Бажаєте повернутись в минуле – сміло вирушайте на базар. Адже це вічна машина часу, винайдена людством ще N століть тому. Замкнений світ із характерними запахами, звуками, предметами та обличчями. Їх легко впізнає будь-хто, будь-коли і у будь-якій точці планети. Он та огрядна тітка в жахливому залояженому фартуху, здається, стояла за тим самим прилавком і 300 років тому. А мужик з м’ясного кіоску, як завжди, неголений, і його „базовый русский всё такой же великий, могучий и трёхэтажный”.
Кожне покоління знайде на базарі щось із дитинства, юності чи легко стане часткою сучасного ринкового процесу. Він справді вічний, цей ринок. Нехай брудний, шумний та швидко втомлює, але ж він таки успішно пережив еру радянських гастрономів та запліснявілих овочевих магазинів. Він навіть досить вдало конкурує з акуратними та потужними супермаркетами. І зовсім не збирається здавати позиції. Хіба-що трохи прибрався яскравими пакетами, пластиковими пляшками та одноразовими стаканчиками.
Базар – це життя, це спілкування. Неважко помітити, як багато там людей, які лише ходять і нічого не купують. Питають, пробують, але нічого не купують. Вони шукають спілкування. За їх поведінкою та виглядом (не обов’язково жебрацьким, а швидше навпаки) здогадуєшся, що вони мабуть одинокі. І нехай вони не знають імені депутата, який повинен представляти їх інтереси у міськраді, але ім’я пані Стефи, яка торгує смачним домашнім сиром, їм близьке і знайоме.
Тому вони так часто ходять на базар.І тому він живе, він переміг час.
