так називав його маленький Фруті, коли ранок прокидався за вікном і коли вечір забирав його додому.
Тірлі - троп з’являвся із подушечок пальців правої руки чарівника Фруті. Для цього треба було тільки клацнути двома міцненько натренованими пальцями: першим великим по будь-якому іншому так, щоби вийшло “клац”. І Тірлі - троп з’являвся, з кожним разом все смішніший і прикольніший, з двома рожевими, навмисно замащеними в полуниці щічками, парою чутливих вух і носиком, або ж вже піптиком, як його називав маленький Фруті.
- Ля-лє хоп! - підплигував, з’їжджаючи з ногітка пальця Тірлі - троп. - Що будемо робиточки сьогодні?
- Тірлі, я змайстрував тобі човна! - радів своєму другові маленький Фруті.
- Що, чесно?
- Угму. Із пелюсток троянди і, дивись. - Фруті підбіг до підвіконня, на якому у глибокому, як море тірлі - тропового світу, блюдці плескався виноградний сік. Фруті поклав пелюстку у глибоке блюдце, ніби човен на поверхню моря, і тихенько підштовхнув його, висаджуючи Тірлі - тропа з кінчика пальця на ніжну пелюстку.
- Класненько! – радів, підплигуючи, Тірлі - троп. - Але не вистачає ще вітрил.
- Стривай! Я зараз принесу, тільки ти обережно.
- Йо - гоу! - не вгамовувався Тірлі, ковзаючися і повзаючи поверхнею пелюстки.
Тим часом Фруті витягнув із подушки декілька невеличких пір’їнок і зробив із них, сплітаючи в одну, легке вітрило.
- Фруті! - мати відчинила двері цієї кімнати і на протязі, який з’явився не без допомоги відчиненого вікна, човник із пелюстки, у якому забавлявся Тірлі - троп, раптово підхопив легенький вітерець і неймовірно легко і незаймано вихопив його з кімнати.
- Йо - гоу! Іще, дмухай сильніше Фруті! - Тірлі - троп летів на хвилях вітру, заплющивши від задоволення маленькі очі. Теплий вітер лоскотав йому обличчя і грав найприємнішими ніжними мелодіями у волоссі.
- Тірлі! . . - з жахом у голосі прокричав маленький Фруті. - Ма, ти здула Тірлі - тропа!
- Кого? - з усмішкою запитала над усі вигадки сина здивована матуся.
- Тірлі. . . - та раптом Фруті зупинився, і незадоволено опустив куточки губ униз, згадавши, що відповідала мама на його відверті розкриття чарівних таємниць і здійснення казкових мрій. - Мій рожевий човник, який плавав у блюдці із виноградним соком, а я щойно зробив йому вітрила.
- То ходімо пошукаємо його, - запропонувала мама.
- Ходімо, ходімо скоріше! - захвилювався Фруті, нашвидкуруч одягаючись.
В цей час рожевий човник плив у теплому повітрі, опускаючись все нижче і нижче, аж поки не спустився на поверхню річки, яка протікала повз Цукеркове містечко. Так, я зовсім забув розповісти про нього Вам.
Цукеркове містечко знаходилось між сьомими і восьмими блакитними небесами. У місті була тільки одна вулиця Хмар і декілька провулочків Хмаркових позіхань. Місто оточував квітковий ліс, так-так, саме квітковий, бо дерев у ньому не було. Були лише гігантські квіти і бджоли завбільшки з вертольоти, тільки от вони ніколи не жалілися й не жалили. Крізь місто протікала річка, яка чи то від постійного вмивання сонця у ній, чи від меду, який виробляли бджоли, мала жовтий колір і завжди була теплою. От саме по ній і плив зараз у рожевому човнику Тірлі - троп, лежачи на спині, і помаленьку розплющюючи весь цей час заплющені від задоволення очі.
- Оце так подорож, Фруті, а що, ви знову поміняли шпалери? - запитав Тірлі - троп, дивлячись у дихаюче небо.
Фруті тим часом шукав рожевого човника із Тірлі - тропом у ньому і не знаходив жодних, навіть найнезначніших, слідів.
