Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44264
Рецензій: 86434

Наша кнопка

Код:



Статті

"Сирий" текст

Наталка Ліщинська,, 11-01-2012
Стаття написана для "Зоряної фортеці", однак, сподіваюся, зацікавить не лише фантастів.

Як народжується текст? У кожного свій рецепт, звичайно. Когось надихнуть картини улюбленого художника чи пісня, випадково почута дорогою на роботу. У інших все починається з дискусії: чужі аргументи, свої – і ось кортить довести, що саме ти маєш рацію, а співрозмовник – ні. Ще хтось, скажімо, жуючи пиріжка, раптом помічає предмет або живий об’єкт. І зненацька перед очима починає розгортатися кінострічка, яка трансформується у текст, а потім, можливо, знову в фільм (раптом Спілберг зацікавиться).

Так чи інак, але, припустімо, що чудова ідея тексту до вас уже навідалася. Тож ви хапаєтеся за роботу. Натхнення б’є гейзером, очі горять! Втім, ентузіазм – примхливе явище. У нього є паскудна звичка швидко вичахати. На мініатюрне його ще може вистачити, але більші форми, такі як повість чи роман, на одному лишень натхненні рідко пишуть.

Як правило, це вельми помітно у так званих «сирих» текстах. Захопливий початок – відірватися не можеш. Млява серединка – ще за інерцією читаєш. І слабке завершення або й повна відсутність фіналу - розчарування. Що можна порадити авторові, коли непостійна муза подарувала гарний початок і, змахнувши крильцями, полетіла щось перекусити або на дискотеку із подругами? Відкласти текст і дочекатися наступного прильоту безвідповідальної, легковажної, примхливої музи. Це спрацьовує. Особливо, якщо автор інакше, ніж під ейфорією від здибанки з нею, писати не може. Або лінь перемагає.

До речі, про Її Величність Лінь. Ця владна королева зазвичай тримає своїх підлеглих в цілковитій покорі. Скільки шедеврів гільйотинувала її повільна, але безжальна рука! З її диктатурою важко боротися, але, як і у всіх інших галузях, так і в письменстві, 90 (деякі наголошують, що 99) відсотків успіху – то дар працелюбства. Ні, не просто обдарування, а саме талант щодня перемагати Лінь. Наважуся категорично ствердити: дару від Бога й візиту натхнення буде замало, щоб писати стабільно добре.

Проте… Нехай ваш діагноз встановлено – це трудоголізм. Але текст чомусь виглядає вимученим, нерівним. Є вдалі шматки, є й такі, що ніяк не назовеш читабельними. І ви не бачите (бо автори часто зациклені на своєму текстові й у них замилюється око!) стежини, якою ступити б, щоб поліпшити власний текст.

Одним із виходів у такій ситуації є здобування рідерів – читачів, котрі вміють покритикувати, вискубавши помилки із фактажем, сюжетні промахи, логічні нісенітниці тексту, поділившись своїми думками щодо всього цього, і підказати таким чином шляхи покращення твору. Путь, між іншим, не такий легкий, як здається на перший погляд. Бо у якості отих бета-рідерів (альфа-рідер – це ви, авторе) не завжди доцільно розглядати родичів і друзів, хоч іноді винятки трапляються. Справа в тому, що ваші рідні й близькі люди, як правило, суб’єктивні, не завжди специ з літератури та й волітимуть зберегти хороші стосунки, ніж подати вам під ніс прикру правду. А критика – страшенно гірка страва, проте кориснішої для росту письменницької майстерності не знаю.

Хороше критичне зауваження - безцінна послуга, піґулка для лікування проблемного місця тексту, тільки мало є авторів, здатних «з’їсти» полинову таблетку, ще й старанно розжувати її при цьому. Важко бути вдячним, коли тобі неприємно. Однак, якщо вам пощастить знайти хоча б двох критичних і таких, що розуміються на літературі, бета-рідерів, вважайте, що вам казково поталанило та бережіть їх ретельніше, ніж пін-код своєї кредитки. Присилуйте себе сприймати критику спокійно, хай усередині вас вибухатимуть біль, обурення, образа. Не відлякуйте бурхливою реакцією своїх перших і найкращих читачів – бета-рідерів. І вам воздасться!

Інша справа, що критику та критиканство треба розрізняти. І це нелегко. Характерними рисами корисної для вас критики є принциповість, суворість і доброзичливість водночас. А, коли виправлення тексту завдяки слушній критиці суттєво покращують стан «хворого» місця, виціловуйте руці бета-рідерові. Вам дістався скарб – не менше.

Інколи навіть найкращий критик буває суб’єктивним – даруйте це йому. Критик – теж людина.

