Вони зустрілися, коли місяць заплутався у зорях і ніч обійняла його назавжди.
Святий Валентин сидів у м’якому кріслі і бавився двома зліпленими з воску фігурками. Над ним літав Амур і намагався влучити хоча б в одну із них.
- Мурі, не заважай мені, вони ще навіть не зустрілись!
- Я тренуюсь, мс’є, пробачте, якщо десь потурбував.
Амур спустився ближче до каміну і почав заміряти стріли.
- Мурі, а як там сьогодні надворі?
- Жахливо, мс’є, наче тоді, коли я ледве врятував тих двох закоханих у Арктиці.
Дід Валентин, тримаючи в руках коробку, відкрив її і почав милуватися двома рожевими серцями, які бились, ніжачись, всередині.
- Мої ви крихітки. Не знаю, навіть, як тобі і дякувати, Мурі.
- А можна мені нового арбалета?
- Згодом. У нас іще безліч справ.
Ніч проковтнула частку світу, та і лягла собі на повний шлунок. Місяць хропів і не зважав на те, що зорі його лоскотали до самого ранку.
Зранку Валі із Муриком стояли на самісінькій вершині засніженої впертої гори.
- Он вона, Мурі, головне не запізнитись.
- Дайте бінокля, мс’є, я подивлюсь. Вона красива?
- Прекрасна... Мурі! Ми на роботі!
Дівчина сідала в автобус і чомусь, поглянувши на гори, усміхнулась. Водій почав уже зачиняти двері, аж отут почувся голос:
- Стривайте, леді, зачекайте!
Юнак, глибоко дихаючи, наздогнав дівчину і, радісний, заговорив:
- Ви загубили...
- Стріляй, Мурі, стріляй!!!
І стріла влучила хлопцю у самісіньке серце.
- Дякую Вам. – відізвалась дівчина.
- Будь... тобто, будьте ласкаві... Ви... Ми... Виходьте, ні... забудьте. Я хочу сказати...
- Мурі, ти знову намастив стріли гальмовою рідиною?
- Нічого більше не було, мс’є.
- Ти не серйозний, Мурі, - казав Святий Валентин, обійнявши Амура. Вони відходили потрошку за гори, лишивши за ними силуети двох закоханих, - розумієш,ми маємо справу з почуттями. Тут треба бути більш тонким і відчувати.
- Я знаю, знаю, і все ж таки, мс’є, як ви вважаєте, я заслуговую нового арбалета?
