Уперше про дивовижні й загадкові «Сиваські сяйва» я дізнався багато років тому, коли дописував дисертацію про Українську Державу на факультеті державного управління ім. Дж. Кеннеді при Гарвардському університеті. На той час я назбирав уже чимало архівних матеріалів, пов'язаних з гетьмануванням ясновельможного Павла Скоропадського. Але для повноти дослідження все ще бракувало деяких важливих документів щодо розбудови національних збройних сил Гетьманату, зокрема про український військово-морський флот.
Ось тоді мені порадили з'їздити в Бавнд-Брук у штаті Нью-Джерзі. Там знаходиться важливий осередок не тільки українського православ'я в Америці, а й різноманітних унікальних відомостей і джерел стосовно Великої України (так у Діяспорі, де більшість має коріння з Галичини, називають Правобережну, Подніпрянську, Центральну та Східну Україну).
Подорож виявилася надзвичайно плідною. Мені пощастило натрапити на справжню скарбницю в родинному архіві одного з дієвих учасників тих буремних веремій. Серед стосів дуже важливих для моєї дисертації паперів на очі випадково потрапив досить дивний документ. Це був щоденник капітана 2-го рангу Святослава Шрамка. Зі славної родини Шрамків, один з пращурів якої служив полковником ще при ясновельможному Іванові Мазепі.
Сторінки щоденника були в жалюгідному стані, деякі записи майже повністю розмито. Кілька років цей щоденник пролежав у мене в шухляді, аж поки я раптом знову не натрапив на згадку про капітана 2-го ранку Шрамка і перебіг подій на Арабатській стрілці взимку 1919-1920, вже з иншого джерела.
Нещодавно я мав справу з радянськими архівами періоду «Врангелівщини». Там надибав цілий-цілісінький вахтовий журнал того періоду легендарної канонірки «Отаман». Записи з цього журналу доповнили уривчасту картину явищ, описуваних у приватному щоденнику капітана Шрамка.
Коли я зіставив обидва джерела, то частково віднайшов ті клапоті інформації, яких бракувало раніше. Хоча дивовижна і таємнича природа описуваного для мене залишалися не менш загадковою та незбагненною. Коли ж загальна картина фактичних подробиць поступово почала яснішати, це наштовхнуло мене на думку про інше потенційне джерело інформації про «Сиваські сяйва».
Відтак, я жваво зацікавився місією, ймовірно цілковито секретною на той час, яку мусив був виконувати згаданий у записах корабель флотилії Антанти. Зокрема, цивільні науковці на його борту. Я скерував свій пошук до британських архівів. Спершу особливу надію покладав на Королівське астрономічне товариство. На жаль, звідти не отримав очікуваної відповіді. Але на цьому не збирався зупинятися.
Оперативні дані з 1919-1920 років мусили вже бути повністю розсекреченими й знаходитися у вільному доступі. Утім, я не знайшов нічого ані в Національному архіві, ані в архівах Адміралтійства чи Міністерства оборони Великої Британії. Навіть і пропри те, що крім власних зусиль і пожертв (дві відпустки в архівах Туманного Альбіону, замість відпочинку на сонячних пляжах) я ще наймав фахових експертів-дослідників. Усе це, звісно, за власний кошт.
Стандартною відповіддю було те, що жодна британська урядова установа не володіє жодними звітами, рапортами, доповідями, реляціми, заявами, нотатками, даними чи будь-якою иншої відповідною інформацією, яка могла б стосуватися предмету мого зацікавлення. З огляду на те, що згадуваний корабель Антанти в дійсності був не британським, а формально належав до Королівського військово-морського флоту Австралії, ось туди мене офіційно й переадресовували. На инший бік планети!
