Минула осінь була тягучо-болісною і я розучилася відмовляти гіркому присмаку на скарифікованих майже ідеально посередині губах. Почала вводити холод підшкірно і не озираючись збільшувала дози ін’єкцій. Закинула улюблені мултяшні краватки в темний куток і мала стати серйознішою, але не сміливішою..
Рік тому карта мого метрополітену отримала нові позначки з траурними відтінками: чорний та заплямований білий. Як і потрібно для 2-х станцій. Намагалася уникати їх і подумки ненавиділа, бо у стіни в’ївся солодко ніжний погляд, а застережна смуга поблідла від твоїх fallen*ів..
Тією осінню я шалено і, можливо вперше кохала.. але ж мав мені по безглуздю трапитись номер твоєї icq..
Ти запевняв, що ніколи і нікого не покохаєш, але не відмовлявся від випадкового сексу. Я уважно слухала і посміхалася, а ти кидав мені у обличчя істеричні зізнання, щодо нерозуміння оточуючого світу. Ти був фотографом, а я маленьким дівчиськом з пропірсованим обличчям. Ти запевняв себе, що роль жертви якнайкраще підходить до твого образу і давав яскраві вистави для близького оточення. Я дарувала тобі желейно-прозорі цукерки й боялася взяти за руку. Ти щоразу шукав мене поглядом, ніби боячись загубити і пригощав чорним Lipton*ом з жасмином. А я майже вірила, що мені вдалося трохи закохати тебе в себе..Тобі було 21, мені-18, а сумісному болю- 7 місяців..
Ти пішов в той час, коли скінчилися жовтневі зливи і мій вересень згорів до тла, а мозок почав розриватися від депресивного screamo..
Я шукала тебе , хоч щоденно бачила твоє ім’я в електронному віконці.. Привіт! привіт? привіт.. Переставав відповідати й жалівся на брак часу..
Твої фото були скрізь, а я не могла змиритися з тим, що гру скінчено і, вибач, але ти програла. Кожну секунду простору я шукала привід, щоб зустрітись. Але тільки раз ним скористалася..
Ти був таким як і раніше, хоча татуювань побільшало и зачіска стала походити на old school. В багатотисячному приміщенні нам не вдавалося залишитися непоміченим. Розігріте посмішкою : «Як справи?» не змінило обставини та додало болісної байдужості. Ми розходилися в протилежні сторони ..І, дякувати долі, це було в останнє.
Сьогодні все по-іншому.. і сигаретний дим, заплутуючись у синьо-чорному волоссі не дає торішнього спокою.. червона рідина з бульбашками досі не закінчується і, чим далі, тим липкішими стають думки. Мрії тануть, а бажання зміщуються в бік примітивізму.. хочеться загорнутися в пухку ковдру і за відсутністю живого пульсуючого тепла, обійняти блакитну подушку з ромашками.. Стає важко повірити у спогади річної давності, але може це й на краще. Пробач, що потурбувала, прошепотівши уві сні твоє ім’я. Я виправлюсь і буду гарною дівчинкою і сіра самотність мегаполісу надасть мені гостре відчуття того, що цієї осені слід сильніше закривати двері, бо іноді ті, хто пішли без пояснень, повертаються, а нам це ж зовсім ні до чого..!
Super girls don’t cry!..
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design