Анатомія гастрономії убивства
Ви колись убивали. Ні. Ну і дарма. Це весело і смачно. От я виводжу її на двір. Вона нічого не підозрює. Приводжу її до середини подвір’я. І раз – ніж у серце. Вона кричить, задихається. Я ще раз пхаю ніж у уже існуючу рану і засовую його усе далі і далі. Відчуваю, ніж впився у серце. Я його повертаю: раз, два, три рази. Кров б’є фонтаном. Я під рану підставляю завчасно заготовлену глибоку металеву миску. Чути як кров дзюрчить, коли під тиском вона б’ється об металеві стінки миски. Її струмінь такий сильний, що окремі краплі крові розлітаються навколо. Кров на руках. Тепла, трохи липка, солонувата на смак. Вона створює приємне відчуття на руках. Ну от і усе. Кров стекла. Відставляю миску в сторону. Закидаю тіло на великий стіл. Беру пальник і обпалюю шкіру від волосся. Вона миттю укривається кіптявою. Цю кіптяву я поливаю гарячою водою і зіскрібаю ножем. Від цього шкіра стає гладенькою, ніжною і шовковистою, як шовк. Перевертаю тушу на інший бік і знову обпалюю шкіру і зіскрібаю кіптяву. Від цього тіло стає теплим, наче живим. А тепер найцікавіше. Поки від пальника кров ще тепла слід відрубати голову. Беру сокиру. Б’ю по шиї. Вона ламається як тоненька галузка. Беру ніж. Перерізаю горло. Голову кладу у велику миску, повну води. Нехай відмокає від крові. Беру у руки довгий гострий ніж. Роблю довгий глибокий надріз від горла до заду. В тепле м'ясо встромляю руку. Ага! Намацав гортань. Тягну на себе що є сили. Характерний хруст і гортань витягнена. Правою рукою тримаю гортань, а лівою беру сокиру і розрубую груди. Ребро за ребром. Тією ж рукою розширюю проріз і тягну гортань. Знаходжу початок кишок. Однією рукою ловлюся за нього і тягну, а іншою прорізаю сполучну тканину, яка їх з’єднує з м’ясом. Тягну, поки кишки не вивалюються у таз. Вирізаю анус і кишки спокійно сповзають у той же таз. На дні туші зібралася кров. Руками вигортаю її на землю. Вона ще тепла. Кровавими руками починаю копатися у туші. Знаходжу серце, легені, дві нирки і печінку. Усе вирізаю. Тримаю теплу печінку у руках. На повітрі вона парує. Обережно вирізаю жовчний міхур. Лише обережно, якщо прорізати міхур, печінка буде гірчити. Тепер час зняти шкіру. Роблю кілька надрізів. Запихаю пальці у надріз і акуратно відокремлюю шкіру від сала, допомагаючи собі ножем. Це займає у мене десь пів години. Далі беру сокиру і відокремлюю кінцівки. Кістки погано рубаються. Далі усю тушу розрубую на чотири частини. Беру у руки голову, що добре відмокла у воді. Розрубую череп, але мозок не вибираю. Він напіврідкий. Ставлю голову на бік і обухом сокири вибиваю щелепу і вирізаю язика. Кидаю його до внутрішніх органів. Іду до хати. Ставлю варитися череп, серце, печінку, нирки і язик. Поки вони варяться, беру кишки. Розрізаю кожну кишку на шматки, довжиною приблизно шістдесят сантиметрів. За допомогою гачка їх вивертаю і добре мию. Кишки товстого кишечника викидаю. Шлунок також вивертаю і мию. Іду знову до хати. Дивлюся, чи розварився череп. Так. Витягую голову, ножем обрізаю м'ясо і витягую мозок. Перемелюю усе на м’ясорубці разом із печінкою, нирками і серцем. Цим фаршем набиваю митий шлунок і зашиваю його голкою і нитками. Прямую до давно забутої зібраної крові. Виловлюю руками і викидаю собакам кров, що скипілася. Кров змішую із недовареною гречкою і набиваю цим кишки. Ставлю варитися набитий шлунок із кишками. Підвішую чотири частини. Сокирою вирубую ребра, ножем відрізаю великі шматки м’яса. Залишаються чотири частини хребта, які я розрубую на дрібніші кусні, на холодець. Від м’яса відділяю сало. Останнє ставлю в каструлю на малий вогонь, поки сало не перетопиться на шкварки і смалець. М'ясо ріжу на маленькі шматочки, варю і закриваю з нього домашні консерви тушонки. Сало з живота нарізаю шматками середньої величини, натираю сіллю і часником, і у трилітрові банки. Великий шматок підчеревини кидаю на гарячу сковорідку, вона приємно шкварчить. А коли вона зажарюється, з’їдаю із смаком. Ребра проварюю і ставлю у «рідкий дим». Вони отримують приємний смак і запах диму. Беру шматок сала, без солі без часнику, відрізую тоненьку смужку, кладу на чорний вівсяний хліб і з’їдаю із задоволенням. Пробую кров’янку. Гаряча. В середині ще рідка. Коли їж враження що не їж, а п’єш гарячу згуслу кров. Краса.
А далі іде наймарудніше робота. Беру відро із гарячою водою, стару ганчірку і відмиваю усе від крові і жиру. Кров відмивається легко, майже відразу. А от жир не піддається. Жирний стіл я намилюю господарським милом, посипаю содою і аж тоді з труднощами відмиваю. Іду у душ. Відмиваю кров з лиця. Вона засохла і не приємно стягує шкіру. Одяг просочений кров’ю, викидаю у прання. Підлогу мию дезінфекційним миючим засобом. М'ясо кладу у холодильник. Кістки окремо відкладаю у трилітрові скляні банки для того, щоб суп був наваристий. Рештки м’яса, жиру, кісток, шкіри, а також очі, зварені з головою викидаю собаці. Ну ось і усе. Вбивство відбулося. Усе розчленовано, порубано, зварено, закрито в консерви, переплавлено на смалець. Свиню зарізав і переробив у їстівні припаси. Мене хвилює лише одне: протягом дня в моїй голові крутився той факт, що фізіологічно, тобто за хімічним складом крові і м’яса, за масою, будовою внутрішніх органів і складом кісток свині більше, ніж на дев’яносто відсотків схожі з людьми. Ну нічого, нічого. Через рік свинко, ми з тобою розпочнемо усе з самого початку.
