Всесвіт розчинився в тиші. Я вивів своє тіло на підмостки.
Колись надумав те, що я лялькар поважний. Створив себе.
Наказую та своєчасно смикаю за мотузки.
А в тім завжди шукав де є опора…
Ось і вони – відкриті навстіж двері…
Стою при вході в невідомість. Уважно слухаю.
Десь там далеким відголоском майбуття, моє, невпинно твердить про своє.
Там проти мене – жахи ночі – мороку ознаки. Їх очі – пустка з тисячами чорних ям.
Благаю милості твоєї Отче. Оцей напій із чаші смерті – відверни.
Не полишаю втіху я любити все задумане тобою.
Роль відведена мені – не кара – даність.
Думав грішний, що сам я в змозі розіграти іншу драму. Інсценував собі життя і заблукав.
Помилку ти мені прости. Не карай відразу за цю спробу. Зглянься. Невідворотність долі… Вона відома вже мені.
Мій результат – стою розгублений, чекаючи прощення…
А все навколо – наслідки мого нещирого моління.
Життя живи не для страждань за помилки.
