– Чи не могли б допомогти? Мені сьогодні треба повернутися до Каховки, – звернувся до мене патлатий мен на автобусній зупинці біля Києво-Печерської лаври. Його вуха закривала синя шапка з емблемою футбольного клубу “Динамо”, а легкий вітерець розвівав русяве волосся, тендітними руками торкався акуратно підстриженої борідки та вусів. Чорні окуляри спадали на перенісся. Шлейки його потертої косухи звисали донизу. Джинси старі й потріпані без дірок і шпильок, що досить незвично, адже панки й рокери полюбляли ходити так по центру Києва. Хоч у цього типа був рокерський антураж, панківський стиль, але від прохача не тхнуло перегаром, волосся – довге, та підстрижене й небрудне. Від нього не смерділо. Погляд у чоловіка був увічливий та інтелігентний. “Стоп! Кого ж він мені нагадує?”, – почав думати, перебирати в голові знайомі фейси. Так, згадав, цей дядько дуже подібний до святого Серафима Саровського, того, з ікони у Володимирському соборі, до якої часто прикладаються кияни на недільній службі. На грудях у рокера висів великий дерев’яний хрест, підв’язаний на чорній мотузочці. З-під хреста визирав Бог-син у терновому вінку, який благально дивився в небеса. Якоїсь миті здалося, що вони обидва дивляться на мене.
Я заліз в одну кишеню, а там гривня, у другій – три. До Каховки за четвірку не доїде, але, може, щось цікаве розкаже, поки чекаю свого автобуса. Наприклад, повідає про каховську погоду, і як живуть кахівчани. Сильно там кахикають від цієї затяжної зими та перепадів температури чи не дуже? Ловить у них українське радіо, працює наше ТБ чи Кремль заповнив усе пропагандистськими, зомбо-ефірами? І що вони думають про реформи Порошенка і смаколики від «Рошен»? Ні, запитаю краще про Ляшка з його скотиняками, нову зачіску Тимошенко. І коли вже посадять Янека, знайдуть усіх, хто розстріляв Небесну сотню? АТО в нас чи війна? Ще купа запитань роїлася в моїй макітрі. Добре, що лавина цих запитань не ринула на цього прохача із херсонської глибинки – з ликом святого Серафима. Якби у нього запитати про це все, то він би подумав, що я базікало чи просто хочу точити ляси. А йому ще до Каховки пиляти ого-го скільки!.. Неблизький цей таврійський край.
Мого 24-го автобуса ще не було, тьмяне сонце ліниво вилізло з-за обрію й сіло на будинку навпроти. Мені стало душно, хотілося забути про свої ще ненаписані статті, несплачені рахунки та відкинути думки про неробочий ліфт. Найбільше жахала остання думка, що доведеться тягнути свою дупу аж на 13-й поверх, а потім мило усміхатися начальнику, знехотя видушуючи з себе два слова: все о’кей.
– А чому у вас нема грошей? – запитую в, як я його назвав, святого рокера Серафима, а сам затиснyв гривню в одній кишені, і мну три гривні в другій. Вдаю, що шукаю йому допомогу, натискаю кнопку на уявному диктофоні у своїй голові, “REC” – запис пішов. Що це буде? Оповідання для книжки, новела в газету, інтерв’ю для інтернет-порталу, пост у Фейсбуці, замальовка в блог на тему: “Як живуть рок-музиканти у херсонській глибинці”? Гм… Подивимося, що він зараз набалакає в мої вуха-мікрофони.
2.
– Мене пограбували, – знічено почав пояснювати чоловік. Патлата голова нахилилася до невеличкої сірої сумки, яка звисала на правому плечі. Він узяв свій беґ і простягнув мені, показавши зірваний замок. Його зламали цигани в тролейбусі, хотіли обікрасти, але він вчасно зрозумів їхній намір, і гримнув на негідників, які вмить розчинилися в тролейбусі. Сумка не застібалася. На шлейці зав’язана жовто-блакитна стрічка, червоними та білими нитками на чорних латках були вишиті написи: “METALLICA”, “IRON MAIDEN”, “НЕLLOWEEN”, “SCORPIONS”. Написи оформлені в різних стилях, початкові й кінцеві літери великі, а ті, що посередині, – малі. Це все дуже мило, нагадувало моду минулого століття. Чувак слухає важкий рок і просить біля церкви грошей, щоб це означало?
