Частина 1. Поцілунок
Він був у розпачі:
" Осінь...Вмирає листя... Засинають дерева...І знову ..."Знову ці сни...Сни...Скоро я збожеволію. Здається, ніби живу тільки там. Сьогодні... Якась маячня."Осінь.Пам'ятаєш?Померло листя.Дерева хочуть спати.Ти повинен її поцілувати". Запамяталося тільки -"повинен її поцілувати". Це пульсувало, в голові як, наказ. Усвідомлення всього цього викликало неприродній страх. Він відчув себе іграшкою в чужих, жахливих міцних руках. "Так досить. Це ж тільки сон. Треба швидше до людей"...
...Хоч до побачення залишилось більше години, Він вийшов на вулицю... Пройшов дощ і осіннє сонце знову кволо взялося за свою справу. Ноги самі привели до знайомого кафе. Свіже повітря, смачна кава і бажана зустріч додали настрою.
"Нарешті, вона! Як завжди, бездоганна і впевнена у собі. Весела, привітна посмішка. Він не міг звикнути, ці думки постійно лізли в голову: "Красуня, багата і я починаю до неї звикати? Ніби жарт. А таки любить мене, інакше б не приходила. Їхні
погляди зустрілися, слова стали зайвими... Вона кінчиками пальців торкнулася його губ. ...Бажання відчувати її стало ще сильнішим. Мить, і він забув про все. Вони так захопилися, що не зважали навіть на відвідувачів кафе і перехожих...
В цей час один із снайперів, на горищі сусіднього будинку отримав наказ: "Ціль - білявка, цілується з хлопцем в темних окулярах".
Частина 2. Куля
Я-КУЛЯ ...
Моя молодість пройшла в звичайному магазині, серед сотень таких, як я. Вбрання і аксесуари були не дуже вишуканими, та мені личило. Мій калібр користувався особливим попитом. Я була однією із тих, яких беруть на справжнє діло.
В один з похмурих, дощових днів з’явився Він. Невиразне, спотворене опіком обличчя відштовхувало і лякало.
Взяв нас п’ять. Ми були в захваті. Нарешті щось буде…
Чекати довелося недовго. Був справжній драйв. Такий шалений кайф треба тільки відчути... Все навколо тебе скаженіє і рухається в нестримному темпі. Ця мить варта життя. Потім м’яко зупинилася в якомусь тілі. Доволі тепле і вологе місце. Приємно. Скільки всього нового…
Мені так подобалося... Потроху все почало набридати. Сумно. Волога залишилася, тепло зникало. Невдовзі стало зовсім зле... Я одна, - без інших... Пам’ятаю яскраве світло. Мене вкинули до якогось целофанового пакету. Знову я опинилася серед своїх. Вони, як і я, були голі, якісь спотворені, зім’яті... Тільки у мене ще був доволі пристойний вигляд...
Знову нудьга. Темрява... Мабуть, це закінчилося і моє життя. Не знаю... Полежу в пакетику, а там буде видно...
Частина 3. ЮЛЯ
Межа сновидінь і реальності з’явилася раптово, вимагаючи рішучих дій... Вона вперто гребла землю закривавленими руками, невпинно повторюючи:
- Життя. Тільки життя.
Яскраве сонце засліпило очі. Свіже повітря наповнило спраглі груди. Смак справжнього життя примусив її відчувати.
- Де Він? Навіщо так? Невже...
А в голові набат:
"Життя !!! Життя !!! Все заради життя!
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design