Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44264
Рецензій: 86434

Наша кнопка

Код:



Статті

Як будується оповідання. Аналіза прозових зразків. АВАНТУРНЕ ЖУРНАЛЬНЕ ОПОВІДАННЯ.

Майк Йогансен, 13-03-2006
«Червоний Вартовий» на рифі (Тhе Red Warder on the Reef) (Оповідання Дж. Ар. Баррі)

Розділ І
Портова Управа Ендеверу (еndeavour — зусилля), столиці й головної гавани Куксленда, довго не зважала на заяви шкіперів, тамтешніх та чужих, що коло рифу «Кіт з Кошенятами» треба влаштувати чи буй із дзвоном, а чи стаціонарний корабель. Порто-ва Управа висувала ту думку, що маяк на Мангровій Стрілці, крім своїх прямих обов'язків, давав також зелений промінь поміж S 3/4 W та S. S. Е. на чотири кабельтови у східньому напрямку від рифу. Портова Управа вважала це за цілком достатню пересторогу для кораблів, що минали повз небезпечного «Кота» з його сім'єю.
Двоє бригів і один береговий шонер уже нарізались на скелю. Шкіпери й матроси погубили свої посвідки, а дехто — й своє життя; ті ж, що врятувалися, присяглись, що «зеленого променя» не було видно. Та що Управа знала, що промінь мусив бути видний, ці заяви не помогли нічого.
Одної ночі, проте, сам начальник Управи, вертаючись із півдня, в туманну годину на борту «Пальметто», раптом прокинувся від настирних штовханів та стусанів, що замалим не викинули його з ліжка.
Вийшовши на чардак у халаті, він налетів на шкіпера — старого Джека Гейнса.
— В чому діло? Куди к бісу ви затаскали цю посудину?
— Акурат саме на «Кота з Кошенятами», — спокійно одказав старий Джек. — Так от, де ж ваш отой знаменитий зелений промінь, га?
Справді, таки нічого не було видно, окрім струмочка білої пари, що веселими стрибками виривалася з передньої частини корабля, та маяка на Мангровій Стрілці, саме на тім місці, з якого він мусив був указати «Пальметто» на риф.
— Але ж я сам на свої очі бачив зелений промінь, і то не один раз! — хвилювався начальник, перевісившись за борт і виглядаючи в бік вітру. Тим часом машини стукотіли й торохтіли на найвищій скорості, даремно силкуючись вихопитись з пазурів «Кота».
— Бачив і я, — одказав спокійно Гейнс, — саме ясної години. Тільки не в такому південному тумані, як оце зараз. Саме отакої ночі мій брат Джим нарізавсь на риф на «Іудейській Зорі». А ви взяли його в роботу за це й казали йому, що він не моряк, бо не бачив вашого знаменитого зеленого променя. Тепер, коли ви потрапите на той світ і спіткаєте там отих бідолашних хлопців, ви муситимете згодитись, що саме Портова Управа нічого не тямить у цій справі.
Старий капітан коротко засміявсь і одійшов.
Але, на щастя, надійшов рятувальний човен, і всі на цей раз вискочили цілі, покидаючи «Пальметто» на поталу зубам і кігтям «Кота».
А начальник управи, чоловік справедливий все ж таки (коли він чогось переконався, як-от тієї ночі), не тільки наказав повернути капітанові посвідку, а й дав йому другий ко-рабель. Але він готовий був присягтись собі повік свого життя, що старий Джек Гейнс посадив судно на риф саме тому, що на ньому був пасажиром начальник Портової Управи.
Як би то не було, а цей незначний інцидент спричинився до того, що в місті об'явлено торги на збудування буя з дзвоном. А що маленькі країни полюбляють великі речі, буй мав бути здоровенний, справді рекордний буй, із дзвоном завбільшки з барабан.
Сем Джонсон, власник гамарні «Вулкан», був той, хто склав контракта, не тому, що він був найдешевший із конкурентів, а тому, що він був єдиний.
Інші майстрі уникнули цієї справи. Без сумніву, вони змогли б збудувати буй, але їх затрудняв дзвін. По контракту ж треба було робити всі частини тут-таки — в колонії. Проте Сем зі своїми хлопцями та із своїм єдиним учнем без страху взялися до роботи, і за кілька тижнів здоровенний конус із клепаного листового заліза лежав у його дворі. З обох кінців конус був зрізаний. До дна була на прогоничах прироблена дужка для якірного ланцюга; вгорі висіло з хреста, піддержуваного двома штабами, щось довгасте з мюнц-металу, в середині чого був язик завбільшки з здорову бутелю для води. Це був дзвін. Він хилитався, коли торкнеш хоч трошки, і давав глухий звук. Джонсон присягався, що його було чути на острівному маякові за двадцять миль від берегу.
Візьміть отакий австралійський коров 'ячий дзвоник, що в такій пошані у скотарів і що нагадує своєю формою найбільше овальний глек, довгий та вузький, якого глухе торохтіння можна чути на колосальній відстані; тоді збільшіть його в скілька сот разів — і в вас буде приблизна уява про той великий дзвін. Що ж до самого буя, то він був більший за будь-якого свого родича в Портсмутському докові. А серед них є неабиякі буї.
Отож, коли він лежав на боці, поштрихований свіжою блискучою червоною фарбою, в три шари, з широченною дірою, що ждала, поки її заткнуть герметично, Портова Управа, начальник Гавани і всі моряки з порту прийшли його оглядати, знайшли, що це «добряча штучка», поздоровляли його творця й висловлювали певність, що відтепер «Кіт з Кошенятами» більше нікого не спіймають.
Ясна річ, була й «партія світляного корабля», і ця партія ремствувала. Але вона була в меншості й малопопулярна, бо магічне слово «скорочення видатків» на той час саме носилося в атмосфері. А пловучий маяк став би недешево. До речі, буй був свого, місцевого роблива, а не виписаний з Великобританії чи з Німеччини, зроблений тут, у Куксленді, і, мабуть, чи не перший, — а ві всякім разі найбільший з-посеред зроблених у Колоніях.
Отже, перед тим, як поставити його на місце, треба було, ясна річ, учинити бенкет, щоб відзначити таку подію й пока-зати отим заздрим Південним Штатам, що Куксленд може, коли то треба, щось зробити.
І до гарненької дочки начальника великої страшної кам'я-ної тюрми, що стояла ген на горі, звернулися тепер з проханням охристити буй і розбити пляшку вина об його круті боки, оперезані навхрест круглими заклепками, нагадуючи ґудзики на парадному сурдутові крамаря.
Мабуть, неясна згадка про її повсякчасне специфічне оточення наштовхнула дочку начальника тюрми на думку, як вона, зачервонівшись, обірвала шворку й сказала ясним голосом, коли пляшка розбилась на гамуз: «Я даю тобі ім'я «Червоний Вартовий». Ти будеш стерегти й вартувати і крізь бурю й туман остерігатимеш кораблі від смертних скель. Ми ставимо тебе, щоб ти виконував цю повинність!»
