| Про мене |
Народилась 19.11.1943 року у Польщі, через примусове переселення українцівз Холмщини у 1945 році стала волинянкою. Студентські роки (Волинський педагогічний інститут, м. Луцьк) припали на рух шестидесятників. Вірші линули з-під пера. Нові думки, сміливі ідеї, однодумці, мудрі наставники , – всі говорили, що дівчина має неабиякий талант.
Літературний гурток під керівництвом Валентина Мороза, зустріч із Вячеславом Чорноволом, братами Горинями, ще потім її назвуть зв’язковою, а тоді – це життя, повноцінне, цікаве, захоплюючеї. Після "хрущовської відлиги" була заарештована КГБ (камера-одиночка, три дні на самоті за ґратами без допитів, без пояснень, без обвинувачень). Відпустивши, сказали: "націоналістка". Вірші конфісковані, протягом подальшого життя переслідувалась як націоналістка "недорізана", "бомба сповільненої дії" та "політично ненадійна".
Проте, писати продовжувала...
З приходом Незалежності пропозицій відновити своє ім’я було багато, проте... Не ті літа, сили, сподівання...
Поезія Анатолії представлена читечеві посередництвом її дочки (Влади).
Вірю, що не даремно це затіяла, адже ця поезія і її автор цього варті, оскільки свого часу (у шісдесяті) її вірші оспівували (буквально, тобто, перекладали на музику) студенство львівщини, схвальні відгуки від Ліни Костенко, Валентина Мороза, Михайла Осадчого (і нині він згадує про Панас А. з Луцька у своєму автобіографічному творі "Більмо"), ін.
На моє переконання, Анатолія - це не лише забуте ім’я, а забуте несправедливо.
Благих літ їй і читачам.
Влада
|
