Popovych1
У криваво-червоному промінні заходу сонця, що ковзає поміж залізобетонних шпилів міських джунглів, я спостерігаю за виродженням цілого біологічного виду людей. Екологічна і духовна криза, проблеми в економіці,що уже не може вгамувати безмежні апетити людства, культ споживацтва і ще тисячі явищ стали лише ознаками цього виродження. Їхній занепад був наперед визначений суперечливими почуттями і бажаннями, закладеними в них з самого початку їхнього існування. Самознищення стало завершальним акордом одвічної боротьби між собою і світом. Хоча, також можливо, що розмови про занепад, виродження чи схожі процеси у відношенні до людства не тільки передчасні, але і безглузді. В усі часи, в усіх народів знаходилися в’їдливі критики, що проголошували кінець світу, кінець історії і так далі і таке інше. Можливо, навіть цілком можливо, що я один з них…
Як би там не було, але цікаво, яким буде мій наступник наступника, ну, скажемо, років так через двісті. Можливо він також зареєструється у Інтернеті під ніком «Popovych10» і сам довгими безсонними вечорами під звуки фільмів Сержео Леоне із Клінтом Іствудом також буде писати доноси на світ. Або ж мій недосконалий мозок, запалений від алкоголю, нікотину і нещасного кохання замінять на кварцові плати і одного разу, розбираючи на горищі непотріб Popovych10 знайде мій старий порепаний зошит із віршами про нещасне кохання і здивується як це відносно освічена людина відносно просвітленого віку могла страждати схожою дурнею, адже давно доведено - кохання не більше ніж сукупність біохімічних реакцій, що протікали в недосконалому мозку, загнаному в глухий кут алкоголем, нікотином і мріями. І, якщо в мозку із кварцових мікросхем ще зможе виникати сміх, він посміється від душі.
Звичайно, між мною, Popovych1 і Popovych10 виникне як мінімум вісім перехідних типів. Можливо Popovych2 перестане бути фанатичним любителем пива і конвеєрним курцем дешевих вітчизняних сигарет. І Popovych3 знову полюбить людей, а Popovych4 стане струнким, статним, симпатичним, розумним і дотепним хлопцем, улюбленцем жінок і предмет заздрості для усіх чоловіків. Тоді Popovych5 за логікою речей має розбагатіти, Popovych6 побудувати політичну кар’єру, а Popovych7 стане геніальним письменником, володарем думок і душ усіх тих, хто уміє, а головне любить читати. Після Popovych 7-ому залишиться хіба що стати святим, а Popovych 8-мому – завзятим негідником. Або ж навпаки, за принципом «гріх - спокута». Після таких метаморфоз, чесно кажучи, мені навіть важко уявити, ким би міг стати Popovych9. І тоді Popovych10 стане вершиною еволюційної драбини, механізованою версією своїх попередників, версією досконалої раціональності із відеокамерами високої чіткості замість очей, що бачать те, що хочуть бачити і інтелектом електронно-обчислювальної машини замість розуму, що вірить у те, у що хоче вірити.
Але, рано чи пізно, навіть Popovych10 відчує нудьгу. Напевно відчує, якщо у ньому залишиться достатньо людського. Намучившись із чистою раціональністю і віртуальним світом, який через свої безмежні, але віртуальні можливості, залишає лише пустоту, він також захоче відчути чисту лінію кохання. І це бажання буде нести метафізичний смисл, містичну прихильність, божественне божевілля. І тоді усе для нього постане у світлі пустоти, космічної порожнечі, що буде сукупністю випадкових залишків програмного коду. Йому захочеться убити у собі цього шаленого звіра, виправити збої у програмному забезпечені. Він почне думати про наступників, про тих, хто зможе побороти недоліки людської природи і створити неолюдину. І тоді трагедія знову почнеться, щоб здійснити новий виток у вічному колі людської долі.
Хоча, можливо для Popovych10 буде достатньо просто підключитися через USB кабель до комп’ютера і обновити своє програмне забезпечення.