Для експромтної промови це було дуже елегантно сказано, і, привітаючи коротенький спіч, голосне «ура» вихопилось із сотень здорових моряцьких горлянок, лунаючи вдаль і вшир.
Розділ II
Тим часом над ними в тюрмі, над якою суверенно царю-вав її батько, у камері засуджених сидів чоловік, чекаючи смерти. Його привела з глибу суходолу чорна поліція після довгої гонитви по дикій країні, де Велике Торфяне Болото підступає аж до підніжжя Базальтових Скель.
«Комбо» (Комбо — прозвисько чорних австралійців) Картер, узиваний так за свій звичай това-ришувати з чорними і навіть перебувати довший час членом якогось племени, був ще зовсім молодий чо-ловік: йому не було й двадцяти трьох літ. Він народився в одному з пограничних районів суходолу і ще хлопцем почав свою кар'єру з того, що вславився, як досвідчений конокрад.
Потім він з ватагою пройдисвітів «жили з охоти», як вони це взивали, тобто крали скот і гнали продавати на Південь. Але що ця робота здавалася такому питомому злочинцеві, як Картер, занадто млявою, він одного дня з'явився в своїй рідній окрузі, щоб зайнятись поважнішою справою. Сам-один , на доброму коні і з парою револьверів за поясом, на голові бриль із пальмового лика, блакитна сорочка, кавалерійські штани, заправлені в чоботи, — у такому вбранні він промчавсь по закурених шляхах маленької округи, спече-ної лютим західним сонцем. Спинившись коло відділу Кукслендського банку, він вдерся в кімнату і, наставивши на управителя револьвер, наказав йому «вивертати касу». Але той натомість схопивсь за шухлядку, де був револьвер. Коли він поворухнувся, Комбо забив його одним пострілом. Саме в цей момент його старший син, п'ятнадцятилітній хлопець, увійшов у кімнату й сміливо кинувся на вбивцю, але впав на тіло свого батька, пронизаний кулею в плече.
Та стрілянина сполошила містечко, і люди збіглись до банку. Комбо, схопивши пачку асигнацій з відчиненого сейфу й націляючись у людей своїми револьверами, сів на коня й подався геть.
Другого ж дня він ограбував і забив мандрівного крамаря, вкинув тіло у вкритий брезентом крамарів повіз, де були його товари, й підпалив його. Тоді, женучи перед собою коні забитого, він повернувся впоміж дикі неприступні Базальтові Скелі і жив там сам поза всяким законом, коли після довгих місяців настирного висліджування й гонитви нарешті салдати, білі й чорні, оточили й спіймали його.
Отакий був той чоловік, що сидів у камері засуджених Ендеверської тюрми: чоловік-тигр. Його обличчя з довгими, вузькими, тонкими губами, випнутими вилицями, чорними, вузькими, як щілини, неспокійними очима, що ніби намагалися глянути одне на одне почерез плескатий м'ясистий ніс; все його обличчя було неначе описом лютого дикого характеру свого власника. Щирий тип «комбо», тих присадкуватих, чорних дикунів, що не бояться ні Бога, ні чорта, ні людей—нічого на світі.
Камера для засуджених у порті Ендевер — це просто кам'яна клітка; її одна сторона — та, що виходить у широкий ко-ридор, — це грубі залізні штаби з фірткою посередині, зав-більшки щоб якраз увійти людині. Ось тут уночі після охрещення «Червоного Вартового» сидів Комбо Картер у яскра-вому сяйві електричного світла; його вовчі очі стежили тю-ремного вартового, що з рушницею на плечі ходив взад і впе-ред по коридору, спиняючись кожного разу коло ґрат подивитись на мовчазну фігуру всередині камери.
На чоловікові, що мусив умерти за три дні, не було руч-них кайданів. Але пара міцних, хоч легких, заліз, з двохфутовим ланцюгом поміж ними, сковувала його ноги. З того часу, як його забрано в тюрму, він був такий самий похмуро бай-дужий, як і був взагалі. Зневажливо відмовившись від послуг священика, він або дрімав на ліжку, або сидів, як тепер, на маленькій дерев'яній лаві, приробленій до стіни, і, сперши злісне, безволосе, бліде обличчя на долоні, згорбившись, сте-жив напівзаплющеними очима за невпинною ходою варто-вого.
Вартовий — молодий англієць, недавно взятий до війська, хотів би при нагоді зробити якусь невеличку послугу в'яз-неві. Ще не загартованим від тюремних зітхань і сцен серцем він жалів засудженого, чиє життя було тепер таке коротке, жалів, хоч і знав, за що його засуд-жено. Останніми днями його дуже боліли зуби, і тепер щелеп був йому сповитий фланелевим бинтом. Отже, коли він звільнявся з посту, востаннє, він сказав в'язневі, що взяв відпу-стку в місто, щоб витягти собі зуба. Його варта ось уже мала скінчитись — зоставалось якихось півгодини, коли, прохо-дячи повз камеру засудженого, він побачив щось, що витіс-нило з його уяви всі інші думки.
Пролунав, ґерґочучи й задихаючись, якийсь звук; ноги Комбо простягайсь на підлозі, він висів на черезсідельнику, що правив йому за пояс, прив'язаному до залізної штаби ліжка. Людина старша й досвідченіша, може, переждала б яку мить, бо ні разу досі в'язень не виявив ні найменшого наміру до самогубства, навпаки, він з прокляттям об'являв, що «гра ще не скінчена». Але Аштон, кинувши рушницю, похапливо одімкнув патентований замок фіртки і прожогом кинувся в камеру. Краще б він був увійшов у клітку тигра. За одну се-кунду вбивця впав на нього усім своїм довгим мускулястим тілом, звалив його долі, його жилаві руки обценьками схо-пили його за шию й не випускали доти, доки не видуши-ли з неї подиху життя.
Нарешті, випустивши шию зі своїх лютих пальців, в'язень підвівся й важким оком глянув на нерухому річ, що з роззяв-леним ротом і висунутим язиком вилупила на нього мертві очі. Потім він задоволено хрокнув, обшукав кишені мертвя-ка і, швидко здибавши те, що йому було треба, зняв свої ніжні кайдани. Далі, виглянувши в коридор, він почав уважно при-слухатись. Та в тиші не було ні звука, окрім гуркоту якогось далекого динамо. Він уже давно чув дев'ятигодинний гарматний постріл з батареї на горі і знав, що йому, отже, небагате зоставалось часу. Хутко й моторно він узявся до роботи... За деякий час вартовий з оповитим обличчям і рушницею на плечі ходив повільно взад і вперед, спиняючись кожного разу подивитись у камеру, де на одному боці накритого ліжка ви-глядала скута нога. Раптом його погляд упав на чотирикутню білу річ, що лежала долі в камері; він увійшов у камеру, недбало підібрав якусь картку й запхнув її в ліжко. Коли б то він знав!