Я усвідомлював, що в Австралії потрібної для мене інформації буде катма. Адже саме в період, який мене цікавить (узимку 1919-1920) капітаном австралійського міноносця був британський офіцер. Як також британцями були цивільні науковці на борту корабля. Але всеодно я продовжив ретельний пошук і в астралійських архівах. Австралійці виявилися значно щирішими й гостинішими, ніж англійці. Мені надали майже вичерпну інформацію та доступ до будь-якої документації щодо згадуваного австралійського корабля та його залоги. Проте, вони геть анічогісінько не мали про його похід у Азовське море взимку 1919 року. Жодної згадки про те де й що робив цей корабель на Святки, між Різдвом і Водохрещею 1920 року. Жодної згадки про його цивільних британських пасажирів, неординарний вантаж чи атмосферні й океанографічні спостереження в той час.
Зрештою, мені не вдалося ще дотепер підтвердити чи спростувати, за допомогою третього незалежного джерела, все те, що я дізнався про «Сиваські сяйва» з особистого щоденника капітана Шрамка, знайденого у США в діаспорському родинному архіві, та з вахтового журналу канонірки «Отаман», отриманого з колишніх спецархівів КДБ СРСР.
Далі я наводжу уривки з цього щоденника. Окрім записів, які змальовують безпосередньо «Сиваські сяйва», долучаю також і хронологію суто військових подій, аби читач мав уяву про реальне історичне тло, на якому відбуваються загадкові явища.
Будь-які помилки в поданому нижче тексті – мої. Адже я особисто реконструйовував, розшифровував і набирав цей текст. Просто відсканувати його було абсолютно неможливо з огляду на казна-який стан оригіналу. Крім того, я змушений був комбінувати й доповнювати деякі місця інформацією з вахтенного журналу. Скорочень задля скоропису, що їх автор щоденника використовував досить часто, я уникаю та подаю слова і фрази в повному вигляді. Дещо архаїчний авторський правопис я замінив на сучасний, з окремими винятками. Так, залишилось авторське написання усіх власних, історичних і географічних назв (наприклад: Севастопіль – замість Севастополь, Корчів – замість Керч, Озівське Море – замість Азовське море, тощо).
* * *
Севастопіль, 17 листопада, 1919 р. Р.Х.
Сьогодні несподівано отримав наказ негайно прибути до самого [Командувача Чорноморського флота віце-адмірала Ненюкова]. Разом з адміралом був присутній П. Н. [Врангель]. Він особисто подякував за службу й сказав, що хоче призначити мене на нову посаду. Мушу прямувати в Корчів. Там предписано мені отримати під свою команду колишній «Ледоколъ № 2». Його було переобладнано, озброєно та перейменовано на канонірку «Отаман». Моє завдання – укомплектувати залогу, підготувати корабель до виходу в море. Бути готовим до виконання поставлених завдань в Озівському Морі. Командування Севастопільськими [артилерійськими й мінними] складами в Сухарній Балці мушу здати своєму заступникові завтра.
20 листопада
Уже завершив усі нагальні питання. Готовий їхати. Сьогодні чи завтра залишатиму Севастопіль. На рейді велика французька ескадра, кілька англійських миноносців. Сумно, але з надією очікую свого нового призначення.
23 листопада
Прибув у Корчів. Військовий комендант порту – мій давній приятель ще з часів навчання у Морському Корпусі. Пішов сніг.
24 листопада
Отримав канонірку «Отаман». Корабель далеко не в найкращому стані. Але виходити в море незабаром зможе. Я переконаний. Хоч і для цього мушу докласти багато зусиль і праці. Найперша проблема зараз – це нестача залоги. Мені вдалося здобути лише двох справжніх моряків: 1) боцман Трохименко, 2) кондуктор Баглій. Переважна більшість матросів і старшин збільшовичилась. Розшукати майстерного і досвідченого моряка тепер як вдень з вогнем.
