Констянтин Смішко, а для близьких друзів - просто Кеша, був директором дуже солідного рекламного агенства із колоритною назвою «Золотий дощ». Опріч того, що агенство спеціалізувалося на виготовленні ефектних рекламних буклетів, плакатів, величезних щитів, вивісок, баннерів і ще усіякої атрибуції, яка так колоритно доповнювала панораму міста, «Золотий дощ» була тією фірмою, яка одна з небагатьох пропонувала мешканцям міста не зовсім типові послуги - за невеличку платню працівники агентства допомагали закоханим оригінально освідчитись. Найбанальніше освідчення - усе той же рекламний щит із зображенням об’єкта кохання і словами освідчення. Придумували й інші способи розповісти про свої почуття - такі, які б дуже вразили і надовго запам’яталися. Існувала навіть думка про те, що той, хто скористається послугами «Золотого дощу», буде щасливим в коханні усе життя, адже, зазвичай, після таких освідчень закохані мирилися, ще більше закохувались один в одного і назавжди закінчували із своїм нестерпним холостяцьким життям.
Отож фірма процвітала і вже не боялася інших акул, що зустрічалися в бурхливому морі ринкової економіки. Багато недоброзичливців просто лікті собі кусали, коли бачили, як добре ідуть справи у їхніх конкурентів. І все частіше запитували себе: «Як же їм це вдалося? Як же вони ще тримаються на плаву? І, взагалі, як у них виникла така цікава ідея?» Але ніхто, опріч шефа фірми Констянтина Романовича Смішка відповісти на це питання не міг. Працівники фірми ж тримали усе в суворій конспірації і ні за які гроші не погоджувалися розповісти про таємницю, яку знало вузьке коло осіб.
Звісно, якщо б їм усе ж довелося виливати душу конкурентам, скажімо, за пляшкою хорошого рому чи коньяку, вони б розпочали з того періоду, коли в пересічне рекламне агентство прийшов молодий кумедний чоловік, який представився як Кеша . Кеша носив великі смішні окуляри, через які його й прозвали смішним, трохи картавив і був фатально закоханий у свою колишню однокурсницю. Однокурсницю звали Оляною - це була дівчина ефектна, примхлива, трохи стервозна, і, звісно, як будь-яка дівчина її типу, динамила таких, як Кеша, направо і наліво. Кеша, талановитий художній дизайнер і людина, багата на усілякі вигадки, змиритися з таким фактом речей не міг. Отож вирішив зробити щось таке, що б змусило холодне серце красуні назавжди розтанути. І він розмістив її фото на величезному рекламному щиті навпроти навчального закладу. Під фотографією модельної дівчини було написано: »Найкращій від найзакоханішого.» За усіма канонами жанру Оляна мусіла зрозуміти свою помилку і звернути таки увагу на такого от гарного чоловіка, який трапився у її житті. Але Оляна в традиції жанру вписуватись не хотіла. Кеша може і справді чоловік непоганий, але надто уже безперспективний - думала вона. А така жінка як Оляна повинна «продати себе вигідно». Отож оригінальне освідчення було проігноровано, вона незабаром вийшла заміж за успішного бізнесмена , а Кеша надовго став об’єктом глузувань знайомих та друзів.
Ця історія могла б бути закінченою, якби у той час фірму не очолював дуже романтичний і доброзичливий чоловік. Імені його уже ніхто не пам’ятав, однак пам’ятали, що він оцінив Кешину сміливість та винахідливість і запропонував невдасі у коханні доволі непогану на той час посаду. Так почався стрімкий кар’єний ріст теперішнього шефа агенції «Золотий дощ» Констянтина Романовича Смішка . Власний негативний досвід Кеша незабаром перетворив у перспективну справу і став одим із найвідоміших власників солідного уже тепер рекламного агентства. Отож,- як закінчили б монолог працівники фірми, - теза про те, що тим, кому щастить у бізнесі, не щастить у коханні, знайшла своє підтвердження на прикладі їхнього шефа. До речі, він так і не зміг влаштувати своє особисте життя, хоча тепер не одна панянка зацікавлено задивлялася в сторону власника такої відомої фірми. І, мабуть, кожне оригінальне освідчення, яке робить його фірму багатшою, не- одноразово нагадує Кеші про те, як помітно він відрізняється від щасливих закоханих - йому ж, на відміну від них, колись так безжально розбили серце.