Розділ III Гавань порятунку
— Е, матері його чорт! Хлопче, ти оп'ять хворієш? Бачу, бачу, ота тварюка ще тут, як слід. Добре вже, коли йому ви-тягнеться шия, він ураз заспокоїться. Ну, йди собі і вирви собі оту штуку.
Це сказав Сюлліван чоловікові з перев'язаним обличчям, що, насунувши кашкета на брови й тулячи носовичок до рота, здавалося, був годен тільки кивати головою й буркнути щось, указуючи на камеру на знак того, що під час його дежурства все було гаразд.
Коридором, східнями, тоді другим коридором, у повному електричному світлі перейшов фальшивий вартовий, тулячи одну руку до лиця, а другою стискуючи рушницю. У кінці останнього коридору був критий двір, а в кінці його він міг бачити високий забраний ґратами вхід до тюрми, і через ре-шітку, здавалося, підозріло заглядав великий круглий білий місяць, — такий він здавався близький. Аж ось шлях до волі здавався відкритим і, інстинктовно поставивши свою руш-ницю на полицю коло лівої стіни, він повернувся до малень-кої одчиненої фіртки праворуч від завжди зачиненого голов-ного входу.
Але ніхто не виходить так легко з тюрми порту Ендевер, чи зв'язаний, чи свобідний. Начальник, старий армейський полковник, формаліст, отже, з усякими витівками щодо по-рядків, про це подбав. Отож, коли злочинець підійшов до фіртки зі спокійною радістю на серці і вдихнув свіжий дух ночі, якого так довго був позбавлений, з освітленої будки вий-шов чоловік і гукнув:
— Агов, Аштоне! Ідеш уже витягати зуба? То так — іншо-го способу немає. Дай мені лише твою перепустку...
Холодний піт поточився тому струмками з лоба. Щоб виграти час, він щось невиразно промимрив і почав длуба-тись рукою в кишенях, шукаючи речі, якої там зазнаки не було.
Ідіот, осел! Це була та картка, що він був знайшов у ки-шені разом з ключем від кайданів і, навіть не глянувши на неї, пхнув у ліжко.
— Може, ти покинув її в своїй хаті, га? — запитав другий глузливо. — Що ж, синку, треба тепер знайти її, чи там у тебе зуб, чи не зуб. Випустити тебе без перепустки коштувало б мені моєї куртки. Отже, гайда, вертай назад і принеси мені картку.
Але цього той не міг насмілитись зробити. Проте на одну мить йому спало на думку повернутись, забити Сюллівана й забрати картку, що лежала під мертвим тілом на ліжкові. Але він не мав тепер зброї. Сюлліван був високий, дужий чоловік. Ні, це не годилось.
Крім того, не знати було, де Сюлліван є. Сюлліван міг за-брати собі в голову подивитись на свого в'язня. Він учув чи-юсь ходу.
Він вирішив в одну секунду. З тіні передньої він міг, не викриваючи свого інкогніто, вистрибнути геть, щоб умоти-вувати втечу зубним болем і втратою перепустки. Всі ці аль-тернативи промайнули в його мізкові за якихось десять ударів серця. Зважаючи, що його становище було безпорадне, вся розбишацька відвага схопилась у ньому. В очах йому почер-воніло. Озброєний, він може забити чоловіка, що застив йому дорогу, як він оце вбив другого. Раптом зірвавши з себе по-в'язки і скинувши з лоба кашкет, він показав викривлене лютою злістю обличчя. Черговий зблід і одсахнувсь. Влуч-ний удар кулаком схитнув і звалив його долі. Ще секунда — убивця вискочив фірткою й побіг вулицею, оповитий курявою, що білими хмарами здіймалася в білому місячному сяйві.
Пін, пін, пін, пін—свистіли кулі, що тюремні вартові випус-кали по летючій хмарі. Великий дзвін гостро й швидко вибивав удари, і похапливі напіводягнені салдати хапали рушниці, ви-бігали на вулицю і стріляли, добігаючи до хмар куряви.
Пін, пін, сзз, сзз... Як кулі сичали й дзичали за ним по гор-бку, вибиваючи далеко попереду нього маленькі цятки в ку-ряві! І як гув отой проклятий дзвін! Він ненавидів дзвони. Він завжди ненавидів дзвони ще з далеких днів в рідному місті Араватта, де він на дзвін уставав на світанку, прокрадаючись вогкою травою поза двором верхових коней. Якби йому коли привелося мати такий двір, він уже подбав би, щоб там були осідлані коні і вночі.
А влучили! Він почував, що з ноги цебенить кров, прото-чуючись у чобіт. Показав би він тому чортові, що зробив цей постріл!
Він не знав, де йому бігти, не бувши зроду в тому портові, але він біг просто вперед, і кулі свистали за ним і здіймали попереду куряву. Дорога вся лежала за ним на горі. Перед со-бою він бачив гавань і щогли кораблів у ясному світлі. За со-бою він чув глухе тупотіння ніг. Він охляв і спинився раз чи два. Раптом він почув, що вистріли розлягаються коло нього. У цей момент він був коло підніжжя прикрого взгір'я, на яко-му стояла тюрма. Праворуч дорога завертала до серця міста. Ліворуч, близько морського берегу, були якісь майстерні, скла-ди, стоси дерева, дамби й одно чи два каботажних судна.
Навколо здіймалася курява, очевидно, від поліції чи на-роду, збаламученого стрілом і дзвоном, що біг до тюрми. Іти далі було зовсім ні до чого, а може, ще й гірше. Рушниці змов-кли. Він знітився в тіні паркану, переслідувачі не могли його бачити. Окрім того, ставало на шторм, і чорнії хмари вже стелили тіні на білий грунт. Він звівся, скрадаючись попідтинням, знайшов у ньому зламану лату, одірвав її й проліз у дірку. Він був у дворі — довга майстерня, що з неї витикався ко-мин, займала половину двору. Пахло гарячим залізом і сві-жою фарбою; ноги вгрузали в попіл. Просто перед його очи-ма стреміла якась здорова чудна річ. Йому спало на думку скористатись нею, коли він став у тінь її і почав вагаючись міркувати; тяжкі краплі дощу глухо падали на її залізну оболонку. Заввишки з його плече був отвір, досить великий, щоб йому пролізти крізь нього й опинитись у череві тієї речі. Він чув, як переслідувачі бігли в темряві потойбіч паркану. В цьому не гірше, ніж у чому іншому! І, скупчивши всі сили в одному напруженні, він підтягнувся на пальцях, застромив у дірку голову; спершися на поясну рихву, він протиснув усе-редину все своє тіло.
Він був високий на зріст, але, держачись за край, не міг намацати дна. Проте, коли він зважився спуститись, йому довелось упасти на якихось три фути. Де б він не був, але він сховався добре, і це здалося йому таким забавним, що він засміявся вголос. Блискавки спалахували, грім гримів і тро-пічна злива лилася над його схованкою — а вона зоставала-ся суха, бо вхід був зі споду схованки. Блискавиця раз у раз освітлювала його притулок і дозволяла йому пересвідчитись, що рана його була несерйозна, — куля пронизала м'ясисту частину. І витягши носовичка з кишені салдатського мунди-ру, він швидко зімпровізував сяку-таку перев'язку. У другій кишені він знайшов плитку табаку, одкусив добрий шматок і, лежачи горілиць, стоїчно чекав на те, що фортуна могла надалі мати для нього в запасі.