25 листопада
Мені приписали до залоги кількох армійськіх офіцерів і навіть військових чиновників, людей по суті цивільних. Не знаю, що з того вийде. Але вони будуть займатися гарматами або допомагатимуть боцманові з ходовою частиною. Сьогодні прибули:
1) Мельхіор Бірнгольм, штабс-капітан по адміральству, раніше командував батареєю берегової артилерії в Гельсінфорській фортеці – командуватиме кормовою шестидюймівкою;
2) Бальтазар Компанійченко, ротмістр Чернігівського гусарського полку, сотник 1-го Лубенського Кінного полку Сердюцької дивізії Я.Г.В.У. Скоропадського;
3) Каспар Василевський, колежський асесор з бухгалтерії – кочегаром;
4) Сергій Вернидубов, корнет Лейб-Гвардії Гродненського полку;
5) Микола Курбанов, старший унтер-офіцер Зведено-стрілецького полку;
6) ще троє козаків з Тамані.
27 листопада
Працювали з казанами. Встановили кулемет на юті. Йде сніг, але тане.
29 листопада
Приводимо корабель в бойовий стан. Прибуло ще семеро, всі сухопутні. Єдині серед них гармаші – це штабс-капітан Онупрій Новаківський і феєрверкер Петро Супрун. Решта – кубанські козаки. Чекаємо наказу виходити в море з дня на день, поки ще не замерзло. Ретельно займалися обома шестидюймівками, щойно встановленими на носі та кормі. Крім того, завтра матимемо ще два кулемети Lewis.
30 листопада
Готуємося до виходу в море. Казани в доброму стані. Підіймали пару, все гаразд. Усе ще досить тепло – Озівське Море кригою вкриватися, Богу дякувати, ще не почало. Ось-ось отримаємо наказ виходити через Корчівську Протоку.
5 грудня
Нарешті є наказ. Богу дяка, криги ще немає. Мусимо виходити самостійно, бо всі инші кораблі Озівської Фльотилії або зайняті деінде, або в ремонтних доках. Озброєний криголам «Терець» зараз у порту Єйська допомагає з евакуацією наших військ звідти, канонірка «Гайдамак» – у Геленджику на придушенні зелених, канонірка «Грізний» – на ремонті машинерії, канонірка «Запорожець» (а це колишній криголам «Ледоколъ № 1») ще тільки переобладнується й обзбрюється і немає залоги.
7 – 14 грудня
Підійшли до [Бердянська]. Червоні вже захопили місто. Дав кілька залпів. Зайнялася вежа й три будинки, де ми побачили, що майорять червоні прапори. Жодної відповіді з берегу.Отримали радіограму йти на всіх парах до Генічеська. Необхідно підтримати вогнем наші війська. Стали на зовнішньому рейді Генічеська. У місті ще наші, але червоні вже підступилися впритул. Турбуюся, що закінчується вугіля.
15 грудня
Бої в місті. Пожежі. Наші основні сили відступають з Генічеська через Арабатську Стрілку на Крим. Бачив у далекогляд червоних у порту й на березі. Ми дали кілька залпів з носової шестидюймівки, совдепія заметушилася. За кілька годин червоні відкрили вогонь з малокаліберних польових пукалок. Їхні снаряди постійно дають недоліт.
16 грудня
Обмаль вугілля. Радіо працює з перебоями. Отримали шифровку від Головкому зніматися з кітви. Наказано відходити від Генічеська далі вздовж Арабатської Стрілки й заняти позицію на фланзі нашої піхоти. Забезпечувати вогневу підтримку.
17 – 19 грудня
Кинули кітву на траверсі Генічеської Гірки. З протилежного боку – коса Бірючого Острову. На теперішній позиції ми надійно блокуємо вихід з Сивашу через протоку, а також будь-який морський рух із Геничеська чи Утлюкського Лиману. Дно мілке, близко 12-16 футів. Знаходимося доволі далеко від берега, але ближче підійти занадато ризиковано. Намагаємося встановити контакт з Арабатським загоном полковника Гравицького.
20 грудня
Пішов мокрий сніг. Уздовж берегу помітив кригу. Червоні намагалися атакувати позиції Арабатського загону. Ми обстріляли совдепів і вони відкотилися до Генічеська. На горизонті з боку Озівського Моря помічено ескадру Антанти.
