Бандера.
В межах Калуського району, а точніше в селі Старий Угринів 1 січня 1909 року народився Степан Андрійович Бандера. ― Фашист скажуть одні, ― Патріот, - заперечать інші. Біс з першими і з другими. Нехай історики вішають макарони на вуха простому народу. Бандера, як місцева зірка другого порядку, має безумовний авторитет у земляків. Бандера, нехай пробачать мене націоналісти, схожий на порно зірку з маленького містечка. Одні земляки нею захоплюються. Інших дратує сам факт її існування. Але і перші і другі, уже в силу того, що вона землячка, хоча б раз, але переглянуть, так би мовити, результат творчості. Так і з Бандерою. Хочеш не хочеш, а по п’яні хоча б раз заспіваєш якусь сумну патріотичну пісню. Хочеш не хочеш, але, хоча б випадково, за компанію, потрапиш на якийсь мітинг із сльозливими промовами про національно-визвольну боротьбу 30-тих, 40-вих років. Лише в силу випадковості, якщо ти народився в Калуському районі, твій дід, прадід чи прабабка майже напевно воювали в УПА. І ти стаєш націоналістом лише через генетичні схильності. А особливості набору генів накладаються на юнацький максималізм. Бандера і бандерівщина це такий собі спосіб життя в стилі року: живи яскраво, на максимумі, не поступайся своїми принципами, помри молодим у боротьбі за них. Покоління шістдесятих-вісімдесятих цього не зрозуміє. Союз їм прочистив мозок, а його розпад – підрізав крила. Бандера такий собі український Че Гевара. І футболки із написом «Я хлопець з Бандерштату» модні з тієї ж причини, з якої модні футболки із хрестоматійним зображенням Че Гевари. Це зручний образ, за яким зручно ховатися від реальності для тих, хто надто розумний щоб повільно, але систематично спиватися.
Піти помахати червоно-чорними чи жовто-блакитними прапорами, вдати, що ще хтось вірить у наші блискучі перспективи, піти на пиво і після другого бокалу пожалітися, що ось ми такі хороші, а у владі самі педерасти, а після третього бокалу затягнути сумну повстанську пісню і з патетичним настроєм зигзагами піти до дому – чим не утеча від реальності.
Я також час від часу піддаюся цій народній стихії.
Тоді:
Моїми улюбленими кольорами стають червоний і чорний, кольори прапора ОУН.
Моя улюблена книга – «Націоналізм» Донцова.
Моє око підозріло дивиться на євреїв і з ненавистю на росіян.
Я планую зачати трьох синів і назвати їх Степаном, Андрійовичем і Бандерою.
Але нічого, нічого. До тридцяти років навіть таким обрізають крила.