Розділ IV
Незважаючи на ранку, що таки боліла, Комбо Картер спав, поки його не збудили голоси коло входу до його при-тулку. Сем Джонсон балакав з купкою своїх хлопців.
— Чудне діло, я, здається, зроду не бачив такого, — ска-зав Джонсон. — Він щез, як та мара.
— Це через шторм, — сказав другий. — Він утік під захи-стом бурі, коли ось-ось мусили його взяти.
— Але як то вийшло? — спитав хлоп'ячий голос. — Полі-цейські присягаються, що вони були вже коло нього, коли знявся шторм, — оце тут, біля вашого паркану. Я не дав би йому втекти, даю одрубати собі руку! Я певний, хоч що, що він десь тут, на березі. Коли ви нічого не маєте проти, містер ДЖОНСОН, я б ще разочок подивився тут.
— Дивіться, прошу, мастер Страттон, — одповів власник гамарні. — Але ми повивертали тут усі кутки догори ногами — і хоч би що! Я гадаю, як на мене, то він ухопив човна і тепер десь на морі.
Почувши прізвище «Страттон», Комбо настовбурчив вуха, — невже ж це син управителя банку, що його він за-стрелив, забивши попереду батька? От так штука, коли так! Швидко він упевнився.
— Бідний хлопчина, — сказав один з людей. — Я добре знав його батька, перше ніж оцей звір Комбо його забив. Він пришив також і це кошеня, чи не так, хазяїне?
—Поранив його добре, — одказав Джонсон. — Його мати хотіла, щоб він узяв посаду в банкові, коли він вийшов із лікарні. Вони зараз йому запропонували це, але він чисто одмовився. Отже, вони віддали його до мене в науку. Сприт-ний хлопець і жваво взявся до діла. Багато доклав рук до «Червоного Вартового». До речі, він же й робив план. Ну-мо, хлопці, хай скілька душ іде до Морського складу й візьміть тачку, щоб вивезти «Вартового». Вони збираються ставити його взавтра, коли поховають бідолаху Аштона.
Що й казати, — пробурмотів убивця, ледве стримуючи смішок, і знітився, уникаючи круглої світляної плями. Дуже забавно, що син чоловіка, якого він забив за те, що той не схотів по команді підняти руки, що син цього самого чоловіка найбільше спри-чинився до збудування цієї знаменитої схованки. Нікому й не приснилося б шукати його тут. Це було ясно. Вночі він вийде, і коли б йому пощастило ще вкрасти коня, він міг би ще й попасти колись усіх отих людей.
Вони, очевидячки, збирались відвезти оцю штуку десь інде, вглиб країни; може бути, що залізницею. Скидалось на те, що це була якась нова винайдена штука для скотарства; мож-ливо, щоб купати вівці. Якби вони тільки вкинули туди який шматок, він потрапив би саме куди треба. Але коли б цього й не трапилось, йому поки що вистачить табаку? Так точилася думка злочинця. Він уже бачив себе в думках на волі, знов у своїх старих місцях, — чи й ще далі, ген в глибу країни.
Інколи він чув близько голос, що казав: «Що нового?»
«Нічого, — одповідав голос, що належав молодому Страт-тонові. — Обшукали порт Ендевер згори донизу — і хоч би що! Тепер партія пішла в глиб, а друга шукає берегом обабіч Гавани. Я повернувся, бо надумав, що покришка «Червоного Вартового» трішки завелика, як на отвір, і я знаю, що вони не схотять тепер ждати, бо вже наготували швартови на рифі».
Потім був такий звук, наче різали холодною пилкою по залізу, щось притулили до дірки й зачинили так щільно, що не зосталося ні промінчика світла. Раптом буй покотили, добре струшуючи й перекидаючи того, хто в нім був. Він глу-хо мимрив прокляття, силкуючись звестися й марно шукаю-чи за що-небудь учепитись. Темно було, як у бочці, і спека од сонця, що нагрівало залізні листи ще зранку, зробилась не-стерпучою з того часу, як замкнули єдиний отвір. В одчаю бідолаха скинув з себе все і голий лежав на одежі; гаряче за-лізо люто пекло його тіло там, де йому траплялось його торк-нути. Зненацька він відчув, що його схованку піднято зовсім угору, і вона поїхала. Спека чимраз дужчала, і піт зливою котився по тілу. Він зціпив зуби й терпів. Тепер він почував, що рух його схованки змінився — вона летіла в повітрі — глухе торохтіння почулося йому. Саме в цей момент «Варто-вого» піднімали на борт портового судна «Тетіда» — капі-тан Гейнс, — і торохтіння йшло від її парового крану.
Тепер трошки посвіжішало. Але його вразив зовсім інший, цілком новий рух. Запевне знав він, що до цього часу йому не траплялось його переживати. Це не був рух залізниці. Та що так боляче стримувало його подих і стискало горло залі-зними обценьками? Повітря! Повітря, господи мій! Він нада-ремно шукав у густій темряві дірки, збиваючи собі пальці й ламаючи собі нігті об уклепані прогоничі. Але він згубив усяке почуття місця й шукав дірку вгорі, а вона була в нього під ногами.
Але, якби він і знайшов її, це б йому не допомогло нічого — вона була добре вкручена й закріплена суриком, тепер уже твердим, як сталь. Атмосфера чимраз гусла й гусла, його по-дих виходив і вертався зі свистом. Ніби сотні тонн тяжіли на його грудях, і серце стукотіло, як молоток.
Може, вперше зроду його напав жах. Де він? Що з ним буде? І коли він вовтузивсь, б'ючись об розпечені стінки своєї в'язниці, хапаючись повітря, його нога раптом торкнула ручні кайдани забитого вартового, що він узяв разом з його по-ясом, — здавалося, довгі роки тому, — у тюрмі. Він узяв їх і з усієї охлялої, істеричної сили бив у залізні листи жах-ливої пастки.
Раптом вона змінила свою поставу, стала сторч. Він упав коміть головою на дно її і лежав там зігнувшись, — вогнева спека замінилася на свіжу прохолоду. Груди йому розрива-ло, і чудні вогневі візерунки затанцювали перед його роз-плющеними очима. Щось зловісно задзвонило йому в ухах. Дзвін! Як він ненавидів дзвони! Дін, дон, дон, дін... Тепер він знає... Вони його все ж таки повісили... Це був тюремний дзвін... Він ще не зовсім умер... Він бовтається на мотузку... Прокляття їм усім...
«Чи не здавалося вам, що там щось усередині торохтіло і стукало, коли ми спускали «Вартового» за борт», — спитав началь-ник порту, коли «Тетіда» розводила пари від «Кота з Коше-нятами».
«Голівки з прогонича та один чи два поганих шруби», — одповів старий шкіпер коротко, скидаючи оком назад, де здо-ровий червоний буй качавсь на воді, вклоняючись і киваючи стрічному західному вітрові. Од нього виразно долітали по-хмурі звуки дзвону.
УВАГА:
1. Курсив — структурна мотивація.
2. Петит!— фальшиві сюжети й особи.
3. Розбивка — психологічна мотивація. Пояснення дивись нижче, в розділі «Аналіза».

