Чому я не пацан.
Після того як час давно перевалив за північ, а кількість випитого давно ніхто не рахує і існує єдине бажання на рівні рефлексів – бажання піти до дому, тоді випадкові знайомі, переконуючи залишитися, використовують старий риторичний прийом і пафосно проголошують: «Ти що не пацан»? А що таке пацан?
Пацан – це суцільні прищі, що покривають його ніс, скроні, вуха, спину і хто знає які ще частини тіла. Через це він справляє не приємне враження, тому, що його обличчя чомусь нагадує іншу частину тіла, розміщену симетрично на іншому полюсі тулуба. Як кажуть: Бог шельму мітить.
У венах у пацана ураган, коктейль із статевих гормонів, нікотину першої випаленої сигарети і алкоголю першого випитого пива. Тому пацан рідко коли буває адекватним. Його світ застряг десь між комп’ютерною грою, американським бойовиком і романтикою справжньої чоловічої дружби. Він суцільний оголений нерв. Голова пацана працює у реверсивному режимі і у прийнятті рішень завжди відштовхується від протилежного. Тому пацан – основне паливо для криміналу. Зробити щось наперекір світу – його принцип. У поєднанні із юнацьким максималізмом, це перетворює його на «бомбу уповільненої дії». І він, або переросте цю «бомбу», або.. Хоча ні, не переросте. Тому що віртуальне життя не переростають.
Пацани мають звичку групуватися, тому вони ходять якщо не строєм, то уже точно – стадом. Їхнє улюблене заняття – чикати перехожих у дворі під’їзду. В результаті виникають так би мовити «ексцеси», через які у випадкових людей зникають мобільні телефони і дріб’язок з кишень. Такі пацани отримують перше звання у кримінальній ієрархії – шпана. Якщо деградація поглиблюється, ці хлопці бриють голови, натягають камуфляж і починають ходити строєм, захищаючи расову чи моральну чистоту народу із свастикою в руках.
Звичайно, як завжди, знайдуться купа товстих тіток середнього віку, які почнуть виправдовувати пацанів, мовляв такий час, такі умови життя, мало виховання і таке інше і так далі. І їх можна зрозуміти. Образ пацана не суцільна чорна пляма. Він володіє харизмою безпосередньої вітальної сили, не обтяженою ні культурою, ні саморефлексією. Однак, з пацана рідко коли виходять «люди». Вітальна сила дуже швидко вивітрюється і пацан перетворюється на мужика. А мужик – уже зовсім інша історія. Мужик – це чоловік, позбавлений права на власну честь. Він суцільний перегар, руки в мастилі, каша в голові і підозрілість до усіх, хто живе по-іншому, тобто краще. Він переконаний у своєму безсмерті у найбільш грубому матеріалістичному, егоїстичному сенсі. А тому його неможна навчити переходити дорогу на зелене світло світлофора чи не красти різні, не потрібні гайки і шурупи з заводу, де він працює. Одним словом, мужик – «глухий кут» в процесі еволюції людства. Але пацан – це поки що ще не мужик. Ключове слово – поки що.
Бродячи п’яним по вулиці до дому у час, який уже давно перейшов за північ, мені здавалося, що світ, в якому є пацани, може і не досконалий, але цікавіший за той, що б міг бути без них. І справді. Чому до них чіплятися, розглядаючи їхні недоліки наче через мікроскоп. Якщо розібратися, до кожного з нас можна підкопатися і знайти масу недоліків. «Пацан» - це ціла естетика життя із соняшниковим насінням, що лускається на лавці у дворі і першими п’яними спробами знайти свій вимір життя. Так. Однозначно, це ціла естетика життя, але це не моя естетика.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design