Борман набирав темпу. Чимчикував навпростець через Манеж упевнено і спритно. Ніби не кабан, а чемпіон з боксу, що підтюпцем прямує на ринґ! Зупинився посеред Манежу за кілька кроків від людини в куфайці.
Епштейн Борис Наумович незграбно сіпався. Мляво й непереконливо тицявся на всі боки, намагався наосліп штиркати ножицями повітря.
Кабан похилив кремезну голову, деякий час просто стояв і басовито рохкав. Жовтувато вилискували міцні ікла. В оченятах жевріли каганці. Борман ратицею бив ґрунт, немов баский жеребець. Неквапно пішов колом. Рухався буцім атлет. Поглядом невпинно свердлив переляканого Епштейна і зосереджено посмикував рилом. Придивлявся та винюхував слабкі місця Бориса Наумовича.
Зрештою Борман обійшов повне коло, а тоді страшенно загарчав. Умить спалахнуло жарке полум’я в очах. Рвучко кинувся вперед. Налетів на Епштейна стрімко й брутально. Як вантажівка на курча посеред шосе. Ценькнули ножиці, відлетіли й встромилися в ґрунт. Зойкнув Борис Наумович з-під кабана і замовк.
Борман несамовито длубав і драв іклами. Копав ратицями. Шарпав, розпанахував і шматував. Ікла блищали червоним. Тіло Бориса Наумовича мотилялося, ніби безхребетний жмуток ганчір’я.
За кілька хвилин на Манежі з’явилося з десяток техперсоналу в спецобладунках. Бормана оточили й повели геть. На відпочинок до стійла.
Услід за техперсоналом на Манежі з’явилися солдати «ГБ» у синіх халатах і заходилися збирати рештки Епштейна у дерев’яний візок з одним колесом і двома держалнами. Свіжим пісочком позасипали калюжі крові. Позагрібали граблями, ретельно замели віниками.
Я полегшено зітхнув. Перший виступ сьогодні пройшов добре. Не зганьбив мене красунь Борман! Ну й гаразд, це ще не вечір. На черзі був Черчіль. Ще міцніший, огрядніший і шаленіший. За нього я був спокійний. Оцей будь-кому покаже де раки зимують!
Леонід Ілліч скористався перервою і запропонував новий тост. За мир в усьому світі! Товариші бадьоро підтримали тост. Аби ніколи більше не було війни! Ценькнули чарки. Захлюпотів у горлянках вірменський коньяк. Закректіли, закашлялися високі гості.
Тим часом в иншому кутку павільйону дзенькнули замки. На Манежі з’явилася одинока постать. З довгим батогом у руці. На ногах – ковзани. Фартух і сині нарукавники на голе тіло. Голову щільно замотано барвистою хустиною. «Павловський посад», мабуть. А може й инше – наприклад, магометанська чалма. Чи гіндуїстська, чи сікхська, чи якась іще – які там вони взагалі бувають.
З иншого боку павільйону рипнули засуви, заскриготіли ґрати. На майданчик жвавенько вибіг здоровезний кабан і зупинився неподалік від чоловіка. Потім рушив довкола нього підтюпцем. Спершу праворуч, а тоді – ліворуч.
Леонід Ілліч обернувся до нас з підполковником і запитався хто це був зараз на порядку денному, за програмою. Я відповів, що Черчіль. Леонід Ілліч схвально закивав і додав:
- Добре! Черчіль теж коньяк любив. Наш, вірменський. Оцей!
Підполковник Ковтунюк розкрив свою червону папку й зачитав:
– Рахметов, Джаміль Іскандерович. З родини репресованого кустарного ремісника. Підривний елемент кримсько-татарського спрямування. Народився на переселенні в Ташкенті. Антирадянський колаборант, дисидент і махровий зрадник. Один із засновників поетичного угрупування, що відкинуло соціалістичний реалізм і класовий підхід у радянській художній літературі та сповідувало занепадницький буржуазно-декадентський...
Ковтунюк не встиг закінчити, як раптом кабан кинувся на свою здобич. Черчіль умить збив Джаміля Іскандеровича з ніг, чи радше з ковзанів, і заходився наполегливо і несамовито розривати його на шматки. Кров розляпувалася на всі боки.
Леонід Ілліч задовлено пережовував чорну ікру і смаковито плямкав:
- Черчіль, до речі – наша людина! Гм-м. Українців любив, а німців – ні. Гм-м. Коли у бурську війну він у полон попав, гм-м, його врятував українець...
З одного боку я шкодував, що Черчіль упорався зашвидко і не показав високим гостям захоплюючого і тривалого бою. А з иншого – радів, що програма так вправно підійшла до кульмінації. Наступним за програмою ішов Хрущов. Це ж був не просто красень з красенів, велет серед велетнів, найзавзятіший і найзапекліший з усіх моїх вихованців. Хрущов – це ще й найкоханіший улюбленець особисто Леоніда Ілліча Брежнєва!