АНАЛІЗА
Оповідання взагалі можна поділити так: 1) оповідання з переважно структурною (механічною) мотивацією розв'язки («авантурні» оповідання) і 2) оповідання з переважно внутрі-шньою (психологічною) мотивацією розв'язки (просто «опо-відання»).
Треба, одначе, сказати, що в нашій (українській і росій-ській) літературі перший ґатунок мотивації мало розробле-но. Його загнано в бульварні романи, де він шаблоново спи-сується з ненайкращих європейських зразків. У цім підпіллю він зостається й по цей час. Тим часом корифеї західної літе-ратури вживають його з такою ж обачністю, пошаною й пиль-ністю, як і мотивацію психологічну.
Треба й ще сказати, що психологічна мотивація куди більший дає простір філософії, а зокрема моралі.
Основна фігура старої російської літератури—«кающийся дворянин» полюбляв саме отакий напрям мислення, що, оче-видно, йому й припадало «по штату».
Наведене оповідання належить саме не до цієї категорії. Це типове англійське «NOVEL» З ілюстрованого часопису, ще й за рік 1895.
Спочатку про порядок аналізи:
1) Структурна (механічна) мотивація розв'язки. Що це зна-чить? Коли авторові треба пояснити, яким чином його герой потрапив, прим., у Каліфорнію, він вигадує для цього щось, — скажемо, втечу, наукову експедицію, спадщину, нещасли-вий чи щасливий випадок тощо. Оце все будуть ґатунки струк-турної мотивації.
2) Психологічна (внутрішня) мотивація. Коли герой у Каліфорнії забиває свого батька (свідомо), то це треба вмо-тивувати. Батько міг мати намір сам убити його, міг відняти в нього наречену, міг бути його класовим ворогом тощо. Це буде психологічна мотивація. Наколи б це вбивство сталося випадково, була б потрібна механічна (структурна) мотива-ція такої випадковосте.
Це дві головних категорії. Інші, дрібні, з'ясуються в ході аналізи.