22 грудня
На відстані трьох миль кинув кітву і спостерігає за нами австралійський міноносець HMAS Swan*. Він входить до флотилії з кількох мілководних військових кораблів Антанти. Наскільки мені повідомляли, їхнє завдання спостерігати за діями більшовиків в районі Озівського Моря. Офіційно вони не втручаються, однак готові нам допомагати. Обмінялися сигналами. Австралійський капітан попросив дозволу відвідати мого «Отамана».
_________
* HMAS = His Majesty’s Australian Ship – це стандартне позначення військово-морських кораблів Австралії, дослівно: „Австралійський корабель Його Величности (Британського короля).
22 грудня
Прибули Captain Hamilton, RN* і Commander Bloomfield, RАNR **. З ними перекладач. Молодий парубок – старший матрос. Назвав свої ім'я та прізвище, але я не встиг відразу записати. А тепер уже забув. Закінчується чи то на -чук чи -чак. Каже, що русин родом з Карпат. Хвацько гельготав англійською. Але я майже не розумів, коли він намагався розтлумачити щось своєю мовою. Зрештою ми з англосаксами перейшли на французьку, та й англійська в мене досить некепська. Хоча міноносець і австралійський, але командує на ньому британський капітан. Він мені сказав, що попередній капітан корабля, австралієць, загинув у Адріятиці. Captain Hamilton цікавився чи ми останніми днями спостерігали якісь особливі погодні умови. Я відповідав, що жодних штормів чи чогось подібного ми не спостерігали. Насамкінець англієць подарував мені пляшку шотландського віскі та запросив відвідати його за кілька днів. На австралійському кораблі саме будуть святкувати Різдво за західним календарем.
______
*капітан 1-го рангу Гамільтон, ВМФ Англії; (RN = Royal Navy - це позначка приналежности офіцера до Королівського Військово-морського флоту Великої Британії)
**капітан 2-го рангу Блумфільд, Резервні Сили ВМФ Австралії; (RАNR = Royal Australian Naval Reserve – це позначка приналежности офіцера до Резервних Сил Королівського Австралійського Військово-Морського Флоту)
25 грудня
У відповідь на запрошення відвідав австралійський міноносець. Мене супроводжували: 1) штабс-капітан Мельхіор Бірнгольм (вільно володіє англійською), 2) колежський асесор Василевський (знається на дипломатичному протоколі й іноземних мовах) і 3) ротмістр Компанійченко (також блискуче знає і французьку, і англійську). За старшого на «Отаманові» залишив артилерійського штабс-капітана Онупрія Новаківського.
На борту HMAS Swan я звернув увагу, що все охайно, вичищено до лиску. Міноносець у дуже доброму стані. Але досить незвичне відчуття. На чужинецькому кораблі все якесь чуже й инакше. Капітан пригостив святковою вечерею. Спочатку випили французького шампану, далі їли тушковану баранину під мигдалевим соусом і запивали червоним австралійським ширазом. На десерт був англійський пудинг і португальська мадера, а потім – кубинські сигари і шотладське віскі.
У кают-компанії серед морських офіцерів було кілька цивільних джентельменів. Мені запам'ятався один. Сухопарий і ланкий пан із Ґрінвіча, дійсний член Королівського Астрономічного Товариства. Він має дуже складне англо-саксонське ім'я, не вельми милозвучне як на мій смак. Щось на кшталт Thistlethorpe чи може Castlethorne. Усе розпитував мене чи я бува не спостерігав якихось незвичайних атмосферичних чи будь-яких інших аномалій. Наче показилися з тією подою, бодай би їх трясця взяла! Мене щиро дивує, що сьогодні хтось іще може турбуватися такими речами як «атмосферичні аномалії», коли довкола йде війна. Утім, я згадав, що для англійців, розмови про погоду – це понад усе. А крім того, для них, як і для решти європейців, війна вже закінчилася. Перемир'я для них настало вже понад рік тому – 11 листопада 1918. Це для нас ця війна ніколи не припинялася. Навіть і попри Берестейський Мир, який насправді став нам поперек горла і тепер вилазить боком перед старими-новими союзниками по Антанті. Коли прогулювався палубою, я звернув увагу на деякі громідзкі форми, покриті брезентом. Запитав у кількох офіцерів що це, але ніхто не дав чіткої відповіді. Шпичка їм у ніс! Це англійська здатність ухилятися від прямої відповіді й водночас залишатися украй чемним. Напевне, міркую собі, що це підозріле причандалля на палубі є їхніми приладами для спостереження за атмосферичними явищами. Для мене уся важливість погодних умов і будь-яких атмосферичних явищ насьогоді зводиться лише до того, аби якомога швидше перемогти червоногвардійську наволоч.