Стою й дивлюся на нього запитливими очима. Автобуса ще нема. Грошей давати не хочу. І хочеться поговорити, але так, щоб не напружувало. Той момент, коли цікавий персонаж, із незвичайною зовнішністю, так і проситься, щоб його змалювали в невеликому оповіданні.
– Я приїхав із Каховки. Виріс там, навчався в музичній школі, батьки мої звідти, – полилася сімейна сповідь рокера Серафима.
– Приїхав до київських святинь. Просити допомоги й заступництва матушки Аліпії, молився у Лаврі Господу Ісусу Христу та Богородиці. Черниця Аліпія допомагає навіть у житейських питаннях, – про це йому розповів його знайомий Олег, якому вона також допомогла минулого року. Він довго й старанно молився їй, їздив до Києва з дружиною в Голосіївську пустинь, вони разом ставали навколішки й благали Аліпію. Небесна опіка подвижниці допомогла врятувати їхню дитину від раку. Олег йому розказував, що до її могили йдуть тисячі людей і багатьом блаженна допомогла.
– Я не хворію, але в мене також складна дилема: після смерті батьків моя сестра хоче відібрати квартиру, в якій ми колись усі разом мешкали. Ну, билися там колись із нею в дитинстві, бувало, чогось не поділили, батьків не слухалися, капостили. Але то таке. Тепер вона подала в суд і хоче відібрати житло. Суд тягнеться вже два роки. Думаю, що це її чоловік підбиває забрати в мене двокімнатну квартиру, адже в них троє дітей, вони туляться в однокімнатній. Я все розумію, але де ж мені жити?
Рокер запитально поглянув на мене. Здалося, що він не осуджував сестру, в його словах не було тіні образи або злоби на рідню. Очі 40-45 річного чоловіка були сповнені смутку, розпачу і безвиході, а ще втоми та благання про поміч. Але ж я не Господь Бог, і не Ісус Христос, і не благодійний фонд, і не філантроп Білл Ґейтс, і не місцева ворожка, і не екстрасенс із 3-го сезону телеканалу СТБ, і не священик, що дає поради на всі випадки життя й відпускає гріхи. Я навіть не психолог, хоча дуже цікавлюся цією наукою. Наразі я просто старий увімкнений диктофон “Олімпус”, серія VN, модель №4100 PC, в якому сідають дюраселівські батарейки. Руки цього диктофона в кишенях намацують чотири гривні. Ех! Якби був мільйонером, то тільки за цю розповідь заплатив би кілька тисяч баксів. За цю щирість, шляхетність і за серафимську зовнішність. Але я просто писака, який працює на копійчаній роботі й не може ощасливити вмістом свого гаманця тисячі нужденних і знедолених українців. Якась печаль заполонила мою душу, але мій умонтований в голову «репортер» далі записує розповідь цього бідолашного.
3.
У матушки Аліпії рокер просив добру дружину. Коли він це промовляв, вогник надії зблиснув у його очах, він наче просяяв. Його серафимський лик набув янгольських рис. У спокійному та монотонному голосі забриніла нотка надії та віри у краще майбутнє. Ні з першою своєю дівчиною, ні з другою він не зміг відчути щастя. З Алісою познайомився – в Каховці, там був невеличкий та підпільний рокерський клуб “Панкіхой”. У закинутому приміщенні збиралися бухарики з усього району, пили “Оболонь”, курили “Прилуки”, говорили про нові альбоми – улюблених зарубіжних панк-металових гуртів. Серафим там був, наче організатор, адміністратор і клінінґ-менеджер: усіх збирав, усім повідомляв про зустріч, прибирав порожні пляшки й бички після пиятики. Гітарист Серафим гадав, що, таким чином, знову збере музикантів, буде грати у різних місцях, в Каховці і не тільки. Рок-клуб був для нього місцем, де можна поговорити про його улюблену справу, справу його життя – важку музику. Із часом їхні посиденьки ставали дедалі частішими. Хтось із металюг утікав від сімейних обов’язків, деякі – від закону, дехто зависав у клубі, бо нудно було сидіти на парах в універі чи слухати уроки в школі. У клуб інколи навідувалися дрібні наркоторгівці, які пропонували рокерам дешеву наркоту. Хтось навіть купував. Серед цього зброду були справді серйозні таврійські хлопці: з татухами, власними байками, невеликим бізнесом. І тут серед п’яного гамору, диму й матюків з’явилася несподівано вона: лиса, в білій одежі, з кільцем у носі та з бубном у руках і, книжечкою індійського релігійного діяча Шріли Прабгупади під пахвою. Вона відбилася від свого племені кришнаїтів, караван якого зі столиці приїхав проповідувати кахівчанам учення Кришни. Дівчину занесло у стару будівлю панкіхойців на околиці Каховки. Хлопці здивувалися, почали її розпитувати, що і як, і звідки ти. Вона мовчала й не могла вимовити ні слова, замкнулася в собі, злякалася цих патлачів, із татухами, в чорних футболках і косухах. Коли Серафим її побачив, то невидимий Амур прилетів туди й пронизав його серце сотнями стріл, його аж затіпало від хвилювання.
