Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51560
Рецензій: 96010

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 92, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.133.157.133')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Історична проза

Осяйне світання (уривок)

© , 25-05-2005
Schloß Schönbrunn, околиця Відня, 1914.
Усю ніч аж до ранку передмістями столиці Двоїстої Імперії навіжено буяла осіння хлюща. Перед світанком вона цілковито висякла свою бурхливу дощовиту лють. Хляский вітер сумирно вгамувався і густа злива перетворилася на дрібну лагідну мжичку.

Хвацький леґінь, стрункий і ставний у бездоганно припасованому парадному одностроєві тринадцятого уланського полку ґенерала від кавалерії фон Бьом-Ермолі ледве не щохвилини визирав у вологі поранкові сутінки з-під навісу еспланади цісарського палацу.  

Уланський офіцер ставав навшпиньки, лівою рукою в білій рукавичці притримував шаблю, а правицею спирався на вогку кам'яну брилу колонади. Він виставляв своє гоже молоде обличчя прямо у мряку, що сіялася з хмаровиння, й часто кліпав. Дрібні бризки мжиці обсипали обличчя, окроплювали очі.  

З нетерпінням очікував на прибуття стрілецьких сотень. Сподівався побачити піхотну валку першим ще зоддаля, на підході до брами палацевого парку. Сльота рясно зволожувала його харалужного уланського шолому з  характерним плюмажем у вигляді кінського хвосту.  Окраєм козирця набубнявлювалися великі росинки, що час до часу скрапували на ніс і щоки.

Нервове напруження та хвилювання не вщухали навіть під мокрою прохолодою мжи. Давалися взнаки безсонна ніч. Ще й додавали збудження кілька зайвих філіжанок заміцної кави сьогодні зранку.

Минулої ночі молодий улан не зімкнув повік. Надзвичайно турбувався, щоб вчасно зустрітися зі своїм новим стрілецьким полком і встигнути на урочисте представлення імператорові.  На превеликий жаль, уланський офіцер уже запізнився з тим, щоб заладнати собі у Відні належний піхотний однострій та долучитися до полку на марші. Гейби сьогоднішнім ранком крокувати в стрілецьких лавах. Відтак не зможе взяти участи в церемонії, як йому про те мріялося. Натомість лише стоятиме осторонь спостерігачем. Але принаймні хоч буде тут і бодай бачитиме все на власні очі.

Увесь минулий тиждень, замість очікуваної лишень доби, кіннотник плугатився попутними потягами. Телющився переповненими вагонами, продирався  крізь метушливі та роз'ярені натовпи на другорядних станціях. Майже тиждень!  Нечуване. Адже цей час, наданий йому для відпочинку після легкого поранення, він розраховував провести в столиці – жваво й бадьоро пірнути у свої короткочасні вакації, та поряд з тим мати змогу якнайліпше підготуватися до сьогоднішьної визначної та урочистої події. Але все було змарновано залізницею!

З початком війни на завжди бездоганно впорядковуваних залізницях Дунайської Імперії раптом запанували дотепер геть неприпустимі хаос і безладдя.  Шлях до Відня леґінь офіцер був розпочав сім діб тому з касарень уланського полку в Зборові, куди він прибув з лінії фронту.  Поранення виявилося дрібницею. Шрапнеллю шарпонуло плече, ледве пошкрябало шкіру й пустило трохи юшки. Але коня під ним убило.

Опісля Зборова, молодий кіннотник цілий день згаяв у Золочеві, де розташувався полковий штаб. Потім принаймні три доби його подорожі промайнули у Лемберзі.

Щоправда вже там, на осяйному острівці віденської цивілізації у провінційному закапелкові земель русинів, вдалося троха, трошки, лишень трішечки, відвести душу після буремної веремії східного фронту.

Попри очікувану міцність його характеру, кілька тижнів брутальної кривавої січі з москалями-великоросами виявилася вкрай виснажливими та вразливими для витончених почуттів молодого кавалериста. А буколічна млявість і мальовничі рустикальні краєвиди фронтового побуту здатні були навіювати на нього лишень смертельну нудьгу, таку недоречну для вояка на передовій....  

Як він скучив за виром життя великого міста, що звеселяє кров! Як він зрадів своїй тимчасовій зупинці в Лемберзі!

Авжеж, милі серцю життєлюбного леґіня столичні розваги й розривки мирного часу! Як не у самій імператорській столиці, то бодай у її східній подобі! Здибатися зі старими вишкільними друзями на бучній забаві, досхочу попопити правильної кави й правильного шампану, зрештою намалюватися в опері, удосталь наслухатися кунштових музик, елеґантно профланірувати бульваром, та, насамкінець –  якнайважливіше! – уволю намилуватися чарівними панянками на шпацирі та й ненароком спіткатися з найфайнішою і звабливішою з них для подальшого спілкування наодинці. Принаймні це все молодому кіннотчику вдалося надолужити вельми хвацько. Навіть і за той короткий час, який він мав лише мимохідь подорожуючи Лемберґом на шляху до шляхетного Відня!