26 грудня
Почала з'являтися крига. Посилюється вітер.
27 грудня
Сьогодні нас обстріляли. Совдепія підігнала в Генічеськ бронепотяг з крупнокаліберною дальнебійною артилерією. Я наказав підіймати пари й відходити далі від Генічеська, вздовж Арабатскої Стрілки. Обмаль вугілля! Як тільки знялися з місця, отримали пряме влученя. Крупнокаліберний боєзаряд прошив сталеві переборки і влучив у машинне відділення. На щастя, не вибухнув. Але, на превеликий жаль, пробоїною залило трюм і частково машинне відділення. Проте, найжахливішим ударом виявилися людські втрати. Насмерть убило кондуктора Баглія та поранило боцмана Трохименка. Зробили боцману перев'язку. На борту «Отамана» немає лікаря. Хоч є досить ліків і різних медичних причандалів. Та й умови для пораненого у нас кепські. Капітан Гамільтон запропонував узяти Трохименка до себе на борт, бо міноносець має і лікаря, і лазарет і зможе надати потрібну медичну допомогу. https://www.gorod.cn.ua/news/gorod-i-region/131817-luchshie-socialnye-igry-murka-vs-playstudios-games-kogo-vybrat.html
28 грудня
Уранці поховали кондуктора Баглія. Погода різко погіршилася. Насувається шторм. Почалася снігова буря. Налетів брутальний шквал з Озівського Моря. Нанесло чимало крижин. Узбережжя вкрилося щільно кригою.
29 грудня
Другий день хуртелиця та сильний сніговій. Довкола нас багато криги. Міноносець мусить відходити, бо на відміну від криголамного корпусу «Отамана», HMAS Swan не розрахований витримати крижаної навали.
30 грудня
Шторм вщухає, але вдарив мороз. Я намагався надіслати раідограму з нагальним проханням про допомогу – аби хтось підвіз нам вугілля. Але без вугілля не можемо навіть тримати радіозв'язок. Капітан Гамільтон люб'язно погодився передати радіограму зі свого корабля. Також, австралійський міноносець забере і нашого пораненого боцмана, щоб передати його у шпиталь у Корчеві чи Севастополі. Міноносець залишив нам чимало харчів, хоч і сам не мав аж забагато. Штормом нас пересунуло ближче до берега, майже на небезпечну мілину. Але я геть не маю вугілля аби хоч трішки змінити позицію.
31 грудня
Зранку розвиднілося, вдарив сильний мороз. HMAS Swan підняв пари й пішов до Корчева, подалі від криги у тепле і глибоке Чорне Море. Уночі помітили вервечку тьмавих вогнів, що повільно рухалися в наш бік з Озівського Моря. Спочатку здалося, ніби повертається австралійський міноносець з конвоєм. Незабаром стало очевидно, що джерело світла знаходилося не на, а під поверхнею води. Хтось із офіцерів висловив кумедне як на мене припущення, що це була британська субмарина. Я певен, що це не могло бути субмариною. Але я сам, на власні очі бачив ці дивні вогні, що таки дійсно сяяли з-під води. Не маю гадки, що це було. Я багато разів бачив, як «світиться» фосфоричним сяйвом Чорне Море – але то пов'язано з мілкими креветками абощось і стається влітку найтеплішими ночами. Проте зараз мене може турбувати лишень одне – аби це не було червоною совдепією. Знаю напевне, що товариші більшовички наразі в Озівському Морі не мають жодного корабля, судна, а тимпаче підводного човна. Тож ніякої загрози від цього чудернацького явища я не відчував. Джерело світла зробило кілька повільних обертів навколо корпусу «Отамана», на відстані десь півсотні саженів. А потім раптом з шаленою швидкістю понеслося геть у бік моря й зникло.