П’яненькому Мерліну набридло дивитися на це все, й він почав стібатися з дівчини. Із клубу рокерів він був найстрьомнішим. Дехто казав, що він уже сидів за крадіжку, інші казали, що то було вбивство. Про таких кажуть – нарваний. Мерлін підвівся з-за свого стола із пляшкою пива, наблизився до дівчиська й вихопив одну книжку Шріли Прабгупади. Мерлін швидко гортав книжку, реготався із зображень східного бога, казав, що це все цілковита фіґня. Бридкий і п’яний рокер почав чіплятися до лисої дівчини-янгола. Він простягнув руку до бубна, але тут як тут був Серафим, який зупинив босяка й штурхонув його до хлопців. Мерлін, миттю вихопив із кишені викидуху і почав розмахувати перед обличчям Серафима. Дика енергія завирувала в таврійських генах, козацька кров забурлила в жилах Мерліна. Серафим злякався, проте не втратив духу, у нього тепер є Аліса, яку він має захищати від бандитів. Хвилина вагання – і Мерлін пішов у атаку: з грізними вовчими очима й грацією пантери накинувся на Серафима. Ще трошки, й лезо ножа дісталося б Серафимової горлянки, але несподівано вистрелив пістолет. Ніж упав на підлогу, Мерлін озирнувся, і побачив свого знайомого “Кочегара”, який тремтячими руками тримав зброю. Так Кочегар помстився Мерліну за всі кривди, за те, що колись Мерлін зґвалтував його дівчину… А Аліса ж міцно-міцно пригорнулася до Серафима.
Батькам Аліса не сподобалась. Вона завжди була мовчазна, в Серафимовій кімнаті облаштувала молитовний куточок, днями й ночами читала одне й теж: “Харе Кришна. Харе Кришна, Кришна Кришна. Харе, харе. Харе Рама. Харе Рама. Рама, Рама. Харе, харе”. Атман Ошо 25-й заборонив їй розмовляти, тільки виголошувати цю індуїстську мантру. Із Серафимом вона спілкувалася лише за допомогою ручки та зошита, всі свої потреби писала саме там. А Серафим відповідав їй словами, й пишучи смс на телефоні. Інколи, коли їй щось дуже подобалося, вона робила радісне обличчя й говорила протяжно: “Крииииииишна”, а коли ні – відверталася й гнівно, агресивно кричала: “Рама! Рама! Харе! Харе!” Серафим приносив їжу з батьківського стола, годував, інколи вони пили вино. Ніякого сексу в них не було, він тільки спостерігав за її молитовними вправами і мучився бажанням. Їй було байдуже до нього, весь її світ складався з богів, молитов та Шріли Прабгупади.
Батьки Серафима були набожними, по всій квартирі висіли ікони різних святих, у пошані була Біблія, старенькі щонеділі відвідували службу Божу. А Аліса молилася іншим богам, читала молитви незнайомою мовою. Вона нічого не робила по господарству, не працювала, сиділа собі в куточку й харекришнала й харерамала весь день. Постійні мантри й чужа мова набридли батькам. Старому подружжю урвався терпець! Семен Тимофійович, поки Серафим тусувався в рокерському клубі, таємно вивів Алісу з дому, купив їй квиток до Києва в один кінець. У вагоні вона довго й гнівно кричала: “Рама! Рама! Харе! Харе!”. А Серафиму батьки сказали, що прийшли її знайомі кришнаїти й забрали з собою в Київ. Про неї більше ніхто не чув і нічого не знав.
