Я - нероба. У мої повноваження входить нічого не робити, дбати про своє здоров'я і свій зовнішній вигляд, про свій ситий шлунок і ситий помірно регулярним доступом нової інформацій, в основному за допомогою преси і телепрограм, розум. Іноді я граю в шахи з друзями, а іноді не граю і вештаюся чужими двориками та вуличками, плануючи незабаром розпочати якусь діяльність. Але не розпочинаю. Я вважаю себе дуже вразливим чоловіком і тому мені важко було б пережити невдачу у якійсь сфері діяльності, а у якій мені невдачі пощастить уникнути я не знаю. За фахом я дизайнер. За покликом душі - фотограф, за сферою діяльності - що трапиться, щоб мати змогу купити харчів і одягу, та щоб мати за що взяти собі якусь недосвідчену молоденьку курвочку на вулицях міста Львова.
Я дуже люблю вулиці міста Львова і спілкування у громадському транспорті, а також дуже люблю недорогі кнайпочки, у яких всі всіх знають і регулярно споживають алкоголь. А найбільше я люблю ходити на ринки і в магазини, наповнені жіночим лахміттям. Отак ідеш собі, чобітьми грузнучи в калабанях талого снігу, а навколо - мандариново-спілі светри, обтягнуті паволокою пуху і асиметричних узорів. Акрил. Тридцять відсотків шерсті, а насправді менше шерсті і більше акрилу, а на смугастих шкарпетках так і пише - сто відсотків акрилу, і вони звисають як рукавички для діток на вітрині кольоровими пальчиками похитуючись на вітрі - хит-хит. Є шкарпетки стовідсотково шерстяні і стовідсотково бавовняні, і загалом стовідсоткові шкарпетки, але без пальчиків, десь в темних прилавках, класифіковані за розмірами та етикетками, і продавщиця шастькає рукою під прилавок і безпомилково знаходить потрібний розмір. І відразу знаходить потрібний розмір светрів. І спідниць.
Мої життєві цінності: їжа, душевна рівновага, відновлення українських мистецьких і історичних традицій. Вважаю, що влада мене дурить і що вона надто легковажно ставиться до минулого спадку України. А також погано фінансує культуру. Можливо, якби вона краще фінансувала українську культуру, то я був би видатним художником, фотохудожником або режисером, адже, якщо я непогано даю собі раду з фотокамерою, то чудово освоївся б з відеокамерою. Проте влада не подбала про те, щоб забезпечити мене відеокамерою. Вважаю, що в сучасному корумпованому суспільстві реалізуватися дуже важко, тому навіть не пробую цього робити. Потрібно змінювати систему. Я висловлюю свої думки в громадському транспорті, і вони тут користуються неабиякою популярністю, тому з мене за іншої системи міг би вийти непоганий публіцист.
Я беру активну участь в політичному житті країни. Відвідую мітинги, здираю передвиборчі реклами несимпатичних мені партій, колись підробляв у штабі партії і розносив по поштових скриньках політичні агітки.
Я мию руки лавандовим гелем для душу і вони пахнуть як дорогі чоловічі парфуми. Протягом життя мені сниться той самий сон, такий солодкий і збудливий, що ні про що інше я думати не можу. Сон сниться не щоночі, іноді часто, іноді рідко, іноді трансформується відповідно до моди, іноді повторюється точно до деталі через деякий час. Я прокидаються щасливий і стомлений, лускаю горіхи зубами і думаю про те, як би сутужно мені жилось, коли б сон перестав снитися. Іноді мені видається, що сон не насниться більше, що сон зник. А потім сон повертається - ще кращий, ще кольоровіший і чистіший, аніж снився досі.
Мені сниться - дехто вважатиме мене збоченцем - мені сниться прекрасна жінка, що роздягається переді мною, а потім повертається спиною і я бачу, що все її прекрасне прикриває пишний хвіст, він метляється на кінчику, а вона, обернена в три чверті, ласо усміхається і я думаю - моя ніжна білочка. Вона прикривається ним як білизною чи рушником, і я у цей момент відчуваю щасливе збудження. Я мрію про жінку, яка б мала такий хвіст.
Я іноді думаю про те, як боляче рибі зриватися з проковтнутого гачка, як холодно комахам засинати на зиму у своїх норах і дуплах, як риба б'ється хвостом об кригу в замерзлій воді, я думаю про жіночі тіла у синтетичному плетиві светрів, що я їх так гарно вмію одягати і роздягати із цих тіл. Я думаю про світлу зимову шкіру їхніх грудей і про м'які потовстілі від лекої жіночої праці руки, я думаю про ніжні ангельські думки, які витають у їхніх головах, коли їм доводилося думати про себе.
Я вважаю себе дуже позитивною людиною. Я намагаюсь підтримати розмову, коли вона загасає, намагаюсь підтримати морально своїх друзів і рідних, коли з ними трапляється якесь нещастя, завжди ретельно голюся і витираюсь після вмивання вафельним рушником, бо він масажує обличчя.
Я ніколи не визнаю своїх помилок, бо я їх ніколи не роблю. Тобто роблю звичайно, але в порівнянні з помилками, які роблять інші, мої помилки зовсім ніякі не помилки. Я завжди спонукаю інших визнавати свої помилки.
Моє життєве кредо - змиритися з тим, чого не змінити, а у моєму житті вже нічого не змінити, бо жодна порядна жінка не візьме мене собі до хати за чоловіка і не народить мені дитини, єдина жінка, яка мене любила - це моя мама - померла, тому я не можу сподіватись на продовження свого роду і єдине, що мені залишається - це інтелігентно посьорбувати каву з коньячком і балакати. Я читаю і захоплююся пресою. І телебаченням. Ви знаєте.
Я смажу собі на сніданок яйце і ковбасу, читаю науково-фантастичний роман, пересуваю за столом стільці і скручую у бебельку пальцем кришки хліба на столі. Все чудово. Я дуже себе люблю.
Цікаво, чи є на світі дівчата з хвостами на дупі?