- Тірлі - троп, бідолашний Тірлі – троп, як же я міг вчинити так з тобою? - мало не плакав, сумуючи, Фруті, аж доки у повітрі не відчувся аромат троянди.
2.
У лісі дивних квітів,
що оточував Цукеркове містечко, прокинувся Бублі Буль Буль, і це було найдивовижнішим із див, тому що прокидався він раз на сто років. Прокидався, аби трішечки побавитися бульбашками ( так він бачив світ навколо: все для нього мало настрій і зовнішній вигляд бульбашок ).
- Буль-буль, а буль і буль, буль-буль! – пробулькав Бублі Буль Буль і протер прозорі очі, а точніше бульбашки замість очей. Світ майже не змінився. Квіти хіба трішки стали вищими і ближчими до неба. Бублі позіхнув і від цього повітряного позіхання, сам того не очікуючи, здійнявся у повітря й полетів у напрямку річки, яка знаходила притулок у самому серці лісу дивних квітів, серці з пелюсток троянд. По дорозі, пролітаючи поміж сонячні пелюстки рум’янків, Бублі зачепився й мало не заплутався в полоні крил Трояндової Феї.
- Буль-буль, - вибачився Бублі, на що Фея виховано і сором’язливо замастила Бублі у чарівний пилок, який щойно зібрала з квітів.
Бублі, не надаючи значення зустрічі зі справжньою Феєю, якими сто років тому тут ще навіть і не пахло, полетів, булькаючи в духм’яному повітрі своїм бульбашковим носом. А під ним, по річці, яка бігла що є сили і бриніла поміж хмар, які спускались, аби спробувати пальчиками ніжок, чи не холодно сьогодні, щоб купатися у ній, плив Тірлі -троп й здивовано зітхав. Він не подорожував ніколи на такі далекі відстані, з’являючись лише із кінчиків пальців маленького Фруті.
- Квітковий сад. . . – нібито посмішкою промовляв до квітів замріяний Тірлі – троп.
- Який це тобі сад, як він вже вічність, як вважається тут лісом! - перебив зверху натхнення Тірлі- тропа Бублі Буль Буль, - Що? – мало не луснув від п’янкого здивування Бублі. – Я навчився розмовляти, невже? Я дійсно. . . граюся словами, о, не може цього бути. Як це? Де ж оте моє буль-буль? Ага! Оце так. . . Хо-хо! Я вмію балакати!!! – Бублі Буль Буль неймовірно незвично для себе кружляв у повітрі і, дійсно, по-справжньому, так от, як ми з вами, звично і просто казав те, що думав, простими словами, і мало не здурів від тих пузатих почуттів, які його вже переповнили так, що йому вистачить до кінця говіркого життя.
Внизу ж, по річці плив ще більш здивований і трішечки навіть наляканий Тірлі – троп, і уважно спостерігав за Бублі Буль Булем, який щойно сказився прямісінько-таки на його лагідних очах.
- Даруйте! – звернувся Тірлі – троп до нього. – Як вас називати?
- У-гоу! . . Що? Як називати? – Бублі Буль Буль замислився, а потім задер свого носа так, що мало не перевернувся через себе, роблячи сальто в повітрі. – Називай мене тепер Балакуном! Ти чуєш? Саме так, а не інакше. Я тепер змінився і не маю права зватися інакше. Я Пан Балакун тепер. Питай, чого хотів іще від мене!
- Я, власне уперше тут, - вкрай засоромився маленький Тірлі – троп, від чого Бублі Буль Буль так збільшився у розмірах, що вистачило б самого тільки легкого подиху, аби він луснув від самозакоханості.
- Вперше? – й раптом Бублі Буль Буль згадав Фею, яку зустрів іще до зустрічі із Тірлі – тропом. – Постривай, а хто ти взагалі такий?
- Я Тірлі – троп, - трішечки посмілішав незнайомець.
- Як? Тірлі – поп? – перепитав Буль Буль.
- Троп. Тірлі – троп!
