до роботи.
Робочий день і в нього, і в неї був лише містком між ранком та вечором. Декілька електронних листів, які заставляти його дуріти просто перед монітором комп’ютера. Дзвінок, який примушував її посміхнутися так, що весь персонал розумів її щастя.
З таких дрібниць складалося їхнє життя...
- Містер Грегорі, наша компанія дуже детально вивчає жіночу логіку та жіночі погляди на життя. – Бланшард крутив в руці вже порожню чашку, ніби не наважуючись поставити її на стіл. – Як я вже вам сказав: переважна більшість наших клієнтів приходить сюди саме через те, що в них не все в порядку з жінками. Так, я розумію, що ви прожили з нею разом майже вісім місяців. Але спершу дайте відповідь собі – чи це та жінка, заради якої треба ставати героєм? Якщо відповідь буде позитивною, то ми зробимо все можливе і не можливе, щоб зробити вас саме таким героєм, якого помітить саме вона. Це не просто, не легко. Ми разом з вами зустрінемо багато важких труднощей. Але результат не примусить на себе чекати.
Бланшард поставив чашку на стіл, піднявся з крісла, заклав руки за спину і зробив пару кроків в сторону вікна. Декілька секунд знову тривала пауза, поки він дивився у вікно. Потім містер Бланшард повернувся до Фредеріка і продовжив, не відходячи від місця, де стояв:
- Говорити про те, що жінки кардинально відрізняються від чоловіків своїми думками та своєю поведінкою – це значить брехати. Але у жінки є одна особливість, якої дуже бракує нам з вами. Відчуття оригінальності – я б так назвав це. Жінка може помітити оригінальність там, де чоловік навіть і не подумає про її існування. Жінка бачить оригінальність. Оригінальність приваблює жінок...
- І куди ти мене тягнеш? – спитав Фредерік, коли Діана взяла його за галстук і завернула кудись в подвір’я незнайомого будинку. Йому здавалось, що десята вечора це не той час, коли треба ходити з екскурсіями по дворах таких древніх халуп.
Діана була іншої думки. Коли якась ідея приходила їй в голову, то вже ніщо не могло зупинити її. Мабуть, саме за це Фредерік й кохав цю дівчину.
Вони зайшли на подвір’я, потім постояли перед входом у під’їзд. На великих металевих дверях висів кодовий замок, тому просто увійти всередину вони не могли. Але через декілька хвилин двері відчинилися – виходив якийсь тип в джинсовому одязі.
Діана зробила вигляд, що вони лише прийшли і потягнула Фредеріка за руку в під’їзд. Вони зайшли в ліфт і поїхали догори. Поки ліфт добрався до останнього поверху вони цілувались. Їм навіть захотілось зупинитись десь між поверхами й поздирати з себе весь одяг.
Вийшли вони перед дверима, що вели на дах.
Щоб не видати їхню присутність кроками, Діана зняла свої туфлі. Фредерік трохи помучився з заржавілим засувом на дверях, що випустили їх просто на майданчик. З нього було видно навіть ріку, до якої було більше двох кілометрів. Вони зробили перші кроки по даху і потривожили голубів, які, видно, ночували влітку під відкритим небом. Голуби ще довго сердито воркотіли, що ще більше підсилювало всю романтику ситуації.
Широка ріка відбивала у своїх водах світло хмарочосів, які стояли на тому березі. Діана подивилась на Фредеріка, ніби запитуючи: „Як тобі?” І він мовчки потиснув плечима, ніби показуючи, що не знав, що тут буде так красиво. Він стягнув з себе піджак і накинув на її плечі.
І так вони стояли. Дивилися на вогні міста, в якому людина може почувати себе дуже одиноко. Будь-яка людина, тільки не вони. Бо вони стояли тут, в їхніх очах відбивалось світло хмарочосів і вони були щасливі.
Фредерік обняв Діану ззаду і доторкнувся носом до її волосся. Потім поцілував її в шию, від чого викликав у неї посмішку – їй було лоскотно. Діана повернулась до нього і поцілувала його вуста. Туфлі випали з її рук і своїм падінням викликали ще одну хвилю незадоволення серед голубів...
- Містер Грегорі, ви вже і так зробили багато. Якщо чесно, то я схильний до думки, що для того, щоб поспілкуватися з нашим психологом потрібно бути не лише героєм. Тут треба бути мало не надлюдиною. І ви молодець, що витримали його натиск – ламав він дуже міцних людей.
А зараз ми повинні зробити з вас героя. Як можна швидше, бо ваша ситуація не буде чекати. Час грає не на нашій стороні. Так, це буде важко. Бо вам, містер Грегорі, треба буде переступити через свій страх і через те, чого боїться суспільство. Але, погодьтесь, що результат цього вартий!
Ось наш контракт – Бланшард витягнув з папки ще декілька аркушів і подав їх Фредерікові. – Ми робимо вас героєм, але ніде про це не говоримо. Ніде. Все, чого ви досягнете буде лише вашим досягненням. Ніхто не буде знати про причетність нашої компанії до вашого героїчного вчинку. Ми гарантуємо вам, що результат буде саме тим, про який ми щойно говорили...
- Чому з тобою так сумно? – спитала Діана. Вони з Фредеріком якраз поверталися додому після вечері в ресторані. – Чому наші дні стали такими схожими один на інший?
