Я не міг нічого вдіяти. Склянка з молоком знай вислизувала з рук. Мені геть забракло сил зупинити ковзьке шкло. Спробував посміхнутися. Натомість обличчя зсудомилося корчами. Відшліфовані морем камінці розсипалися по підлозі. Силував дотягнутися до них рукою. Різнобарвна ріння грайливо цибеніла одна по одній, розбігалися врізнобіч лискучим паркетом. Чимдуж напружував м'язи рук і ніг. Водночас голова ставала заважкою. Ураз вклякли стрілки годинника. Здавалося, буцім я падав, падав, падав разом з морською галькою та дрібненько розсипався на паркетній підлозі. Чистий вітрець ворушив білі хвилі шовку. За вікном викрашалася блакить. Сяяло сонячно. Камінці вже не рухалися. Мені зробилося моторошно й зимно. Довкола панував спокій. Лишень у кватирку впірнуло пухнасте пір'ячко. І кружляло, кружляло попід стелею. Я лежав нерухомо. Щокою притулявся до березових дошок. Мало-помалу заплющувалися очі. Без жодних зусиль. Ставало затишно і м'яко.
