Я, ти і «Победа».
Є речі, які лишають свій відбиток на людині з дитинства і на усе життя. Наприклад, те, що твій батько невдаха. Це звичайно не так страшно, як наприклад батько-тиран, що лупцює тебе кожного вечора, або батько алкоголік, або ж батько тиран і алкоголік. Але в деякому відношенні батько-невдаха – це більша травма дитинства. Ти день за днем, рік за роком помічаєш як твій батько перетворюється з молодої людини, повної мрій, надій, планів, на старого сивого інертного діда з розбитими мріями і не здійсненими планами. Він тебе затягує в свої невдачі. Ти від них страждаєш, але головне не можеш навіть на нього як слід образитися тому що він не винен. Просто твій батько такий. І це позначиться на його дітях. Якщо у дівчинки батько невдаха, вона стане або чоловіконенависницею і феміністкою, або вийде заміж за такого ж невдаху як її батько і буде мучитися з ним як її матір. З хлопчиками усе важче. Якщо батько хлопчика невдаха, то і з нього також виросте невдаха, або і то гірше – холодний цинічний мізантроп, що ненавидить усе людство і потихеньку спивається.
Коли я зрозумів, що я типовий невдаха, на усі свої заощадження я купив стару машину. Вона була огидного сірого кольору із фарбою, що майже повністю злущилася з кузова. Дно було настільки прогниле, що піднявши коврик у салоні, можна було побачити асфальт. Коли я їхав у ній жахливо тхнуло бензином, а позаду, як у підбитого літака, виривалися величезні клуби чорного як ніч диму. Обшивка сидінь була порвана, тому в салоні усюди валявся паралон. Моя «Победа» погано проходила повороти, погано розганялася, погано гальмувала, погано виглядала. Єдине, що вона робила добре – добре збирала бруд і пил. Але це було не важливо. За останні гроші я залив своїй крихітці повний бак, купив пачку сигарет і поїхав туди, де б ніхто мене не знав і не міг упізнати в мені невдаху. Машина деренчала, її трясло і від запаху бензину уже починало трохи нудити, але я почувався королем світу, рівним якому може бути лише бог і я сам. Я наче зверху дивився на небо.
Небо – голуба облямівка світу десь там, на горизонті, куди ми їхали, сходилася із сірою стрічкою асфальту. Ти відкрила вікно і вітер почав красиво розвівати твої чорні кучері. Від тебе пахло парфумами Шанель№5, запах якого змішувався із запахом бензину у салоні. Що ж ще таке любов, як не запах Шанель№5 змішаний із запахом бензину, вишуканий, романтичний дух Парижу із гострим контрастним, але гіпнотичним запахом бензину. Ти була така красива, що мені здавалося, я хочу бути з тобою завжди. Здавалося ми відлітаємо, а не їдемо за горизонт. Завжди приємно повернутися до дому, туди за горизонт, туди де немає невдах, де немає батьківського спадку.
