Смак підсвідомості.
Я – запах літнього неба, смак вечірнього бризу, звук місяця, що ховається за хмари.
Коли ти прощалася зі мною, ти була неповторна, із усім золотом світу в очах.
Нагадай, щоб я ніколи не одружувався, а тим більше щоб не виходив заміж. Щоб навіть не заводив дівчину. Кохання – виключно за гроші.
Мій розум – вигляд ранкового похмілля, а душа – дух ранкового перегару.
На прощання ти сказала, що я мудак. А я у любові до тебе був лише сліпим дурнем.
Любов як запах калу з роту. Поки ти ним дихаєш, нічого іншого навколо не відчуваєш. Лиш так, дрібниці. Не інколи з’являється неприємний присмак в роті.
Моє серце – кровавий агрегат, суміш сліпої люті із горілкою, пивом і смердючими вітчизняними сигаретами.
Мені пощастило, ти прийшла до мене як щастя і щастя, що ти від мене пішла.
В мене є лише одна пристрасть – Я! Я! і ще раз Я! Усі інші – фон, на якому розгортається моя особиста вигадана драма.
Я Гоген, що мріє про спокій, екзотику Таїті і про смуглявих таїтянок.
Ти покинула мене, хоча із моєї згоди. Якщо навіть так покинутий, але чи є хтось жалюгідніший за покинутого чоловіка. Чоловік, покинутий жінкою в своїх очах і в очах усієї андрогенної частини людства рівний нулю.
Я – смак весняного проміння сонця, запах нічного зимового морозу, дотик падаючої зірки. Я – рівний нулю.
Ти не повторна. Твої очі повні усього золота світу.
Коли ти стала сукою, брехливою сучкою, я став тебе любити ще більше. Мені здавалося, що я без тебе не зможу жити. Але ж живу, як запах літнього неба, смак вечірнього бризу, як звук місяця. Живу у вимірі вечірнього сп’яніння і ранкового похмілля. Живу!