Фредерік не відповів нічого. Він і сам помітив, що між ними ставало менше тих речей, про які було так приємно думати, коли вона вже заснула, а він ще лежав поруч й дивився на неї. І, що саме головне, він розумів, що від цих буднів не втечеш. Бо все приїдається. І гуляння по дахах, і ранковий секс – все може стати таким... буденним.
Всю дорогу вони промовчали. Поки він чистив зуби вона вже заснула. Він обережно, щоб не розбудити її, заліз під ковдру. І ще довго дивився в стелю, думаючи про щось своє.
Наступного ранку він прийшов на роботу вчасно.
Коли він повернувся додому її вже не було. Не було ні її халату, ні зубної щітки. Її мобільний не відповідав.
Вона зникла з його життя...
Контракт лежав перед Фредеріком. І аркуш паперу, на якому було число 112,000. Сто дванадцять тисяч – так оцінено його майбутній героїзм.
Містер Бланшард сидів поруч і слідкував за реакцією клієнта на ціну. Він дав Фредерікові трохи подумати, а потім сказав:
- Містер Грегорі, ціна дійсно не така вже й маленька. Сюди, правда, входять і ті п’ять тисяч, які ви вже сплатили за тестування. Все, що вам необхідно – так це лише поставити підпис під контрактом. Платити будете частинами, якщо не маєте змоги викласти всю суму зразу ж. Так як перші п’ять тисяч ми отримали, то виконання умов контракту розпочнуться з моменту його підписання. Вам зараз треба просто добре подумати і прийняти рішення. А я не буду вам заважати.
Містер Бланшард легко похлопав Фредеріка по спині, встав і вийшов з кімнати. А Фредерік так і залишився сидіти перед розкладеними перед ним документами.
Сто дванадцять тисяч! Де йому взяти сто дванадцять тисяч? Та він навіть за рік не заробить таких грошей!
„Чому з тобою так сумно?” – ця фраза крутилась в його голові. Фредерік встав і підійшов до вікна. Подивився в нього. Внизу проїжджали машини, кудись йшли пішоходи. Там проходило життя. Сумне, буденне, сіре життя.
„Чому з тобою так сумно?”
Фредерік повернувся до столу, взяв ручку і поставив свій підпис у контракті. Він вже знав, де дістане ці сто дванадцять тисяч.
*****
- Добрий день. Ми перервали хід передач в зв’язку з безпрецедентною подією, яка шокує навіть тим , що трапилася. Сьогодні декілька хвилин тому, біля дванадцятої години дня в головне управління „Сіті Банку” увірвався чоловік зі зброєю, який намагався пограбувати банк. Просимо наших режисерів, якщо є зв’язок з репортером на місці події, ввімкнути картинку... Пітер, ти в ефірі...
- Так, дякую, Сара! Як ви бачите, я зараз знаходжусь біля головного управління „Сіті Банку”, де буквально декілька хвилин тому сталась ця подія. Сюди, якщо вірити запису камер слідкування, зайшов мужчина. Про нього нічого не відомо, єдиний факт, що вже мав підтвердження – він вирішив пограбувати банк! Зараз тут дуже багато поліції, вулицю перекрили, бо не знають, якою зброєю володіє ця людина і на що вона здатна. Людей сюди не впускають взагалі, навіть репортерів. Нашій команді пощастило, бо ми прибули сюди раніше за полісменів. Сара!
- Дякую, Пітер... Ну а зараз у нас в студії присутній замісник генерального прокурора Стенлі Міллер. Добрий день, містер Міллер.
- Добрий день.
- Як ви можете прокоментувати те, що зараз відбувається в центрі міста?
- Ну, коментувати ще зарано. Ще не відомо, що саме відбувається там в „Сіті Банку”. Точно ніхто не знає, що то за псих. Інакше його не назву...
- Містер Міллер, а коли востаннє щось подібне траплялося в нашому місті?
- Важко пригадати. Але, здається десь років вісімнадцять тому назад була спроба пограбування приватного будинку. Ну, ви ж розумієте, що наша система просто не допускає такого роду випадків. Проводяться дуже активні пояснювальні роботи. Та й покарання у нас жорстокі. Не думаю, що нормальна людина може наважитись зробити щось подібне. Цей, в „Сіті Банку”, точно псих...
- Містер Міллер, прошу пробачення! Є новини з місця події. Людину, яка зараз знаходиться в „Сіті Банку” з метою пограбування звати Фредерік Грегорі. І, на щастя, він не має при собі справжньої зброї! Той пістолет, який він наставив на працівників банку є лише муляжем. За декілька хвилин наші глядачі матимуть змогу переслухати основні факти з біографії цього злочинця. Зараз цей матеріал готується до ефіру. Містер Міллер, а чи може бути так, що людина при тверезому розумі вирішить пограбувати банк?
- Про цього Грегорі не буду нічого говорити. Але тоді, вісімнадцять років тому, то був явний псих... Інакше і не назвеш. Бо лише ненормальний при нашій то системі покарань, про яку знають всі, може взятися за таке діло...
- Я так розумію, що можна вважати психічні розлади містера Грегорі фактом. Так же?
- Ну, ще не фактом. Треба ще зачекати на дані експертизи, подивитися, що скажуть професіонали... Хоча... Якщо цей Грегорі нормальний і наважився на таке при існуючій системі, то я б навіть сказав, що є щось у його вчинку героїчне...
