"Постграфоманська любовна лірика"

До дня Всіх Закоханих 2008!

Умови конкурсу:

ПОЕЗІЯ

Дано: класичні графоманські рими:

кров/любов

ночі/очі

цілувати/обіймати

кохання/востаннє

страждання/прощання

сльози/морози

зима/сама/тебе нема

тобі/собі

буду/не забуду

біль/заметіль

і, для гурманів:

сплять/хотять (с) Z pruvitom)

чоботи/нопівчоботи

Завдання:

Використавши принаймні 2 пари вищеперелічених рим, написати принципово небанальну, емоційну, стильну, щиру або іронічну поезію. Про кохання.

При цьому графоманські якості цих рим мають або нівелюватись, або, навпаки, підкреслюватись.

Пререможця визначатимемо колективно, тому велике прохання у рецензіях виставляти бали від 1 до 10.

Одним із членів журі конкурсу призначається М. Карповий.

ПРОЗА:

Твори-мініатюри із займенниковими героями та окремими словами, написаними з Великої Букви: Кохання, Самотність, Страждання.

Відповідальний суддя: Ю Камаєв.

Результати нашого постграфоманського конкурсу від пана Ю. Камаєва та Михайла Карпового:

Проза:

"Ось і збіг час, відведений на цей конкурс. Подяка усім, хто став на прю за почесне звання першого постграфомана Гоголівської академії, адже співшукачів було багато і боротьба була напруженою, а також усім, хто відволікався на коментування конкурсних текстів у цей буремний і неспокійний час. При оцінюванні творів, задля більшої об’єктивності, я в першу чергу керувався читацьким резонансом , а вже потім власним смаком. Отже, у чесному герці перемогли і нагороджуються цінними віртуальними брязкальцями:

Галина Михайловська «Класична гра» - Орден Золота зірка постграфомана І ступеня з діамантами і муаровою стрічкою. За витончену, смішну і дуже ліричну мінатюру.

Тарас В’єнц «Червоноградська рапсодія» - Орден Золота зірка постграфомана ІІ ступеня з діамантами - за синтез

цілковито постграфоманської прози і не менш постграфоманської поезії.

Sergij Tishchenko «Же т'ем» - Орден Золота зірка постграфомана ІІІ ступеня з муаровою стрічкою. - за трагічно-містично-ліричну історію кохання.

Окремо відмічу Жан «P.S. одної story» - за оригінальність форми і вірність класиці.

Результат конкурсу довів, що немає нічого неможливого і навіть за усталеними правилами написання типового графоманського тексту можуть бути написані чудові і цілком самодостатні твори. Одак, конкурс показав, що у

цій формі надзвичайно важко бути оригінальним. Вітаю переможців і сподіваюся, що після цього конкурсу поменшає займенникових мініатюр про нещасне кохання, схожих одна на одну як дві краплі води.

Кам.Ю. "

Поезія:

"Разом з Юрієм я хочу перш за все подякувати всім учасникам і глядачам конкурсу. Боротьба була напруженою і цікавою,

адже цікавою була сама постановка задачі: зліпити із поганого матеріалу щось вартісне. Окрім поетичної майстерності, для успішного виконання цієї задачі необхідні гострий розум, розвинене почуття гумору та вміння дивитись на речі під своїм власним кутом зору.

При виборі найкращих творів я, так само, як і мій колега, брав до уваги в першу чергу відгуки рецензентів, а вже потім користувався власними враженнями від прочитаного. Отже, підбиваючи підсумки поетичних змагань, я хотів би відзначити наступних учасників:

Wanda N, “Про любов, зиму і гроші”: Золота медаль за високу поетичну вправність, багатоплановість та вишукану іронічність.

Vasyl R, “Пилип - Горпині. З Днем Валентина”: Срібна медаль за гумористичність та стилістичну індивідуальність.

Саніна Аня з віршем “Програмована” та Антоніна Аністратенко з віршем “Присвячено листівкам на день Валентина” розділяють почесне третє місце і отримують бронзові медалі за оригінальний авторський погляд на речі.

З повагою, М.К."

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- 

Галина Михайловська «Класична гра»

"Февраль. Достать чернил - и плакать..."
Б.Пастернак
*
"Февраль…”
… Лютий цього року анітрохи не лютий. Небо високе, просторе. Тепло. Він висунувся у вікно, і дивиться на асфальт –

просохлі острівці невгамовні дівчатка вже розкреслили для гри в класики.
Він жодного разу не бачив, щоб Вона грала в класики. Незабаром Вона має вивернути з-за рогу. Згори буде видно лише рівнесенький проділ на чорнявій закосиченій голівці. І теж чорну, водночас і струнку й незграбну, віолончель у Неї за плечима...
Він просив батьків купити таку ж...
- Синку, то ж половинка...Треба довго вчитися, щоб на ній грати. А починають із восьминки... , - відказала мама.
- Теж мені, Ростропович знайшовся!... – то вже тато.
Ці дорослі... що вони розуміють...