- Ясно, а там, у лісі, не твоя сестра літає й всіх стрічних замащує в пилок?
- Ні.
- Дивно. . . ти на неї дуже схожий. Дивно, дуже дивно. . .
Так воно насправді і було, й Бублі Буль Буль не міг знайти цьому пояснення. Чому у перший же день після ста років найміцнішого у світі сну він зустрічає Фею, від пилка якої ( тільки він цього не знає ) отримує у подарунок мову, справжню мову й вміння володіти нею, і Тірлі – тропа, від якого можна тільки хіба збільшитись у розмірах і легко сплутати із Феєю, зовсім заплутуючись, заплітаючись, самому. Дивно все це, дуже дивно.
3.
Аромат троянди,
ніжний і солодкий, вже заполонив усе Цукеркове містечко. Фруті відчував і уявляв, як слідами цього аромату він знайде пелюстковий човник із Тірлі – тропом у ньому, доки його сподівання не розсіяв. . . Джі Джокль,
який пролітав, немов на крилах, повз Фруті з матусею, міцно стискаючи в руці гігантський букет троянд. І, як же вони пахли! Якби ви тільки уявили. . . Всі троянди, всі до однієї, до останньої, які тільки росли у цьому місті, були зрізані Джі Джоклем і заплетені в букет, з яким він пролітав повз Цукеркове містечко, заполонивши його дивним ароматом і руйнуючи всі сподівання Фруті відшукати Тірлі – тропа.
- Це ж треба, справжній джентльмен, ах, стільки квітів! . . – милувалася матуся яскравим образом, який сама собі щойно створила, навіть не побачивши, хто ж все-таки промиготів повз них.
Усі сподівання і надії Фруті танули, наче морозиво, яке, купуючи, йому не дозволяла швидко їсти мама. Але що там морозиво? Найліпший друг Фруті був зараз невідомо де, і те найжахливіше, що допомогти йому Фруті зовсім не міг.
- Ну що, синку, ти відшукав свого човна? - цікавилася мама, полонена солодким ароматом запашних троянд.
- Ні, мам, але знайду! Давай ще трішечки побудемо на вулиці, будь ласка.
І як завжди буває, коли час летить із неймовірною швидкістю, як ми не благаємо його на мить хоча би уповільнити ходу, - вечір летів над містом й дратував холодну ніч, яка запізнювалась вже на чверть години. Тож мати забрала Фруті додому, обіцяючи, що завтра вони разом відшукають рожевого човника.
4.
? ? ?
Тим часом в лісі сперечалися, сидячи в пелюстках рум’янків, Тірлі - троп з Бублі Буль Булем. Тірлі - троп безмежно хотів повернутися додому, а Бублі Буль Буль пропонував йому подорожувати, аж поки він знову не засне.
- А що потім? - запитував щоразу Тірлі -троп, коли Буль Буль майже закінчував розповідати.
- Потім я буду спати.
- А я?
- Ти? - Буль Буль замислився. – А ти чекатимеш, поки я знову прокинусь. Ні, не питай, що буде потім. Бо потім ми знову подорожуватимемо. - Бублі Буль Буль набрав повні легені повітря. - Ти відчуваєш?
- Аромат троянди? - продовжив Тірлі -троп.
- Так, - і тільки но Буль Буль погодився із ним, - повз них пронісся Джі Джокль з букетом троянд. Пелюстки розсипалися за ним по всьому лісі, і від цього ліс навіть порозовішав.
- Ти це бачив? - вирячився на Тірлі - тропа, роззявивши рота, Буль Буль.
- Ага, - прошепотів тихенько Тірлі -троп.
- То чого ми чекаємо? Швидко за ним! - Буль Буль схопив Тірлі за руку і вони зникли в пелюстках, які повільно падали на землю.
О ні, як же я міг забути розповісти Вам про Джі Джокля? Це був злодій і крадій, про якого у Цукерковому містечку навіть не здогадувались. Бо якщо він і робив щось таке, що надзвичайно суперечило світлу і доброті, то робив це настільки майстерно, що цього не помічали, або не могли навіть і уявити, що це зробив Джі Джокль. А робив він тільки щось погане.