І. Головні дієві люди

У данім оповіданні є дві головних дієвих особи. Це, по-перше, «Червоний Вартовий», це, по-друге, злочинець Комбо Картер.
Почнімо з першого.
БУЙ («Червоний Вартовий»).
А. Структурна мотивація появлення буя.
Буй, в якому має загинути Комбо, повинен з'явитись на суші, щоб Комбо міг у нього влізти. Це перша найпростіша, найочевидніша вимога.
Треба вмотивувати досить великий розмір буя. Для цієї, здавалося б, подробиці написана половина першого розділу. Центр цієї мотивації є речення: «Малі країни полюбляють великі речі». Це речення заховано під грубу шкаралущу по-бутового нарису життя колоніяльного порту.
До опису цього побуту, до місцевого патріотизму додано також економічну його мотивацію — мотивацію мотивації. Колонія Англії, переведена на самооплатність, не хоче дава-ти метрополії замовлень. Не забуваймо, що оповідання 1895 року, отож одбиває ще цілковиту індустріяльну нерозви-неність домініонів.
Але нас цікавить зараз не те. Нас цікавить монструозна послідовність: економічні стосунки, як причина збудування буя в колонії; збудування буя в колонії, як причина його ве-ликого розміру. Старанність і майстерність мотивації—про-сто дивовижні!
Ще з більшою пильністю розроблена мотивація
2) появи буя:

а) назва «Кіт і Кошенята» для рифу настільки мистецька й яскрава, що якийсь буй здається проти неї дрібничкою;

б) починається дія історією з начальником портової упра-ви. Ця побічна тема, що служить воднораз фальшивими рамцями оповідання, дає фальшиву зав'язку якоїсь історії яко-гось капітана Гейнса. Читач жде, що оповідання буде на морську тему;

в) «зелений промінь» маяка, виявляється, нікуди не годить-ся. Як антитеза до нього, вперше з'являється ідея про буй... або про світляний корабель;
(звернімо увагу на докладність мотивації. Здається, чого простіше — просто треба встановити буй. Але тоді читач, може, зарано звернув би на нього увагу з іншого погляду. Ще раз підкреслюється неминуча потреба в буї. Буй народжується не як Атена Паллада із Зевсової голови, а наростає органіч-но, як у реальному житті, може — ще органічніше);

г) охрещення буя цілком легалізує цей персонаж в очах читачів оповідання. Він має остерігати кораблі від «Кота».

Лінія морського оповідання продовжується. Цілий розділ на структурну мотивацію!

Б. Дзвін на буї.
Дзвін на буї відограє службову ролю. Він править за зв'я-зок поміж буєм і Комбо Картером; 1) Комбо ненавидів дзво-ни; 2) дзвін на буї нагадує коров'ячі дзвоники, що були дуже знайомі скотокрадові Комбо; 3) коли Комбо тікає з в'язниці, йому навздогін гуде тюремний дзвін, і, нарешті, 4) ці два роди дзвонів об'єднуються в момент смерти Комбо: гуде дзвін на буї, а він чує тюремний дзвін коло шибениці.
Остання сцена якнайкраще підготована попередніми на-тяками.
Але тут ми маємо вже мотивацію психологічну. Про це нижче.

КОМБО КАРТЕР
А. Структурна мотивація втечі Комбо: 1) смертний при-суд; 2) незвичний до служби вартовий —рекрут Аштон; 3) зубний біль Аштона, що дасть Комбо змогу сховати своє обличчя; 4) Комбо удає акт самогубства; 5) Комбо покриває курява вулиці.
Ми бачимо, з якою пильністю розроблено цю мотивацію. Але, щоб додати їй більшої реалістичности, автор не забуває перешкод до втечі й перекидає їх по одній, утрудняючи по-малу становище втікача.
Б. Перешкоди до втечі: 1) кайдани на ногах; 2) ґрати; 3) біла картка (відпуск Аштона); до цієї основної перешкоди, потрібної для того, щоб зчинити сполох, додано ще й моти-вацію — формалізм старого полковника; щоб здійснити цю перешкоду, треба заранше звернути на неї увагу Комбо, інак-ше він знайшов би її в кишені; 4) Сюлліван — його фізична сила, рушниця.
В. Комбо наближується до буя. Моменти: 1) рана в ногу, 2) ніде тікати, 3) паркан гамарні, 4) буй, 5) гроза і шквал, 6) неможливість порятунку (див. нижче).