Серафим довго побивався за своїм кришнаїтським янголом, не знаходив собі місця, переслухав усе, що в нього було: альбоми «Мерліна Менсона», «Металіки», «Пінк Флойд», «Хелловін», «Слеєр», «Експлойтед». За все життя він не слухав так багато, ходив, як зомбі, у своїх навушниках місяцями. Аж поки до їхнього клубу привели Аню.
Аня – маленька на зріст, – але дуже ідейна рокерка. Знала напам’ять усі металові гурти, їхніх учасників, дивилася кліпи, була в курсі, хто з ким одружений, скільки в кого дітей і навіть коханок. На грудях в неї висів анк. Вона ходила вся в чорному, її шкіра була в татуюваннях, з її футболки на всіх дивився труп, із якого лізли черви, а вгорі червоними літерами було написано «Cannibal Corpse». Її нігті, вії, волосся – все пофарбоване у чорний колір. Вона одразу помітила Серафима, адже він був не такий, як усі, привітний та відкритий. Хтось їй сказав, що він має кімнату в Каховці, і Аня одразу ж накинула на нього оком. Друзі швидко познайомили їх, рокерка зразу й попередила, що шукає нічліг. Серафим, будучи чуйним та гостинним, одразу запропонував переночувати в себе.
Днями й ночами Аня слухала важкий рок. У Серафимовому комп’ютері вона створила власні папки, куди поскачувала улюблену музику. Для його програм і записів уже не лишалося місця, тому Анна деякі повидаляла, чим викликала великий скандал. Серафим дуже довго збирав ці аудіофайли, це його старі записи з музичної школи, відео його виступів у різних кафе та пивничках, його виступи у складі гуртів: “Треш” та “Я вб’ю твою маму”. Цілий шмат життя було знищено одним кліком “DELETE”. Cерафим прогнав Анну від компа, поскидав пляшки з пивом на підлогу, сильно розлютився, кричав на неї, а їй було байдуже. Вона жила світом, який лунав у її навушниках: свій, комфортний, без напрягу, такий маленький світик людини, яка хоче слухати музику й нічого не робити. Серафим розлютився настільки, що взяв пусту пляшку з-під “Чернігівського” і хотів ударити нею по чорній голові Анни. Він був налаштований дуже рішуче, весь аж тремтів од люті. Анна його зупинила словами: “І що? Ти вдариш жінку?”.
Він на мить зупинився, опанував себе, поставив пляшку на стіл біля комп’ютера. “«Відвали, не заважай мені слухати мого чарівного Джеймса Хетфілда»”, – сказала цю фразу й лягла на диван, а Серафим ошелешений сів поряд. Вона увімкнула свій плеєр настільки гучно, щоб нічого не чути, бути у своєму світі важкої музики й творчості «Металіки». Анна так заслухалася музикою й так витанцьовувала на дивані, що ненароком ударила Серафима ногою, аж той упав на підлогу, забивши голову об батарею. Він закричав від болю й почав голосно волати. “Ой, вибач. Слухай, принеси мені ще пивця. Я люблю «Чернігівське світле», а не безалкогольне, яке ти мені приніс. Козел!”. Анна підвелася зі своїм сідюшником і пішла в туалет. Серафим розтирав ґулю, й тихо собі бурчав під ніс.
І з цією дівчиною нічого не вийшло. Серафимова мати Світлана Вікторівна побачила, що синові недобре, він ходить злий і невдоволений, з великою ґулею на лобі. А ця чорна відьма тільки матляє головою перед дзеркалом і в навушниках, копіюючи фанатів року на концертах. Вона тільки лежала і слухала свій музон. Ні про роботу, ні про нове житло не думала, ба більше, Анна не цікавилася нічим, вона була схожа на чорне опудало, яким можна лякати людей, жити з нею було неможливо. Одного дня батьки виставили її за поріг. Вона довго гупала в двері, матюкалася, лаялась, дзвонила в помешкання сусідів. Але ніхто на неї звертав уваги, адже слава про чорну відьму з хробаками на футболці прокотилася по всьому району. Вона заспокоїлася, натиснула кнопку на своєму плеєрі, щоб слухати новий музичний трек й пішла собі світ за очі.
4.
