… - Мамо, а можна сьогодні я тобі буду читати казочки на ніч. Ось із цієї книжечки. Її подарував мені Костик на день народження. Ти втомилася і хочеш відпочити. Так от, слухай і засинай. Це – хороші і добрі казочки:
Ведмедик.
Йшов по лісу ведмедик. Йшов, йшов і побачив лисичку, яка вляглася біля старого пенька. Йому здалося, що вона спить, бо очі у неї були закриті. Подумав і вирішив не чіпати її. Хотів було йти собі далі, аж звідки не візьмись з’явився ще й вовчик. Вовчик зацікавлено почав спостерігати за лисичко і за ведмедиком. Поводився загадково, ніби чогось чекав незвичайного. Ведмедик відразу зрозумів…щось тут не те. Тому теж уважно дивився на лисичку і на вовчика. Вирішив дочекатися розв’язки і все поставити на свої місця, щоб не виникало зайвих непорозумінь…
Вовчик.
Біг по лісу вовчик і вдавав, що кудись поспішає. Раптом взагалі забув про все. Зустрів лисичку. Вона нерухомо лежала біля старого пенька, а біля неї чомусь стояв ведмедик. Вовчику здалося дивним, те, що лисичка отак просто розляглася посеред лісу і спить. Та ще й вона підморгнула йому спочатку лівим, а потім правим оком. Вовчик аж остовпів. Стояв мовчки і ні до чого не наважувався. А тим часом ні з того, ні з сього ведмедика теж почала хвилювати ця незвичайна подія. В свою чергу це ще більше зацікавило вовчика. Таким чином вовчик тепер і на ведмедика поглядати почав. Намагався з’ясувати в чому ж тут справа.
Лисичка.
Лисичка злякалася і залягла. Вона так захопилася, що відразу не помітила, як до неї наближається ведмедик. Він був вже зовсім близько. Ось, ось і наступив би на неї… Лисичка аж очі заплющила від страху. Але сталося зовсім інше і непередбачуване. Вона відчула – на неї уважно дивляться. Насмілилася відкрити спочатку ліве, а потім праве око. Крім ведмедика побачила ще й вовчика, отого – кудись-поспішайка. Ця новина спантеличила її. Руденька вирішила лежати і чекати. Не наважувалася поворухнутися або знову відкрити очі. Всі троє щось чекали, а це “щось” ніби десь навмисно забарилося.
Мишка.
А в цей час мишка знову захотіла вилізти із своєї нірки на прогулянку. Вже було розігналася і врізалася своїм носиком у щось м’яке і пухнасте, але своєчасно зупинилася і недаремно. Вихід із її нірки був закритий чимось чи кимсь. Вона знову підкралася поближче до виходу, але вже обережно і насторожено.” Це” – пахло лисичкою. Її носик знав цей запах. Мишка до кінця незрозуміла в чому справа та все ж вирішила тікати через запасний вихід із своєї нірки. Вона і не здогадувалася, що ведмедик і вовчик, самі того не відаючи, врятували їй життя. Лисичка насправді полювала на мишку. Ще б трохи і піймала б її.
- Мамо, ти, ще не спиш? Я так і знала… Ма, уявляєш, а може і ми комусь допомагаємо врятуватися і не знаємо про це…
- Донечка, моя дорогенька, яка ти у мене розумниця. Казочки сподобалася. Мені цікаво, а що ж було далі з лисичкою, вовчиком і ведмедиком?
- Та це не так важливо… Я так думаю… Ну звісно хитрюща лисичка їх обманула. Невдовзі скористалася нагодою з того, що вони стоять мов зачаровані і дременула щодуху якнайдалі. А ті, трохи згодом так і розійшлися, нічого не зрозумівши, хто куди… Ведмедик і далі йшов собі і йшов… А вовчик знову продовжив вдавати, що кудись поспішає…
Ма, а може… Буває таке, що і шкодимо… Я не хочу комусь шкодити ставати на заваді. Ми не знаємо… ми ще не знаємо...