**
“Достать чернил…”
Ось-ось... А Він і досі не придумав, що ж зробити, аби вона, нарешті, зрозуміла...
І раптом Його осяйнула геніальна думка... Папір і чорнила – от що йому потрібно!
...Так, папір у батьковому кабінеті... Чорнило до «Паркеру» там же, на столі...
- Yes!!!

***
“... и плакать…”
Вуха в Нього й завжди наче вареники. А тепер, коли Він, рюмсаючи, стоїть у кутку, - наче вареники з полуницями, великі й червоні....
- Ти, що, здурів - скинути на однокласницю чорнильну бомбу! – гримає батько.
- А коли на водяну Вона нуль уваги, - хотів би відповісти Він.
Але замість того схлипує: - А коли Вона перша почала... Як дасть тією віолончеллю по голові – аж загуло...
- От я зараз ще добавлю! – гаркає батько.
Мати стиха каже батькові: - А, може, то Кохання... - І додає із замріяною посмішкою: - Пам’ятаєш, як ти мені сніжкою зацідив – геть носа розквасив?...

Тарас В’єнц «Червоноградська рапсодія»

Він вийшов з душу, прочалапав босими ногами на кухню, вхопив пляшку пива і жадібно вижлуктив життєдайну вологу. Вихаркав в мийку згусток вугільного пилу, обтер рукою губи і поліз в холодильник по другу пляшку. Тепер можна було б завалитися на диван перед телевізором, якби...не Вона.

Сів за стіл, дістав зазделегідь куплену «валентинку». Цього разу Він не опростоволоситься, як торік, коли привітав Її

пляшкою шампана. Цього разу Він подарує Їй...вірша.

Сидів, думав, кректав. Груба рука виводила рядки, креслила, писала знову.

Зима.
Морози.
Заметіль.
Тебе нема.
Лиш сльози
Й біль.
Лиш кров
Кидається до скронь.
Любов
Пекуча як вогонь.
Любов
У грудях стугонить.
Чекаю знов
Жадану мить.

Перечитав. Засопів задоволено. До дупи телевізор. Cпати.

*
Вона відклала вбік бібліотечні формуляри і посміхнулась. Видобула з сумочки листівку, поцілувала пробите стрілою серце і знову посміхнулась. На окремому аркуші каліграфічним почерком була виведена строфа – плід ранкових мрій.

Мій чорний вершнику з підземних полонин !
Тобі навстріч я розчахнула душу.
Бери усю ! Щоб на снігах перин
Не залишилось жодної з окрушин.

Скривилася. Занадто відверто. Ні, навіть не те... Занадто складно... для нього. Краще простіше. Ось так.

Любий М. З Валентином тебе ! Кохаю !
Твоя N.

Тепер можна додому.
*
Наступного дня вони кохалися. До ранку.

Sergij Tishchenko «Же т'ем»

-Дружина?
-Дівчина
-Пише
-Зрідка
-Був з нею…?
-Ні

Vive la France! Вперед!

Вона…Маленький прямокутник фотопаперу у лівій кишені моєї зашкарублої від поту сорочки. Мерехтлива примара надії. Дивно, але справді вірив, що Її образ міг захистити пульсуюче в шаленому ритмі бою серце, пробите секунду тому кулею навиліт. Повільно сповзаю на землю, тримаючись ослабілими вмить руками за гвинтівку. Холодно, бракує часу, оте,

несказане, давно вимріяне «Je t’aime…» для дівчини на фото, перетворилося на нерозбірливе клекотіння суміші слів і крові. Темрява.

Вона…Гріється, заховавшись під ковдрою у холодному, порожньому гуртожитку. Волосся, просякнуте запахом підгорілих

котлет і олів’є («Давай зустрінемо Новий рік разом…»). Тихенько спить, втомившись за день. Приємно бути поряд з Нею, дивитись в очі, прокидатись у Її обіймах, відчувати тепло руки…хіба цього не достатньо? Шепочу на вушко незнайомі, знайдені у підсвідомості слова
-Же т’ем
-Що?
-…нічого…спи

Жан «P.S. одної story»

З тобою я зостанусь тут, - не вийду

Із цього храму тьми і ночі
Ніколи я…

Вільям Шекспір «Ромео і Джульєтта»


Земля ця - Пам'ять. Минуле прокляте Майбутнім стати тут. І тіні всі живі, їх імені відчитуєш в очах. Троянди тут не відають

про старість і не гублять свій аромат солодкий. Трава не в змозі прорости в слідах, бо Час помер.
І тут все бавиться Він гострим лезом, у відблисках якого тоне Місяць, шукаючи йому притулку. Чи порятунку? Він молить ПрОщення, відрікшись Почуттів. Відрікшись і від Себе, і від Неї, Він просить Спокою.
- Іди за мною, в тиху землю Нод, чи в Сон, чи в Вічність, може, в Божевілля, іди за мною. Так звеліла Доля ще тисячу ночей тому назад. Не бійся. Я прощу Життя, яке ти вкрав у Смерті випадково.
І бавиться Він гострим лезом, шукаючи йому притулку. Сталь – заключний акорд. Вмирати завжди треба двічі. Отрута – ненадійний помічник. Давно на Нього жде Вона, щоб знову птаха в грудях оживити, щоб тріпотів, крильми залоскотавши душу. Він ж прагне тільки СпОкою.
Й, завмерши з Часом в парі, Він пестить світло Місяця в кинджалі.