І ще: навчіться бачити посередню критику і Критику. Перша може зустріти вас на конкурсі від конкурентів – і вона не завжди несправедлива, просто часто-густо дріб’язково-причіплива, суб’єктивна й слабко помічна для покращення тексту. Тож до неї слід ставитися, як до критики конкурентів. На жаль, ще буває таке: людина мимоволі вишукує уявні недоліки в текстові конкурента, якщо десь у підсвідомості цвяхом стримить установка на власну перемогу. Проте пам’ятайте, що навіть найбезглуздіші зауваження можуть вам принести користь – ви отримуєте живий відгук читача і є нагода проаналізувати, як сприймає ваш текст аудиторія, яка ніколи не є монолітною. Тобто цінним (хай і не однаково) є кожен коментар, але підходьте до явно заангажованих відгуків зі здоровим скепсисом та без гострого бажання порвати коментатора на шмаття, наче Сірко газету.

А й вельмишановна пані Критика на конкурсах із коментаторами зустрічається теж! І, навіть якщо б це була єдина перевага участі у літературних перегонах до перемоги (значно частіше – поразки), то заради неї варто брати участь у змаганнях. Бо поміж учасників неодмінно знайдуться брати й сестри, які попри всі свої скелети і цвяхи в шафі підсвідомості будуть об’єктивними, доброзичливими та використають інтелект, аби допомогти вам у покращенні тексту, а не для того, щоб втопити чергового конкурента. Де ви ще відшукаєте таких бета-рідерів (знаються на літературі, зауваження фахові, розуміються на процесі творення тексту тощо) настільки ж швидко? Отож. Не бійтеся конкурсів і неминучих невдач, сприймайте їх, як нагоду зробити крок уперед, навчитися, схопити чергову навичку письменницького фаху. Це дійсно той випадок, коли участь важливіша за призи.

Знайте: не можна подобатися усім. У найгеніальнішого, найрегальнішого автора із Нобелівкою у кишені відшукаються нечитачі, котрі скажуть: «А мені не подобається!» І вони мають на це право. Ви ж працюєте для своїх читачів. Тому бажано розібратися б у тому, хто він, отой ваш читач. Звісно, можна стати у позу пам’ятника, труснути гривкою і зронити тоном невизнаного генія: «Я такий, який є! Любіть мене!» Гм, це теж позиція. Щасти! (Якщо ви переконані у її правильності). Та будьмо реалістами… Чи не стоїть за таким захмарне самолюбство, небажання розвиватися й невміння працювати над собою? Теж доволі химерно виглядає заява: «Я пишу для себе!» Якщо би ми писали лише для себе, то нам спало би на думку публікувати написане? Зазвичай люди щоденники ховають у найпотаємніші схрони, щоб ніхто не зумів знайти і прочитати. Ми ж шукаємо свого читача. А хіба наосліп вибирати легко? Отже хто він: високочолий інтелігент, що читає Баха, Пірсіга і Гессе, домогосподарка, яку не відірвати від сльозочавильних історій та мелодрам, підліток-гот, який декларує, що література це те, де «кров безперервно тече стінами і в кінці всі померли»? Не вийде писати для абстрактного читача, бо його у природі не існує, як, наприклад, нема середньостатистичного мешканця України. Це може вам підсобити у пошукові виходу, коли ви помітили слабину в тексті. Уявляючи і розуміючи свою аудиторію, ви набуваєте цінні можливості створити цікавих для неї персонажів, повороти сюжету, правдоподібні деталі. І ні до чого тут прогинання під смаки публіки! Йдеться про те, що автор повинен враховувати та вираховувати реакції читача, пишучи для нього. Фіаско ж вам не потрібне?

Допоміжною у пошукові виходів із невдалих перипетій тексту є уява того, хто пише. Спробуйте виконати таку вправу. Знайдіть подумки якомога більше інших шляхів розвитку сюжетної лінії. Нерідко така вправа дає чудовий результат. Зненацька починає вимальовуватися дуже несподіваний, напрочуд оригінальний хід. І до вас раптом приходить натхнення, яке, здавалося, покинуло назавжди! Привіт, довгождана музо! (Подумки: «Де ж ти досі волочилася, падлюко!»)

Для цього потрібна наявність фантазії, так. Але що ви робите у Почесному легіоні авторів, якщо уява – ваша зброя – постійно клинить у бою? Заслабка чи добряче заіржавіла від дитинства? Розвивайте! Без неї справді не обійдетеся. У неті є безліч матеріалів з розвитку фантазії. Та й вищезазначена вправа також виявиться не зайвою. Ви обрали творчий фах, тому без креативності, як без води у відомій пісні - і ні туди, і ні сюди.

Також дотичним до фантазії є «спосіб актора», як я його називаю. Перевтілившись (уявно, звісно!) у свого героя, ви подужаєте «зіграти роль» - передбачити, що він зробив би в даному епізоді, в даних обставинах, в даних стосунках із іншими персонажами. Спрацьовує не у всіх і не завжди. Але коли «вистрілює» – отримуйте оплески. Переконливо, життєво – браво! І навіть – біс!