1 січня
Сьогодні вже Новий Рік, 1920. Дай Боже, щоб за цей рік вдалося знищити бузувірську совдепію. Учора ввечері ми підіймали чарки за нашу майбутню перемогу, співали козацьких пісень, старовинних запорізьких і новітніх кубанських. А сьогодні зранку раптом стало дуже тихо. Шторм припинився. Повний штиль. Але вдарив мороз аж зашпари. Все довкола схоплюється кригою.
2 січня
На кораблі жахливий холод. Ми залишилися без шматка вугілля. Неможливо зігрітися. Бачу як тануть сили моєї залоги. Після трагічної загибелі кондуктора Баглія та евакуації боцмана Трохименка, я залишаюся єдиним моряком на борту «Отамана». Учора вночі вахтові (або вартові як самі себе називають ці суходольні горе-морякі) помітили, що на березі, на Арабатській Стрілці, виникло велике вогнище. Збудили мене. Коли поглянув у далекогляд, то побачив ніби силуети людей, які витанцьовують довкола вогню. Мене здивувало, хто вони могли бути. Адже позиції Зведено-стрілецького полку Арабатського загону розташувалися трохи далі на північ. А татарське селище знаходилося навпаки – далі на південь уздовж Арабатської Стрілки.
3 січня
Легкий вітрець з боку Сиваша. На морозі навряд чи можна відчувати будь-які запахи взагалі. Однак, виявляється, запах солоної ропи, який тисячоліттями насичує та просякує тутешнє довкілля, в цьому дивному куточку моря і землі, не прибити навіть і козацькому морозові. Сильно занедужав корнет Вернидубов. Минулої ночі знову помічено було дивні вогні на Арабатській Стрільці. Там, де їх за ідеєю б не повинно було бути взагалі. Щоправда, цього разу їх вже було ніби два. І так само навколо вогнищ буцімто хороводили буйними танцями якісь незрозумілі постаті. Опівночі вогнища згасли. Натомість, ми побачили вогонь з боку моря. Начебто кораблів Антанти там уже ані не було, ані бути б і не могло, бо море вкрилося суцільною кригою на милі й милі від берега. Сяйво повільно рухалося у нашому напрямку, а потім, на відстані десь милю, рвучко пірнуло вгору й зникло, ніби розчинилося у щільній темряві хмар.
4 січня
Вітер трохи зміцнів і надалі дме з боку Сиваша. Удень нічого надзвичайного не сталося. Спробував налагодити зв'язок з полковником Гравицьким. Надіслав на берег пішки кригою ротмістра Компанійченка з колезьким асесором Василевським. Аби відшукали позицію Зведено-стрілецького полку й доповіли мені про стан справ на Арабатскій Стрілці. А також конфіденційно наказав ротмістрові по можливости розвідати щодо нічних вогнів. Уся ця катавасія з дивними сяйвами серед ночі починає мене вже турбувати. Це з огляду на моральний стан моєї залоги, що тепер складається виключно з сухопутних людей, і так уже на межі людських сил, без тепла у знерухомленому та скутому серед крижаного моря кораблі. Учора вночі знову сяяли дивні вогнища не березі, вже три їх було цього разу. Крім того, вервечки вогнів рухалися й зникали з боку Озівського Моря. Залога тільки про це й баляндрасить, певне кожен висуває щонайдивовижніші та досить безглузді теорії. До початку темряви ані Компанійченко, ані Василевський так і не повернулися. Насуває завірюха.