Аж раптом улан відчув позаду якийсь рух. Почув наближення неквапної розмови. Обернувся. З дверей палацу поважно виходили роззолочені позументом, прикрашені аксельбантами, оперезані муаровими стрічками, орденоносні ґенерали й полковники – старшини Ґенерального Штабу та Імператорської Канцелярії. За ними навзирці – кілька молодших офіцерів, убраних у простіші та всеодно бездоганно залагоджені й чепуристі однострої моравського піхотного полку, що нещодавно заступив до охорони палацу.

На відміну від інших імператорських дворів Європи, в Австро-Угорщині не існувало ніяких полків, бригад чи дивізій, призначених виключно для охорони монаршої особи. Безпосередньо при цісареві несли варту лише мізерні загони церемоніальної пішої та кінної лейб-ґвардії, переважно з протокольною метою. Та ще, може, із суто естетичних міркувань. Проте, у цей буремний час щойно розбурхалася загальноєвропейська війна. Зненацька, особливо після підступного вбивства кровожерними сербськими терористами імператорського престолонаслідника та його невинної дружини у Сараєво, виникла нагальна потреба значно посилити охорону імператорських палаців у Відні.  Почергово на сторожу заступали звичайні армійські частини.

Не в останню чергу такий лад охорони Габзбурґів було заведено для того, щоб вояки розмаїтої багатонаціональної імперії мали нагоду й високу честь наблизитися до його величности. А відтак певний час щиро та сумлінно служити особисто монархові – своєму улюбленому цісареві та королю Францу-Йосипові.

Гурт військових старшин і вельмож посунувся до краю еспланади. Якийсь драґунський підполковник з пишними фліґель-адьютантськими аксельбантами і двома великими шестикутними зірками, вигаптованими на високому сторчковому комірі звернув увагу на молодого улана.  

Леґінь кавалерист виструнчився, ценькнув шпорами, хвацько привітався і чітко відрубав: „Тринадцятого уланського полку фон Бьом-Ермолі, п'ятнадцятої кавалерійської бригади одиннадцятого корпусу, льойтнант Вільгельм фон Габзбурґ-Льотрінґен!”

Драґунський підполковник усміхнувся у вус, зрозумівши хто перед ним стоїть. Не пересічний армійський льойтнант, а член імператорської родини. Хоча і в скромному званнні молодшого кавалерійского офіцера.

Вельможний старшина представився підполковником віндішґрацьких драґунів Генріхом Гойосем і водночас другим адьютантом його величности. Дозволив льойтнантові стати вільно, а сам приязно поцікавився що уланський офіцер робить о цій ранній порі в імператорській резиденції.

Водночас бесіда між поважними штабістами і старшинами імператорського почту, що стояли поруч, вщухла.  Кілька облич з цікавістю обернулося до мальованого улана.

Молодий льойтнант відповідав руба. Щойно прибув до Відня зі Східної Галичини. Щоби долучитися до нової частини на сьогоднішній параді перед його величністю. І разом повертатися на фронт, за власним бажанням,  вже в лавах Леґіону. Жеби здобувати звитяжної перемоги в священій борні проти царської орди варварів і бузувірів.

До розмови приєднався драґунський полковник. Старший адьютант його величности барон Бронн висловив своє щире здивування. Він, який все життя відслужив у імператорській кінноті та надзвичайно цим пишався, був абсолютно приголомшений і ніяк  не міг збагнути як це таке взагалі можливо, щоб молодий і перспективний кавалерійський офіцер подавав би прохання за власним бажанням, без примусу й цілком добровільно ... перевестися в піхоту! З иншого боку йому, як драґунському полковникові, було б достоту зрозуміло, якщо молодий кіннотник мріяв би перевестися з уланів у драґуни. Наприклад у “фамільний” для льойтнанта сьомий полк драґунів герцоґа фон Лотрінґена, що до війни кватирувався теж у Галичині, зокрема у Станіславові та Коломиї…

„Гм-м, пане полковнику, власне я маю намір не просто перевестися в піхоту, а щиро бажаю долучитися саме до лав найзавзятіших і найзапекліших вояків у війську його величности – добровольців Українського Леґіону!” – запально відповів уланський льойтнант, сповнений почуття власної гідности та зухвалого піднесення.

Аж тут до розмови долучився імпозантний морський офіцер з адьютантськими аксельбантами. Він  м'яко посміхнувся та заговорив з м'якою мадярською вимовою: “А-ха! Український Леґіон? Мене більше здивувало б чому син морського героя не пішов стопами батька до імператорської фльоти, а не до якихось там, пхе, драґунів! Чи принаймні, щиро бажав би долучитися до лав добровольців … гм-м, Польського Леґіону! Тепер ясно бачу, що мають місце власні вподобання й амбіції. Ба тепер навіть вбачаю, що ми можемо стати свідками родинного ґерцю на ґаліційських теренах! А-ха-ха!”