Однак, якщо б власник цієї ж таки фірми випадково почув те, що розповідають про нього колеги, і був у доброму гуморі, він би трішечки доповнив розповідь, наприклад, сказав, що все, що не трапляється в житті, тільки на краще...І ще б згадав один епізод, який ніяк не виходив йому із пам’яті. Адже він зустрів якось Оляну - вона дуже здивувалась, коли довідалася, ким тепер став смішний Кеша. А через кілька днів після їхньої зустрічі уже молила про те, щоб повернутися до нього, покинувши свого зануду-чоловіка, справи якого ішли не найкращим чином, і жити поруч такого чудового хлопця, як він, Кеша. Кеша, звісно, як джентельмен, подякував Оляні за надану йому честь стати її чоловіком, однак пропозицію делікатно відхилив, мовляв, спізнилася вона на кілька років. Після зустрічі з Оляною він остаточно вилікувався від свого невдалого та нещасливого кохання, однак до жінок почав ставитись з величезною підозрою. І як тільки якась представниця жіночої статі намагалася перейти межу, яку він охрестив словом»дружба», Констянтин Романович відразу ж ставив даму на місце. А коли знайомився із жінками, не перебуваючи в межах роботи, про свою справжню професійну діяльність і гроші, які він за неї отримує, замовчував. Любив видавати себе за водія, двірника або якого-небудь іншого представника українського пролетаріату. Зрештою, в це не так важко було й повірити, зважаючи на його зовнішній вигляд. У побуті Кеша краваток та дорогих костюмів не носив, а надавав перевагу шортам, кросівкам і яскравим футболкам із написом : «Спартак - чемпіон!». Однак розказана мною історія існувала на рівні теоретичному, оскільки пліткувати про свого шефа працівники фірми не могли - шеф для них - поняття святе, а сам Кеша ніколи б не став виливати комусь душу - був він людиною порядною і скромною, яка не вдається до дешевих пліток, скарг і розповідей про власну персону...
Але і в такому перспективному агентстві трапляються іноді не зовсім вдалі періоди. Ні, рекламних замовлень «Золотому дощу» не бракувало, отож турбуватися про фінансовий бік проблеми не було сенсу, однак варто сказати, що це працівників не надто тішило. Адже, як уже згадувалося раніше, працювали тут люди виключно творчі та романтичні, які не надто переймалися фінансовими аспектами. Для них у роботі було найважливіше - азарт, помножений на мистецтво, а це могло трапится тільки тоді, коли працювали над освідченнями, яких останнім часом було не так вже й багато. Працівники нудилися на своїх робочих місцях, і єдине, що могло вивести їх із цього стану, було чергове завдання придумати оригінальне освідчення якомусь безнадійно закоханому.
Отож коли двері агентства відчинились і на порозі з’явилася вродлива жінка, усі відразу ж заворушилися. Жінка була доволі приємною і привітною, сказала, що хоче зробити сюрприз своєму коханому, який останнім часом дуже сумує, переконати його в тому, що дуже-дуже любить, не зважаючи на різницю в соціальному стані, через яку він страшенно комплексує. Хоче, щоб освідчення розмістили навпроти бігової доріжки, де вони познайомилися і де її коханий щоранку буває, підтримуючи свою фізичну форму. Гроші, мовляв, для неї значення не мають- вона жінка доволі забезпечена... Працівники фірми, які усі до одного були хронічними романтиками і дуже сентементально ставились до своєї роботи, особливо, коли потрібно було допомогти освідчитись жінці, що в їхній практиці траплялося не так часто,- помітно пожвавішали... Але найцікавіше було попереду. Коли жінка витягнула фото свого коханого. Спочатку захихотів дизайнер, до нього приєднався менеджер, а потім найсерйозніший чоловік у фірмі ,- поважний заступник директора Володимир Миколайович підійшов до нечемного гурту, щоб заспокоїти, однак, зиркнувши на фото, почав хихотіти так, що із сусіднього кабінету прибігла прибиральниця і довго читала мораль щодо того, як варто поводитись дорослим людям. Добре хоча б, що двері шефа були щільно зачинені і він не знав, що тут відбувається...
...Смішний Кеша прокинувся сьогодні швидше, ніж завжди. Він смачно позіхнув, замугикав якусь пісеньку, що завжди допомагала йому вилізти з-під ковдри, прийняв холодний душ і , натягнувши свій фірмовий ранковий одяг, підтюпцем вибіг із під’їзду. Надворі було тихо і безлюдно. Кеша любив насолоджуватися ранковою тишею, холоним повітрям і тривалими медитаціями на вічні теми... Він пришвидшив біг і почав на повні груди вдихати свіже п’янке повітря. Але уже за рогом будинку став, як вкопаний. Із величезного рекламного щита на нього мчав автобус, за кермом якого сидів він, а внизу великими літерами було написано: «Кеші - найкращому чоловікові і відчайдушному власнику асфальтових доріг від найзакоханішої у нього жінки. Нехай в дорозі твоїм талісманом буде моє кохання.» Кеша видихнув із себе: «Інна... Інночка...» А потім довго, як дитина, усміхався, дивлячись на біг-борд. Надворі падав дощ... Золотий дощ...
