А губи так торкнулися щоки,
Як після зливи - гілочка жасмину.
Муж очі опустив, зітхнув наш син…
А ти обняв: ”Ще – двічі… Це ж - Великдень…”
Ти – лиш обуда, донжуан сільський!
Для тебе я – особа потойбічна.
Кохати лише татка радить син.
Джокондово всміхаюсь – ще безгрішна…
З тобою прогрішатися? О, ні…
З очей зелених
лине
вірус
зваби…
На „інфлюенцу” легко захворіть.
Імунітет слабіє…
Кличуть в хату…
Рука - в руці.
Браслетку розстебнув…
Не клич мене
за буднів
овид
з двору!
Ти ж утечеш, коли я простягну
Замшілу скриньку з написом „Пандора”.