Рокер Серафим закінчив свою сповідь. Я в голові натиснув кнопку “STOP”. Із-за обрію ліниво виповзав мій 24-й автобус. Він повільно тягся, його шини, схожі на лапи звіра, тяжко долали сантиметри, дециметри, метри дороги. Його квадратний лик, ця велика коробка на колесах наближалася до зупинки. Вона зупинилася. Я тицьнув Серафиму гривню, побажав щасливої дороги, а сам разом з іншими пасажирами зайшов до автобуса. Сів біля вікна, ще раз подивився на бродягу з таврійського краю і почав розшифровувати запис зі своєї голови. Хронометраж – 34 хвилини 27 секунд. Так, що ж це буде? Думаю, зроблю з цього оповідання.
Сюжет №1
Сашко, 33 роки, чоловік із глибинки захоплюється рок-музикою. Він із бідної сім’ї. Мріє стати видатним музикантом, як Девід Ґілмор або Курт Кобейн. Навчається в музичній школі вечорами, наполегливо працює на заводі вдень, учить ноти в обід, на вихідних збирається з компанією таких самих аматорів, як сам. Із жінками в нього не складається, бо на заводі погано платять, начальник – корупціонер і місцевий мафіозі. Музикант-аматор не такий уже й привабливий, не вміє одягатися й подати себе. Більше цікавиться музикою, аніж жінками. Одного разу його мама, важко хвора, між іншим, просить його піти поставити свічку святому цілителеві Серафиму, вона думає, що це їй допоможе. Він зайшов до церкви, поставив свічку і чомусь поцілував його ікону. Р-раз! Уся сила й міць святого перейшла на Сашка (коментар на полях: змалювати цю сцену дуже яскраво й класно, щоб читачі були в захваті). Він аж затремтів після цього, впав посеред храму й лежав, аж поки викликали «швидку». Йому вкололи заспокійливе, він прийшов до тями. Відчув у собі світло, здатність читати чужі думки і зцілювати людей. Найперше він зцілив свою маму від раку, потім бабу Фросю з 4-го парадного від спинної грижі, діда Миколу – від артрозу. Поліну Семенівну від мігрені, а її чоловіка вилікував від імпотенції. Після цього весь під’їзд зрозумів, що у подружжя все гаразд, звуки, які долинали з квартири неспростовно це потверджували. Спочатку про нього стали говорити в будинку, потім у районі, потім – у Херсоні. Місцева преса писала про цілителя Сашка з херсонської глибинки. Його стали запрошувати до столиці, де він згодом і оселився. Потім він поїхав у закордонне турне: Америка, Іспанія, Австралія, Греція, Австрія, Франція… До нього приходили криві, сліпі, глухі, кульгаві. Всіх він зцілював. Чувак збагнув, що на цьому можна добряче заробляти (коментар на полях: тут показати сцену, де чорт на його лівому плечі мочить янгола на правому). За сеанс брав 100-200 доларів. Швидко розбагатів, про музику забув. У нього була адміністраторка, колишня кришнаїтка Аліса. Коли Сашко вже заробив купу бабла, вона втерлася до нього в довіру, закохала в себе, а потім нахабно кинула (коментар на полях: тут починаються його страждання, чітко виписати цю лінію). Вона мала доступ до всіх його рахунків, тому швидко зметикувала, що можна нажитися на цьому феноменальному цілителі. Він їй довіряв безмежно, бо кохав. А вона його кинула, втікши з мільйонами доларів. Він подав заяву в поліцію, поліція Аліси не знайшла, бо в правоохоронних органах у неї були знайомі. Вони її прикривали за два мільйони доларів. Він перестав зцілювати людей, страждав від того, що Аліса його покинула, почав пити, згадав про музику, повернувся до рідного села й забув про свої феноменальні здібності. В пустій батьківській хаті знайшов свою стару гітару й після того, як зіграв кілька акордів, повісився на груші в батьківському садку (сцену повішання розписати на 3-5 сторінок і не шкодувати найтяжчих і найчорніших тонів).