Капітанові Міклошу Хорті вельми достатньо було говорити самими натяками, бо всі присутні чудово розуміли що й до чого. А йшлося про архикнязя Кароля-Штефана,  адмірала й ґенерал-інспектора імператорського флоту, якого згідно з надвірними чутками планувалося обрати реґентом і готувати до коронування на відновлюваному троні суверенного королівства Польщі. Уподобання й амбіції його сина Вільгельма, цього доладного й пригожого улана, особливо ж палке захоплення русинськими чи пак українськими справами у Східній Галичині, йшло дещо наперекір усім цим планам.

У міжчасі було розчинено віддалену браму парку й широкою алеєю крокували блакитно-шарі лави стрільців. Довга піхотна валка наблизилася до палацу та спинилася. Відразу залунали уривчасті й лункі команди старшин, стрільці шикувалися у шереги, оркестр займав своє місце, прапороносці висувалися наперед, дзвінко теленькали шаблі, що вивільнялися з піхов.

Пишний гурт почту з ґенералів і адьютантів на еспланаді мало-помалу посунув з-під навісу на алею, під невгамовну мляву мжичку.  Нічне хмаровиння дедалі щільно сповивало небо, хоча поранкові сутінки вже починали потроху розвиднюватися зі Сходу.

Імператор очікувався рівно о восьмій. Він взагалі прокидався дуже рано, заздалегідь перед світанням і відразу пірнав у вирішення державних справ. Сьогодні цісареві було влаштовано невеличку переву о восьмій – привітання другого стрілецького полку Українського Леґіону, який принагідно просувався через Відень. Українські стрільці прямували з Боснії на фронт у Галичині. Там вони долучаться до своїх побратимів-земляків. Перший полк Українського Леґіону вже виборював собі бойову славу та геройську звитягу в кривавих сутичках з донськими козаками й сибірською піхотою.

З дверей палацу під навіс еспланади випливли двоє кремезних  рейтарів цісарської лейб-гвардії  в полум'яно-червоних мундирах, щедротно роззолочених, у гостроверхих лискучих шоломах з пишим плюмажем і  високих глянсованих ботфортах. Однією рукою вони тримали сяючі позолотою церемоніальні галебарди, а другою – притримували  двері.  На порозі з'явився поважний служник з сивими бакенбардами на кшталт цісарських, у пишній лівреї, з численними орденами.  Він підійшов окрай еспланади, зупинився, розкрив велику чорну парасольку й завмер в очікуванні.

Рівно о восьмій крізь двері жвавою ходою вийшов цісар. Високий і тонкий, у звичайній довій шинелі, без лискучих орденів і муарових стрічок, трохи згорблений під ваготою державних турбот і своїх восьмидесяти-чотирьох років. Він спинився на мить біля служника з парасолькою. Цісар визирнув з-під навісу й обернув обличчя вгору.  Тоді відсунув парасольку й ступив на крок уперед просто неба під мжичку.

Цієї ж миті напружене очікування розірвалося бучними й дзвінкими сигналами сурмачів. Одночасно промені сонця розірвали тужний полон хмаровиння. Ранок осяявся променистим світлом. Умить, щойно цісар вийшов просто неба, мряка спинилася.  

Далі, ніби небесною громовицею, вибухнули поважні акорди Гайдна –  гримнув оркестр і стрільці заспівли на повні груди. Над алеями перед палацем злагоджено лунали  молоді українські голоси й відлуння розносилося по найвіддалених куточках імператорського парку. Уривками й відголоссям линуло до ще сонної імператорської столиці однією з національних мов Священої Імперії:

Боже, буди покровитель
Цїсарю, Єго краям!


Стрункі шереги у сіро-блакитних одностроях викрашалися на тлі сонячно-фарбного палацу.  Імператор пильно вдивлявся в молоді обличчя ставних і лепських українських стрільців, які бадьоро співали фольксгімн:

Кріпкий вірою правитель
Мудро най проводить нам!


Тремкий поранковий вітерець, якого ніби надмухали гучні голоси, остаточно розвіяв хмари. Цісарський палац золотаво засяяв на тлі чистого блакитного неба.

Прадїдну Єго корону
Боронїм від ворога,
Тїсно із Габсбурґів троном
Сплелась Австриї судьба!


Франц-Йосип звів сумний і стомлений погляд  догори. В очах імператора віддзеркалилася яскрава небесна блакить, яку перетинав ланцюжок сивих журавлів, що з курлюканням полинули до вирію.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Групі товаришів присвячується

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Академія, 06-07-2005

Віденський перукар

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Камаєв Юрій, 27-05-2005

Яка розумна людина, скільки слів знає!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Невідомий поет Рабінович, 26-05-2005
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.041865110397339 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати