Частина 1. Поцілунок
Він був у розпачі:
" Осінь...Вмирає листя... Засинають дерева...І знову ..."Знову ці сни...Сни...Скоро я збожеволію. Здається, ніби живу тільки там. Сьогодні... Якась маячня."Осінь.Пам'ятаєш?Померло листя.Дерева хочуть спати.Ти повинен її поцілувати". Запамяталося тільки -"повинен її поцілувати". Це пульсувало, в голові як, наказ. Усвідомлення всього цього викликало неприродній страх. Він відчув себе іграшкою в чужих, жахливих міцних руках. "Так досить. Це ж тільки сон. Треба швидше до людей"...
...Хоч до побачення залишилось більше години, Він вийшов на вулицю... Пройшов дощ і осіннє сонце знову кволо взялося за свою справу. Ноги самі привели до знайомого кафе. Свіже повітря, смачна кава і бажана зустріч додали настрою.
"Нарешті, вона! Як завжди, бездоганна і впевнена у собі. Весела, привітна посмішка. Він не міг звикнути, ці думки постійно лізли в голову: "Красуня, багата і я починаю до неї звикати? Ніби жарт. А таки любить мене, інакше б не приходила. Їхні
погляди зустрілися, слова стали зайвими... Вона кінчиками пальців торкнулася його губ. ...Бажання відчувати її стало ще сильнішим. Мить, і він забув про все. Вони так захопилися, що не зважали навіть на відвідувачів кафе і перехожих...
В цей час один із снайперів, на горищі сусіднього будинку отримав наказ: "Ціль - білявка, цілується з хлопцем в темних окулярах".
Частина 2. Куля
Я-КУЛЯ ...
Моя молодість пройшла в звичайному магазині, серед сотень таких, як я. Вбрання і аксесуари були не дуже вишуканими, та мені личило. Мій калібр користувався особливим попитом. Я була однією із тих, яких беруть на справжнє діло.
В один з похмурих, дощових днів з’явився Він. Невиразне, спотворене опіком обличчя відштовхувало і лякало.
Взяв нас п’ять. Ми були в захваті. Нарешті щось буде…
Чекати довелося недовго. Був справжній драйв. Такий шалений кайф треба тільки відчути... Все навколо тебе скаженіє і рухається в нестримному темпі. Ця мить варта життя. Потім м’яко зупинилася в якомусь тілі. Доволі тепле і вологе місце. Приємно. Скільки всього нового…
Мені так подобалося... Потроху все почало набридати. Сумно. Волога залишилася, тепло зникало. Невдовзі стало зовсім зле... Я одна, - без інших... Пам’ятаю яскраве світло. Мене вкинули до якогось целофанового пакету. Знову я опинилася серед своїх. Вони, як і я, були голі, якісь спотворені, зім’яті... Тільки у мене ще був доволі пристойний вигляд...
Знову нудьга. Темрява... Мабуть, це закінчилося і моє життя. Не знаю... Полежу в пакетику, а там буде видно...
Частина 3. ЮЛЯ
Межа сновидінь і реальності з’явилася раптово, вимагаючи рішучих дій... Вона вперто гребла землю закривавленими руками, невпинно повторюючи:
- Життя. Тільки життя.
Яскраве сонце засліпило очі. Свіже повітря наповнило спраглі груди. Смак справжнього життя примусив її відчувати.
- Де Він? Навіщо так? Невже...
А в голові набат:
"Життя !!! Життя !!! Все заради життя!