Але давайте з Вами зазирнемо, що коїться зараз там, куди Джі Джокль так натхненно поспішав.
У глибині квіткового лісу, там, де навіть уночі сонячне світло ніжиться в пелюстках чарівних квітів, де повітря таке чисте, що аж лоскітно перебувати в його ніжних і щирих обіймах, де хочеться завжди радіти й насолоджуватись казкою, в яку можна перетворити життя кожного із нас. Тут саме і ховався зараз Джі Джокль, якого просто - таки не можна було упізнати. Він стояв, зачарований красою, краплини якої достатньо, аби змінити весь цей світ. Щічки його порозовішали, очі наповнилися світлом, а усмішка невпинно відображувала внутрішній стан істотки, яка безмежно закохалась. Він спостерігав за Феєю, яка, кружляючи весь день по лісу і замащуючи у пилок лісових мешканців, нарешті заспокоїлась й відпочивала, лежачи у пелюстках розквітлої квітки. Джі Джокль затамував подих і, присівши на мить, підплигнув у повітрі так, що всі троянди, які він до цього ховав за спиною, розлетілися, мов пташки, у різні боки й пелюстки посипалися із неба.
- Я кохаю вас! - нарешті вибухнув Джі Джокль, і ззаду, ні, ще трішки навіть зверху на нього впали Буль Буль із Тірлі - тропом.
- Ось він! - схопив Джі Джокля радісний Буль Буль. - Що ми робитемомо з ним? - запитав Бублі у Тірлі - тропа.
- Стривайте! - втрутилася Фея, з’їжджаючи із пелюсток квітки. - Вибачте, але хто ви всі такі? Може розкриєте мені спочатку таємниці власних імен?
- Ні, вони тут ні до чого! - нечемно перебив Фею Джі Джокль.
- Як це ні до чого! - роздратовано спитався Буль Буль. - Це ще реба з’ясувати хто тут ні до чого. У нашому лісі від року його народження ніколи не росли троянди, вже не кажучи про те, щоби вони тут розквітали. А у нього. . .- Буль Буль показав пальцем на Джі Джокля, - їх безмежна кількість! Де ти їх нарвав?
- Яка різниця де, адже є набагато важливішим те для кого я зробив це! - запишався невідомо з чого задоволений Джі Джокль.
- Вибачте, джентльмени, але тут ви не праві, - завершила Фея і в лісі все завмерло від її пухнастих слів. Бо якщо продовжити цю суперечку далі - вона, можливо, виросте у непрємну і сумну історію. – Тож, коли загроза такого випадку з’являлась - Фея, яка була свідком суперечки, або просто пролітала повз, мала вибачитись і сказати “тут ви не праві”, як все вирішувалось мирно і найбільш правильно й справедливо.
5.
Те, що прошепотіла фея,
вночі над ліжком, у якому спав маленький Фруті, над вушком йому, Фруті згадав лише після сніданку.
- Мам, я знаю де його шукати! - проспівав радісно Фруті, допиваючи ранкове молоко. - Будь ласка, давай підемо на вулицю.
Сонце за вікном ласкаво посміхалось і вітало квіти Цукеркового містечка. Коли маленький Фруті з мамою вийшли надвір - хмарки спустились так низенько, що можна було доторкнутися до них. Коли торкаєшся хмарок - складається враження, що ти от-от маєш прокинутися. Але сонце прослизнуло крізь білі хмарки й осяяло троянду, яка виросла за ніч в садочку, що біля будинку Фруті.
- Мам! - Фруті підбіг до ніжної троянди і, присівши, почав легенько дмухати на неї. Пелюстки квітки потихеньку почали ворушитися і краплі роси стікали з них, крапаючи на землю неба. Троянда дихала і коли Фруті закінчив дмухати і посміхнувся - квітка розкрилась, а всередині спав Тірлі - троп. Промінчики сонця тихенько лоскотали йому щічки і від цього він смішненько мружився, ще додивляючися сон, де вони з Фруті роблять літачок з паперу.
