Пілігрим блукав широким степом,
Зазирав у вічі до води.
Скрізь життя здавалося вертепом
Крізь який прокладено ходи.
Ті ходи-шляхи водили свято
Через дні, кургани і вали,
Та нарешті на зелене свято
Пілігрима в церкву привели.
Там, у ладановій млості духу,
Серед потемнілих образів
Він відчув, що хтось на його вухо
Грішну фразу ледь прошепотів:
"Хватить, дідо! Наблукавсь доволі,
Сенс шукав, а старість лиш зустрів!
Так і помреш, безталанний, в полі
І ім’я загубиться в імлі..."
Пілігрим перехрестився кріпко
(Наче ставлячи важкий засов)
Та ціпок узявши в руки ціпко
За думками в дикий степ пішов.
