Прокинувся від несподіваного руху. Радше, з-за відсутности будь-якого руху чи звуку. Коли розплющив очі та підняв голову, то спершу побачив здивоване обличчя Нестора Івановича. Він також спросоня тер очі та спантеличено роззирався довкола.
Ми водночас визирнули назовні наобабіч автомобіля. У ранковому лісі пашіло глицею, дзвеніли пташки, кувала зозуля. Я помітив, як Панкрат копирсається в калюжі побіля переднього колеса та почув його басовиті матюки.
Помалу я почав вилазити з авта, розганяючи кров у відлежаних кінцівках. З иншого боку машини виліз і барон. Ми спрокволу подибуляли до Панкрата та почали розпитувати що сталося.
За якусь мить заднім ходом до нас наблизився Руссо-Балт генерала Брусилова. Олексій Олексійович хутко вистрибнув зі свого автомобіля та сягнистою ходою підійшов до вкляклого Renault. Прудко обійшов навколо калюжі, зупинився, присів навпочіпки, уважно роздивився зіпсоване колесо. Швидко перекинувся кількома уривчастими фразами з Панкратом. Водій відразу заходився міняти колесо.
Генерал Брусилов чекати на нас не збирався. Дав лишень наказ, щоб коли автомобіль відремонтується, діяти на власний розсуд і згідно з обставинами. Відтак від нас не очікувалося, що ми прибудемо в штаб Рузського. Натомість, будемо рухатися туди, куди нам підсказуватиме наше внутрішнє чуття військової інтуіції. Олексій Олексійович полюбляв оперувати такого роду еніґматичними штукенціями в своєму лексиконі.
Авто Брусилова покотилося геть і незабаром зникло у густих хащах галіційського лісу. Панкрат перекурив, роздягнувся до поясу та заходився далі ладнати колесо. А ми з Нестором Івановичем вирішили скористатися вимушеною затримкою й трохи прогулятися навколо. Аби розім'яти ноги та водночас рекоґносцируватися з метою уточнення характеру місцевости та свого в ній місця розташування.
Лишень відійшли декілька кроків у гущавину – відразу натрапили на стежку. Тут вервечкою чимчикувало чимало місцевих у цивільному. Усі вони вдягенні були в екзотичне барвисте вбрання. І тягли зі собою великі торби, візочки, тлумаки.
Нестор Іванович ретирувався – став осторонь, – а я почав звертатися до перехожих мандрівників. Спершу забалакав до них французькою. Ніхто не звернув не мене жодної уваги. Далі я спробував звертатися італійською, іспанською, португальскою, навіть англійською. Жодного відгуку. Усі знай понуро пленталися. З похнюпленими очима обходили мене посеред стежки й простували геть.
Тоді я здогадався заговорити німецькою. Ніхто й надалі не спинився, однак я відчув на собі пронизливі погляди, почув тиху нерозбірливу лайку за спиною, хтось сплюнув. Егеж! Починає налагоджуватися контакт! Кілька років я провів на службі у Варшавському військовому окрузі, де підовчився трохи польскої мови. Отже забалакав зараз польською – реакція пішоходів помітно пожвавішала. Невдоволене бурмотіння й уривчаста та нерозбірлива лайка ставали дедалі гучнішими, а схаркування – виразнішим.
Відтак я почав промовляти російською. Лайка за спиною знай гучнішала й гучнішала, а харкання – виразнішало. Урешті-решт я забалакав українською мовою. Тобто, це лишень віднедавна стало модно називати «мовою» цю народно-фолькльорну гутірку, малоросійську балачку гоголівських персонажів, якої я навчився в дитинстві в родинному маєтку.
Відразу переді мною зупинилося кількаро мандрівників. Вони привітно повернулися засмаглими, круглуватими як паляниця обличчями. Познімали шапки, щиро посміхалися беззубими ротами, радісно ворушили чорними як смола бровами й вусами, кивали чорними чубами й швидко торохкотіли щось геть незрозуміле.
Тоді я запитав у них, а чи багато військових залишалося у Львові. На що мені відповіли приблизно таке: «…та де сьте пане офіціре наразі їх катма тамечки аніц нема останні жовняри геть си позабирале зучора пополуднє...»
Це було гарною новиною. Це було чудовою новиною! Я надзвичайно зрадів такому своєму майстерному здобуттю цінних розвідданих. Аж тут ми з бароном почули, як гукає Панкрат. Авто вже, виявляється, було в порядку. Ми повернулися з рекоґносцировки до Renault, дістали тактичну мапу, зорієнтувалися на місцевости та почали радитися. Себто я безугавно говорив, а Нестор Іванович увесь час лише бадьористо кивав. Так ми добалакалися, що вирішили своєю військовою радою прямувати просто на Лемберґ.
Панкрат спершу погнав авто навздогінці за генералом Брусиловим. Тим самим ґрунтовим шляхом, яким рухалися раніше. Аж поки ми не дісталися до перехрестя. Там він завернув на иншу дорогу, що бігла майже паралельно стежині в хащах, якою просувалася валка цивільних з торбами та візками.
За деякий час стежка з місцевими перехожими загубилася в гущині. А натомість нам на очі почали траплятися розрізнені загони сибірської піхоти. Бородаті стрільці-ополченці стомлено шкандибали вздовж дороги, також у напрямку Лемберґа. Ми зупинилися. Лісом дзеленькотіли ополченські трьохлінійки, багнети та припасовані до заплічників порожні металеві казанки. Звідусіль чулася стримана матюклитва гутірка. Ми хотіли бачити їхнього старшого офіцера. Панкрат на повне горло гукнув командира. Лісом пішла басовита луна.
За мить перед автом з'явився немолодий офіцер з припухлим, неголеним обличчям і почервонілими очима. Штабс-капітан Альтцніс-Чавчулідзєв відрапортував захриплим і стомленим голосом. Він, бідолаха, увесь час кашляв і апхичав. Я ледве міг розібрати його чудернацьку вимову, чи то закавказську, чи то прибалтійську. Барон фон-Шуфрен увесь цей час стояв поруч і ретельно роздивлявся носаки своїх донедавна бездоганно наглянсованих чобіт. Баронове обличчя помалу набувало розгублено-скрушного вигляду – він якимось чином не помітив, як вліз чоботом у якесь смердюче багно.
Міжчасом, я з'ясував у застудженого штабс-капітана, що сибірським ополченцям було наказано просуватися в напрямку Лемберґа, а в разі відсутности збройного супротиву з боку неприятеля, входити в місто та заволодівати ним. Це вельми доречно пасувало нашому з бароном військовому планові, тож я, про всяк випадок, заручився прикриттям піхоти.
Панкрат спохмурнів більше звичайного, коли побачив, як з дюжину кучматих сибіряків у брудних личаках, забрьоханих шароварах і запацьорених сорочках почали незугарно тулитися уздовж лискучого корпусу Renault. Автомобіль наобабіч наїжачився багентами й ми вирушили у путь, на Лемберґ.
