Синдром набутої осені. Час,
як безсилий хірург, опускає руки
і йде до вікна. За вікном щораз
розхристані зграйки маленьких круків
влітають до школи. Тремолом рухів
училка розсаджує перший клас.
Підмітає доріжки, скрипить ворітьми
двірник такий древній, як паркові клени;
в роках, як в опалі, торохче кістьми
повільне вигнання: свій острів Єлени,
де море тріпоче, немов гобелени
виткані Богом за ворітьми.
Мій голос звикає і слух – на одну
тональність із відчаєм. Чуєш?.. Не знаю.
Погляд притомлено дражнить струну
високовольтної лінії, а потім злітає
понад собором, де вже звуку немає
і час не приймає таку глибину.
І вони зіштовхнулись – отам, в висоті,
два погляди – вкинуті, наче комети.
Мій – випав з орбіти; супроти осі
на кілька хвилин повернувши планету,
серце зависло, наче ранет,
що ти залишала у моїй руці.
Повернися до класу, чи йди в коридор
де погляд сховаєш. Довільну октаву
для них обери і поки ще хор
дитячим прононсом не вміє картавить, –
хай вторять з тобою те лагідне «love»,
що час перекрутить на «nevermore».
Ця осіння морока – спастись від застуд,
зігрітися пледом, напитися чаю,
і тихо впадати в маразм, як у блуд, -
бо руки, що звикли до «обіймаю»
стають непокірними, тобто блукають
шкірою вікон, вростаючи тут
у шкіру дерев, у знервований сон,
щоб, раптом прокинувшись, поруч шукати
сплячу тебе... не знаходити. Й до н-
естями дивитись у ніч, як солдати
всіх армій вдивлялись у зарубки-дати
закінчення воєн і тихий затон.
І очі – вмерзають у ранок: пітьма.
Бувало страшніше – Харонові ванти
скрипіли якось наді мною... Та тьма
тоді відступила, відклавши для данте
ті кола на потім, аби сарабанду
нині зіграти, мабуть, не дарма.
Цю осінь, мов наслано, з вибуху скронь,
прописані подихом, рухотремтінням,
як тіні, що знову прийшли на вогонь,
а потім, нажахані порозумінням,
ховались у стіни, ставали камінням,
ліпниною тіл, межиріччям долонь,
хвилини відцокали опліч… І ти,
вже вийшовши з класу, не обертайся.
Для часу достатньо піску і води,
все інше – ворота у межичасся.
І вірші залишаться, наче причастя
двох тисяч і дев’ять літ самоти.