Хороший метод – читати. «Чукча писач, а не читач!» - забудьте! Висновок доречний в анекдотові, але не в житті. Можна винаходити велосипед самостійно, та його винайшли до вас. Ознайомтеся із роверами інших – власний сконструювати буде легше. І геть необов’язково розбирати велосипеди виключно Лема, Кінга, Азімова, Ле Ґуїн, Стругацьких чи Дяченків, якщо фантастика – ваш вибір. Іноді це навіть шкідливо, бо звужуючи коло своїх читацьких уподобань до фантастики, ви потрапляєте у невидиму, але існуючу насправжки для багатьох пастку. Ви ризикуєте зациклитися на ідеях, сюжетних ходах, типажах, які вже моцно, аж до дір, заюзали ще до вашої появи на цей світ. Мимохіть, сприймаючи у великих порціях однотипне чтиво, наш мозок працює в певному заданому керунку. Краще не обмежуйте себе. Детективи, праці філософів, реалізм класиків, авантюрна проза, мелодрами, саги, мемуари, сільські романи, поезія – все, що завгодно. І аналізуйте, аналізуйте! Прийоми, побудову діалогів, стиль тощо. Але, оминаючи Сциллу, остерігайтеся й Харибди. Перечитавшись чужого, можна мимоволі занедужати на плагіат або епігонство .
Ну… А кому зараз легко? Можу лише відіслати до тих абзаців, в яких йшлося про працелюбство і лінь.

Щодо того ж трудоголізму… Зовсім не зайвим буде ознайомитися із інструкціями збирання велосипедів. Тобто довідатися, які ж його деталі власне називають рамою… тьху!.. композицією, зачином, кульмінацією, фіналом і т.і. У неті, якщо перемогти Лінь, можна віднайти безліч матеріалів на ці теми. Теорія – нудна та якось по-ведмежому незграбно танцює з натхненням в парі? Скористайтеся черговим відльотом у невідомому керунку вашої музи й познайомтеся з іншим типажем дами – «ботанкою» Теорією. Факт, оте знайомство не подарує феєрверкових миттєвостей, але користь принесе. Заучки багато знають, тож Герміона вам у допомогу! Відомо: хто володіє інформацією, той володіє світом.

Нетерплячість – не ваш вибір. Товчіть себе по пальцях лінійкою, стримуйте себе, як тільки потрафите, але не подавайте «сирого» тексту на суд публіки. Відбити бажання в читача до ваших текстів можна швидко і ефективно, а от повернути його потім… Буває, що терміни притискають. А часом зопалу видається: «Я Створив Шедевр!» Все може бути, тільки вирішувати це читачам, а не вам, шановний авторе. Чомусь часто реакції читачів можуть не співпадати з вашими відчуттями й дуже засмутити вас. Пригадайте і справді шедевральну фразу: «Клієнт завжди має рацію!» Та спробуйте терпляче (!!!) й дуже прискіпливо розглянути свій текст на трохи охололу від захвату голову. А потім знову повторіть цей екзерсис. Не полінуйтеся зробити таке сім разів (сім разів відміряй!). До біса терміни! До дідька те, що нині закінчується прийом робіт на конкурс, якщо текст «сирий»! Ваш читач не може залишитися розчарованим і піти від вас – все решта неважливе. Здобути й втримати читача – ось надзавдання, якому всі інші зобов’язані дати лижню.

Нам невимовно пощастило з часом, в якому живемо. Ви так не вважаєте? Ну що ж поробиш, якщо хтось вирішує: його горнятко наполовину порожнє… На жаль, я вже не юне створіння і ще пам’ятаю безінтернетну епоху. На щастя, я ще не настільки древня істота, щоби хворіти на провали у пам’яті, тому й безкомп’ютерну можу пригадати. Звісно, що в кожної медалі (у веб-мережі теж) є дві сторони, ще й ободок довкола. Не торкатимуся зараз темної сторони. А от світла!.. Дякую Тобі, Боже, що я – юзер! Спасибі, що подарував знайомства із армією непересічних людей, гігантську бібліотеку, потенційно величезну аудиторію читачів й інші вражаючі можливості в одному флаконі з парфумами, що називаються «Internet». Пошук словників, різноманітної інформації, потрібної для тексту, конкурсів, журналів … І читачів! Наскільки зросли наші можливості з появою всесвітньої павутини – страх подумати. Не соромтеся, використовуйте їх.

Успішного вам серфінгу в океані нету, високих валів натхнення, терплячого опановування навичок плавання та вдячних читачів-однодумців! Виходьте врешті-решт із води з невідсирілими текстами, здатними розпалити ватру цікавості до вашої творчості.
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.28731608390808 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …