Коли зникає місяць, тому що йому набридає плавати в долонях неба і тікати від нахабних гострих зірочок, - з’являється Біболь. В окулярах і з хустинкою, яка невпинно прикрашає його неіснуючу кишеню, як, власне, і одяг, як і совість, яка просто-таки взяла і втекла, прямісінько із пологового будинку, тільки-но він народився.
Ось вона біжить, упс, мало не втрапила під трамвай, злякалась, хоп-ля, стрибнула у сумочку до бабці, - виплигнула, кривиться і затуляє носа, проповзає повз податкового інспектора, що і написано, викарбовано грошима на лобі у нього. Потім пірнає в багнюку, з ніг до голови вивалюється в ній і, радісна, біжить туди, де біле – і ось на зупинці стоїть дівчина із плямою на топіку.
- Джа-джа, - лунає із небес. За сонцем, вкоханий у нього, біжить промінь і дуріє, рвучи на собі волосся. . .
Повертаємось на вулицю Верхнього Льоху, де живе Біболь. Маленька кімната на 132 поверсі – хмарковий краєвид із вікна, жовті шпалери із фосфорним покриттям, що найзадоволняє уночі, письмовий стіл, старий диван із кралею на ньому (її звати Зося), маленький рояль із блакитними свинками в шкарпетках і прозорий холодильник, заповнений йогуртами.
- Скажи, волоцюго, ти любиш мене? – знов і знову закохана в себе, питається Зося. - Га, Бібі?
Біболь, який голиться на підвіконні, байдуже їй відповідає:
- Зараз – ні!
- А коли, волоцюго, коли? Я не можу так довго чекати.
- Ніколи!
- Ти покидьок!!!
- Можливо. . .
- Ну, іди до мене, - кличе вона недоголеного покидька, запрошуючи до свого оголеного тіла під тепленьку ковдру.
Далі, звичайно ж, буде секс із присмаком любові, та хіба нас це цікавить? Так, звичайно так.
Він кинув голитися, ну а за день ще до того він кинув палити, знову ж таки заради неї. Посміхнувся так, що аж ліва брова підскочила вгору. Зістрибнув із підвіконня й провалився вниз, пробивши підлогу.
- Біболю? – дивиться в чималу дірку, яка вкрала найкращого в світі коханця, налякана Зося. - Ти не забився?
Біболь, як не смішно, впав у самісіньке м’якеньке ліжко на 131 поверсі. В ліжку кохалися розпалені сусіди.
- Злякались? – запитав Біболь, сповзаючи із них. . .