5 січня
Усю ніч буяла хуртовина. На ранок ані Компанійченко, ані Василевський так і не з'явилися. Надіслав на розшук їх штабс-капітана Бірнгольма, з ним двох таманців – урядника Немирю та козака Потебенька. Я перебрався ночувати на капітанський місток – почепив гамак і обгорнувся кількома старими бушлатами. Іззовні тут було встановлено кулемет. Хуртовина била в шиби. Жодних вогнів цієї ночі ніхто з вахтових не побачив. Припускаю, що не бачили їх тільки тому, що міг завадити щільний сніговій. Стан корнета Вернидубова значно погіршився. Його сильно лихоманить.
6 січня
На ранок сніговій ущух. Розвіялися хмари. От сьогодні нарешті нам ніби й усміхнулася доля. Либонь як спавжній Різдвяний подарунок для моєї знесиленої та змученої залоги! Бо раненько вранці я запримітив на обрії дві темні цятки, що невпинно зростали в нашому напрямку. А над ними здіймалися і танули в яскравому синьому небі смужки чорного диму. Незабаром я зміг ретельно роздивитися в далекогляд колишній криголам, а тепер канонірку «Гайдамак» у супроводі з каноніркою «Грізний». Під кінець дня обидва кораблі підійшли до нас близенько і стали майже пліч-о-пліч. Утім замість довгоочікуваного вугілля, вони завезли боєзапаси та трохи провіянту. А серед амуніції – лишень кулементі набої та жодних снарядів до шестидюймівок! Вернидубов марить, за останні кілька днів жодного разу не приходив до тями. Боюся, щоб не помер.
7 січня
Учора майже опівночі знову бачив оті загадкові «Сиваські сяйва». Окрім мене, здається, ніхто нічого й не помітив. Бо хоча нам і не привезли вугілля, та серед провіянту завезли цілу діжчину цілющого церковного бахчисарайського кагору. От залога весь вечір і причащалася, зігрівалася та лікувалася. Ну і слава Богу, менше теревенів розпускатимуть про «Сиваські сяйва»! Я й собі не відцурався й узяв кухлик підігрітого вина. Небо вночі було чисте, зоряне. По ньому тихо пропливла украй дивна валка мерехтливих вогників. Виглядало, ніби нічним небом над Сивашем рухався дуже віддалений конвой кораблів, мовби кільватерною колоною. Усі ці сяйва миготіли, утворюючи дуже чітку та геометрично правильну формацію. З авангардом, ар'єргардом і центром у кілька рядів. На моє глибоке переконання, аж ніяк це не могло бути жодним атмосферичним явищем, природнім і нерукотворним. Водночас, я певен, що це не могли бути ані аероплани, ані дирижаблі, ані будь-що инше рукотворне з огляду навіть на наймодерніші технології. Може це був міраж? Уранці вахтовик (чи паки вартовик по-сухопутному) сповістив, що помітив на відстані з півверсту від «Отамана» темну цятку на крижаному полі. Я надіслав команду кубанців розібратися що до чого. Підозрілим об'єктом легма на кризі виявився напівживий урядник Немиря. Принесли його на борт, намагалися привести до тями. Виглядає, що він, сіромаха, повідморожував собі руки, ноги, ніс, одне вухо. Майже нічого не вдалося дізнатися. Ані що з ним сталося, ані де поділася решта тих, кого я надсилав на берег. Сердешний Немиря лишень кволо промуркотів, що буцімто усі хворі та багато повмирало. Я так зрозумів, що він мав на увазі, напевно, Арабатський загін покловника Гравицького. Більше нічого не сказав сердега і знову втратив свідомість перш, ніж я встиг його розпитати. Проте знав я, що тиф нині косить людей, як косар траву. Як казав наш великий поет: «Жне косар, не спочиває... » А ще пригадується мені ось таке: «Не покоси кладе, Не покоси кладе — гори. Стогне земля, стогне море, Стогне та гуде!» Турбуюся, чи виживе бідолашний урядник. За моїм наказом урядника Немирю разом з корнетом Вернидубовим перенесли на борт «Гайдамака» аби при нагоді переправити якнайскоріше до шпиталю у Корчів. Сьогодні пополудні обидві канонірки залишили нас. Подалися обстрілювати Генічеськ. «Гайдамак» ішов попереду та завзято кришив кригу, а «Грізний» тягнувся за ним навзірці. Ото буде бузувірам-більшовичкам святкування Святого Різдва з фейєрверками!