Wanda N. “Про любов, зиму і гроші”

Крижаніли серця. Мов курс долара, падали сльози,
і глузуючи з кризи, нас люто бомбила зима,
посилаючи спамом прокляті лютневі морози,  
говорила: любові нема. І готівки нема

на троянди пахкі, аби вкрити пелюстками ночі,
буйством плоті активно блокуючи смуток і біль,
знов пожежу вселити у чорним підкреслені очі,
розтопити Снігурку із ніком чудним Zametil’…

Хай літа проминуть. І, як дідом безпомічним будеш,
що й малу самокрутку не зможеш скрутити собі, -  
Ти - склерозу на зло -  тих моментів палких не забудеш,
Як долоні купюрами пхала в кишені тобі

Відкладемо ж, як гривні у банк, непосильні страждання,  
Вітамінами в жовтих пігулках зарядимо кров
І покажемо дулю велику зимі на прощання -  
Терористко, здавайся! Тобі не згубити любов!

Vasyl R “Пилип - Горпині. З Днем Валентина”

на Різдво зустрічались востаннє,
ти казала «вакацій нема»,
в тебе сесія, моє коханнє,
ніц не зробиш, ти винна сама.

хоч і хочу тебе обнімати,
ліве вухо кусати тобі,
десь аж літом тебе цілувати
я позволю кохана собі.

я ніколи про те не забуду,
та не хочу я згадувать знов,
як Бровко твій, покинувши буду,
на мій чобіт в атаку пішов.

я  тікав по ріллі, по городах,
лиш під ранок додому прийшов
в чорноземі була моя морда,
мої чоботи без підошов...

...як побачив лежачі ті  чоботи-
сам подумав би п’яні чи сплять-
сказав тато: «зроблю напівчоботи,
роззявились мов каші хотять!»

взявся він за роботу й щоночі,
шилом пальці сколовши у кров ,
і під свічку напружує очі -
от що робить із нами любов!

як тріщали йорданські морози
і трусила сніжком заметіль
в муках творчості лилися сльози:
він грішив і терпів ш(с)ильний біль.

заходив кум Петро - і страждання
передались від тата йому,
бо у сінях Петро на прощання
притискав до одвірка куму.

певно тато так творчо шевцює,
що для мами й'му шила нема...
кум Петро у конторі працює
і йому по цимбалах зима...

через тебе кохана, Горпино,
через твого дурного Бровка,
ниють рани мої нижче спини
і тремтить ще від стресу рука.

...чую «Здра-а-а-стє» від фельшерки в сінях -
кум Петро надкусив язика...
вже кінчаю  - тебе з Валентином,
твій скажений Пилип! цьом, пока!

Саніна Аня “Програмована”

Програмована на любов.
На конячку! - за перші сльози!
В тебе надто солона кров,
Щоб замерзти в такі морози.

Ти не бачиш мене. Чи як?
Ти не знаєш його. А сенсу!
Як занедбаний маніяк,
Що не надто бажає сексу.

Ти самотня. І я один.
Наші душі на перших шпальтах
Вирізають анфас годин
На дірявих картатих пальтах.

Ти нормально. І я нічо.
Відкривай потихеньку очі.
Я підставлю (плече? плечо?)
За лаштунками псевдо ночі.

Антоніна Аністратенко з віршем “Присвячено листівкам на день Валентина”

О, велика любов!
(морква й кров):
Трохи тушкована,
Підігріта суміш.
Вона буде врятована,
Виграна й вибрана з-поміж
Інших графоманських обломів.
Коли граф каже:
«Манно небесна,
Цілуватиму напівчоботи,
Заїдатиму ваксою біль,
У зимову палку заметіль
Готуватиму небанальну,
Емоційну і щиру поезію»,
Чутно буде стильне контральто,
Маргарита візьме магнезію
(Ше совєцького виробництва),
Жбурне крем Азазелло в дільничого
І піде утирати морозам
Їхні несправжні проталини-сльози.
Зима-бо сама морозиться,
Тебе-бо нема з погрозами
Багатих і довгих страждань
Та мексиканських прощань.
Я пам’ятати тебе буду!
Я пам’ятати тебе буду!
Я пам’ятати тебе буду!
Допоки… не забуду.