II. Другорядні дієві люди
А. Статисти для структурної мотивації: 1) Сюлліван.
2) Вартовий при вході.
3) Майстер Сем Джонсон.
Це чисто службові ролі, звичайні для всякого оповідання з куди слабшою мотивацією.
Майстер Джонсон одночасно потрапляє у:

Зв'язок між розділами І та II
Статисти для зв'язку між Комбо і буєм:
1) Майстер Джонсон (приймає до себе в науку сина заби-того Картером Страттона).
2) Дочка начальника тюрми (каже спіч над буєм, дає йому ім'я «Червоний Вартовий»). Цей спіч і вся сцена підводить читача до розд. II. Зв'язує їх особа дочки начальника тюрми.
3) Дзвін на буї, коров'ячі дзвоники й т. і.

III. Побічні фальшиві дієві люди
Тобто люди, потрібні не для справжньої зав'язки опові-дання, а для фальшивих зав'язок та розв'язок.
1) Начальник Портової Управи.
2) Капітан Гейнс.
Ці двоє починають фальшивий морський сюжет—між ними зав'язується якийсь стосунок, що в кінці виливається в коротку розмову. Цей фальшивий сюжет має аж три завдання:
а) умотивувати появу буя;

б) дати зовнішні рамці оповіданню («обрамление»). Але ця облямівка фальшива — капітан і начальник не розповіда-ють одне одному даного сюжету;

в) одвести читачеву увагу від справжньої теми. Можна б іще додати, що попередня історія з капітаном служить для того, щоб надати авторитетности заяві капі-тана про шруби й прогоничі в буї в кінці оповідання і, таким чином, унеможливити для Комбо порятунок.
3) Страттон, син забитого управителя контори, служить для того, щоб одвести думку читача від справжньої розв'яз-ки. Читач бачить месника, що стоїть уже поруч зі схованкою злочинця; мало того, Страттон «збирається пошукати» Ком-бо саме там, де він є. Як особа, що фігурує в ролі особи дієвої (хоч і фальшивої), він подається повніше; є його характернетика, коротенька історія його після смерти батька й т. д. Це стоїть у згоді з загальним принципом: що реалістичніше й повніше трактується якась особа в оповіданні, то більшу ролю мимоволі віддає їй читач у ході подій.
4) У Страттона є ще одна роля, її ми побачимо нижче.
Перейдімо тепер до психологічної мотивації.

Дві категорії: 1) умотивування вчинків дієвих людей, 2) виправдання перед читачем розв'язки (мораль).
I. Психологічної мотивації вчинків дієвих людей в опові-данні, власне, майже немає. Рухи Комбо, Страттона, капіта-на Гейнса, начальника порту, Сема Джонсона, дочки началь-ника тюрмими надибуємо в розділі структурної мотивації, їхня психологічна природність не потребує ніякої мотивації, — вона просто випливає з даної ситуації. Ми вже вказували, що дане оповідання має переважно структурну мотивацію. Є психологічна характеристика рекрута Аштона, але й вона зв'язується з механічним фактом саме його рекрутства, не-давнього перебування в війську.
Бодай що не єдиний серйозний факт психологічної моти-вації це — дзвін. Для того, щоб пояснити останнє почуття Комбо, дзвін зустрічається раніше в кількох натяках в опові-данні. Ці натяки мусять закласти в мізкові читача певну підсвідому базу для того, щоб потім цілком очевидною й навіть неминучою здавалась передсмертна думка Комбо про шибеницю, ту шибеницю, од якої він утік так щасливо. Треба сказати, що тут легко можна було обійтися без таких натяків, але вони надають кінцеві велику емоціональну силу.

II. Психологічне виправдання розв'язки під поглядом по-чувань читача.
Жахлива смерть Комбо вмотивовується так: 1) коно-крадство, 2) вбивство, 3) відмова від послуг пана, 4) похо-дження від чорних дикунів, 5) спритність і самостійність зло-чинця, б) ограбування банку, 7) глузування з Страттона.
Сім смертних гріхів проти буржуазного ладу! Останній гріх— це жарти з Богом. Можна втекти від помсти буржуазного суду, але не можна врятуватись від кари буржуазного Бога.
Для автора ця мотивація здавалася цілком достатньою,
— і вона, безперечно, була достатньою для його читачів. По-перше — це англійський журнал XIX століття, по-друге — це звична, умовна, традиційна мотивація буржуазної літерату-ри, її знаходимо таку саму хоча б і в Дікенса. Не забуваймо ще, що ця мотивація стоїть взагалі на другім плані в автора.
В цім оповіданні, як ми бачимо, психологічна мотивація розв'язки = моралі.
Тут ми підходимо до ідеологічної аналізи. Для автора (і його читачів) ідеологія — це мораль.
Нема чого розправляти довго про нужденність такої філо-софії. Мораль займає таке місце в цілім світогляді людини, як Нарком'юст в цілім Радянськім апараті. Отже, заміна ідео-логії на мораль є неймовірне звуження мистецької філософії. На це звуження, до речі, хибують мало не всі наші революційні письменники.
Мораль — це авторів суд над дієвими особами твору. Автор-мораліст одягає шати прокурора або й адвокатський фрак.
Щоправда, журнальне «авантурне» оповідання стоїть уже близько до агітаційного твору. Отже, таке спрощення задачі у такім оповіданні — річ припустима, ба навіть звичайна.
Та в суто побутовому чи психологічному нарисові ідео-логія є щось куди ширше.
Тут не тільки психологічна мотивація другої категорії (мо-ральне виправдання розв'язки), а й психологічна мотивація першої категорії (виправдання вчинків дієвих осіб під погля-дом імовірности), ба навіть структурна мотивація, коротше сказати — кожна цеглинка й кожний шрубик твору цілком залежить від ідеології автора.
У данім оповіданні візьмім хоча б такий приклад:
«Ще не загартованим від тюремних сцен і зітхань серцем Аштон жалів засудженого на смерть».
Так виглядає психологічна мотивація «загальнолюдська», буржуазна, вчинку Аштона. Отже, з погляду авторового, рек-рут — це «взагалі людина», тільки ще «не загартована».
Але рекрут не є «взагалі людина». Рекрут може бути селянин, робітник, інтелігент. У кожному з цих випадків психоло-гічна мотивація його почуття до в'язня може бути інакша.
Візьмім приклад із структурної мотивації.
Ставлячи розміри буя в залежність від економічного ста-новища домініонів, автор виступає як матеріяліст. Колосаль-ний розмір буя можна було б змотивувати й інакше — яко-юсь примхою «загальнолюдською», так сказати. Така моти-вація була б куди слабша, отже, досвідчений автор висуває економічну мотивацію.
Ми, отже, бачимо, як економічна, матеріялістична моти-вація уживається в автора поруч із попівською й міщан-ською мораллю.
А в наших нових оповіданнях раз у раз комуністична мо-раль живе поруч з «загальнолюдською» структурною, надто ж з психологічною першої категорії мотивацією.
Стільки про відношення: ідеологія — мораль. Тепер де-які підсумки.