8 січня
Уночі бачив спалахи понад обрієм в напрямку Генічеська. Це «Гайдамак» і «Грізний» ушкварили совдепії гопак з бубнами та цимбалами. Напевне, влучили в артилерійські склади абощось. Незабаром після опівночі, коли я продовжував стежити за спалахами на видноколі крізь далекогляд, раптом відчув незрозуміле та бентежливе почуття. Ніби за мною хтось стежить іззовні. Помалу витягнув нагана, рвучко обернувся. Аж гульк, жодної душі поблизу – лише суцільна нічна мряка за шибами капітанської рубки. Дивно це, бо я досить реально відчував власною потилицею чийсь пекучий погляд. На ранок з берегу заходився віяти Сиваський вітер. Він не вщухав увесь день. Навпаки, усе зростав і зростав. Разом з дрібною сніговою порошею він гнав іще дрібнішу соляну куряву та міцний дух Гнилого Моря. Довкола «Отамана» все затяглося щільними саванами. Сиві пелехи снігу й солі вигравали чудернацькими формами, ніби крутили навколо корабля магічні половецькі хороводи. На кшталт тих диких танців довкола вогнищ, які я спостерігав кілька ночей поспіль на Арабатській Стрілці. За деякий час я знову відчув удень те, що мені примарилось вночі. Буцім хтось стежить за мною іззовні. Цього разу я помітив серед білої куряви дивні вогні з того напрямку, звідки відчував на собі пильний погляд. Це були три сияйва, розташовані горизонтально на однаковій відстані між собою. Я вийшов з капітанської рубки прямо в сніговій. Трійця сяйв поволі поповзла вгору, зупинилася в зеніті. Кільки хвилин вогні сяяли просто над щоглою. Потім почали мрякнути, аж доки зовсім не розчинилися в довколишній білизні.
9 січня
Минулої ночі зник один з кубанців. Кілька осіб сильно занедужали. Уночі я знову бачив дивовижне сяйво. Виглядає, що відтепер ці дивні сяйва з'являються вже щодня чи радше щоночі. Причому, щоразу в якійсь новій личині чи за нових обставин. Минулої ночі видовище було просто унікальне й казкове. Продовжував дмухати вітер з боку Сиваша, зі снігом і соляною порошею. Я ночував на капітанському місточку, в гамаку. Закутаний кількома бушлатами. Десь опівночі раптово прокинувся. Щось мене змусило визирнути назовні. Аж тут переді мною відкрилося дивовижне видиво. Приголомшений, вийшов назовні. Стояв і спостерігав за дивовижними сяйвами, без ліку часу, біз відчуття морозу. Дрібні вогники, іскряні спалахи, живі та жваві пломінчики зблискували та формували величну й химерну фігуру, яка заповнила собою півнебосхила. Шось на кшталт гігантської медузи і водночас якогось ефемерного чи міфічного птаха. Воно мало яскраву верхівку, ніби золотоверхий купол. Звідти розбігалися у тремкому русі крила. Мабуть, радше оманливі або примарні крила. Чи плавці, плавники, вогняні пера. Воно все рухалося, як живе. Буцімто вигравало довжелезними прапорами, стрічками, вимпелами чи коругвами на Сиваському вітрі. І сяяло різноманітними світлами. Тут я знову відчув той загадковий погляд, який мені буцімто примарився раніше. Раптом я зрозумів, збагнув, відчув, що ВОНО дивиться на мене цієї миті так само зачаровано, як я дивився на нього. Водночас я почував у своєму серці спокій і замиреність. Здавалося, ніби я торкнувся, чи паки мене торкнулася, доісторична й одвічна таємниця потойбічних світів. Абощось не менш загадкове й феєричне. Мене переповнила якась незбагенна радість і дивовижне почуття краси, любови, сердечного тепла...