Сюжет №2
Молодий хлопець Сергій, 30 років (коментар на полях: виписати його в суто українському дусі). Захоплюється українською народною музикою, фольклором, слухає джаз, рок, інколи реп і поп, найбільше любить рок. Хоче бути популярним музикантом. У своєму містечку створює ансамбль “Хворі помідори”. Вони виступають на великі свята у місцевому будинку культури. У “Хворих помідорах” грають старі пердуни: сивий дід Семен на баяні, згорблений Тодось на скрипці, дідо Василь на гітарі. Їм підспівують тітка Валя, баба Рая, вдова Настя (коментар на полях: смачно розписати цей колектив, придумати кожному цікаву історію, щоб читачеві було і смішно, і можна було замислитися над їхнім життям). Основний персонаж Сергій – за старшого, він і співає, і танцює, і грає на гітарі. “Хворі помідори” успішно виступають на сцені, їм усі аплодують, хвалять, запрошують у села та містечка. Але основний персонаж нудиться, йому нецікаві розмови пенсіонерів про низькі пенсії, високі тарифи, гіпертонію, подагру та імпотенцію, онуків, загублену молодість і нереалізовані бажання “хворих помідорів”. Він прагне знайти ровесників та однодумців (коментар на полях: конфлікт між поколіннями – це завжди цікаво для читача). Він свариться із «хворими помідорами», не знайшовши спільної мови, вони грають несучасно й нецікаво. Просто посеред концерту він іде з гурту. Всі ошелешені, дивляться йому вслід і нічого не розуміють. Сергій через соціальні мережі знайомиться із Василем, Любомиром, Григорієм, Антоном і Анною. Вони учасники групи в Фейсбуці “Рок-перці”. У своїй групі викладають сучасну музику, обмінюються думками про альбоми, дехто грає на інструментах. Сергій одразу бере ініціативу в свої руки, молоді люди зустрічаються, знайомляться, будуть плани на майбутнє. Із часом створюють власний гурт (коментар на полях: показати їх як ентузіатів, які живуть тільки музлом і більше нічим. Описати різні характери із різними долями, переважно тяжкими, щоб полоскотати нерви й фантазію публіці). Гурт репетирує, виступає на різних заходах, їх запрошують на концерти, фестивалі. Сергієві спало на думку заробляти на цьому гроші, компаньйонам ця ідея припала до душі. Разом із друзями він знаходить у своєму місті закинуте приміщення, бере кредит, ремонтує його, наймає людей: баристу, офіціанток, персонал. Сергій стає керівником цього клубу-кафе, а його друзі-музиканти грають у ньому ночами. Через інтернет і за посередництва сарафанного радіо про заклад дізнаються, до нього приходять клієнти, бізнес процвітає і приносить гроші. Вони починають потихеньку кредит. І ось раптом на кафе вчиняють збройний напад (коментар на полях: цікаво написати про бандитів і їхнього ватажка). Злочинці поранили й пограбували відвідувачів, Сергія побили й відвезли в невідомому напрямку. Його друзі звертаються в поліцію, розшукують Сергія. Поступово вони дізнаються, що кав’ярня й земля впали в око місцевому депутатові й за сумісництвом бандиту. Він хотів “віджати” бізнес Сергія, але той не йшов ні на які перемовини й угоди, тож депутат наказав своїм головорізам і бандитам, щоб вони викрали власника кафе й потім вимагали за нього викуп. Ні поліція, ні громада не хотіла зв’язуватися з цим депутатом. Але в друзів нема грошей, ніхто не хоче їм допомогти. Вони віддають кав’ярню чиновнику, той відпускає сильно побитого й змученого Сергія, котрий лягає в лікарню й там помирає. Банк за недовиплачений кредит через суд забирає квартиру в Сергієвих батьків, вони старцюють, через якийсь час їх знаходять на міському сміттєзвалищі мертвими… (коментар на полях: цю тему про батьків розписати на на 5 сторінок. Сказати, що Сергій підставив своїх рідних, адже нічого не сказав їм про кредит)…
Сніг усе падає-падає на бруківку. Миттєво перетворюється в снігову багнюку. Двері мого автобуса відчиняються, з людським вихором я пірнаю в снігову повітряну атаку. Закриваю вуха шапкою, шаликом прикриваю комір, щоб ці дрібнюсінькі гранати не залетіли куди не слід. Хутко доходжу до роботи, довго піднімаюсь сходами до кабінету, заходжу в кабінет, роздягаюсь, вмикаю комп’ютер і швидко розшифровую запис зі своєї голови. Думаю, який з цих сюжетів обрати для оповідання? Дивлюся у засніжене вікно й згадую його, рокера Серафима.