Деякі підсумки
Загальна структура даного оповідання легка для аналізи ось чому. Перший розділ (у цілому) є структурна мотивація появи буя. Другий розділ (у цілому) є структурна мотивація наближення до буя Комбо Картера. Так само—третій розділ. Четвертий розділ — синтеза буя з Комбо Картером.
Такий (зручний для аналізи) розподіл частин спричинений потребами структурної, переважно, мотивації. Прикінцева си-туація вимагає довгого й солідного сюжетного підготування.
Буй виступає як самостійна дієва особа. На нього витраче-но цілий розділ — і це не марнотратство, а солідне розуміння потреб сюжету. Таке оживлення буя дозволяє висунути його в кінці на ролю мораліста-мстителя. Буй, зроблений заходами Страттона, стає спочатку за схованку для вбивці його батька. Убивця глузує з цього, і мстивий буй стає його могилою.
Я не вгамуюсь, повторюючи й підкреслюючи блискучість прийому. Цілий розділ на структурну мотивацію!
Розділ другий: Комбо Картер. Легенький, суто зовнішній зв'язок поміж І і II розділами — і таємниця авторського за-міру зостається схованою. Перший розділ давав лінію морського оповідання. Другий розділ цю стежку покидає. Отже, читач перебуває під вражінням дуже розгонистої, широкої зав'язки одразу по двох географічних лініях. Третій розділ нічого по суті не роз'яснює: його заголовок «Гавань поря-тунку», навпаки, підтримує думку, що Комбо врятується і що широка зав'язка розвиватиметься собі далі. У четвертім розділі читача вражає несподівана розв'язка, раптом скорочу-ючи тему, як гарматний постріл!
Як могла постати ідея такого оповідання?
Уявімо собі, що, гуляючи в гавані, автор подивився на буй. Чи не можна сховати в цей буй людину?
Не можна! Буй все ж таки замала штука, щоб можна було в неї сховатись. Можна втиснути туди когось силоміць, але такий сюжет вимагав би фантастичної мотивації.
Для чого?
Отже, треба збільшити буй у два, у три рази. (Див. вище аналізу).
Коли це зроблено добре, подальша задача полегшується. Залишається тільки взяти такого, щоб його не шкода було уморити в буї. Це, як на англійського белетриста, справа теж нетрудна. (Див. психол. мотивацію 2-ої категорії).
Чи так, чи не так постала ідея даного оповідання — бай-дуже. Важно, що сюжет, безперечно, вигаданий, висмокта-ний з пальця. Але як його розроблено!
Ні українська, ні вся російська література (за винятком Достоєвського) не знає, не вміє й не хоче розробляти структурної мотивації. Романи Гончарова й Тургенєва, попри всій своїй не-поганій якості, є не романи у справжнім цього слова розумінні. «Обломов», скажемо, це — те, що зветься «сімейна хроніка». «Отцы и дети» — так само. В однім романі Дікенса більше сю-жетної розробки, ніж в усіх творах Тургенєва, Гончарова, Гри-горовича, Писемського і ще десятка «меншої братії».
Але так само в новій, революційній, російській літературі. Всі великі речі — хроніки!
Звичайна річ, хроніка — теж література. Примітивна, але література. Між письменником-хронографом і справжнім ро-маністом таке, приблизно, відношення, як поміж Геродотом і... К. Марксом.
Об'єктивна (історична) реальність подій, що стають за основу для фабули, має тільки суб'єктивне значіння, як сти-мул, що захоплює, запліднює автора. Коли об'єктивна ре-альність подій зостається об'єктивною в творі, — автор зос-тається хронікером, журналістом, літописцем, істориком, — геродотом, одне слово. І ніяке матеріялістичне світовідчуван-ня йому не перешкодить зостатись геродотом.
У розглянутім оповіданні тема, очевидно, вигадана (су-б'єктивна, не історична). Але читач перебуває під вражінням історичної події; конкретного, реального випадку.
Цю фантастичну витівку розроблено так, що вона справ-ляє вражіння реальної події. Це досягається засобами ком-позиції й реалістичного стилю.

Опубліковано: Майк Йогансен. Вибрані твори. – К., „Смолоскип”, 2001. – с.400-420.
© Смолоскип, 2001

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.48895192146301 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури
Реклама: Детские компьютеры.

Що почитати

Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …