Якщо розглядати релігію як прагматичну складову політики, тоді ніщо інше, ніж релігійно-ідеологічний фанатизм на цій основі не виникне. А це, як нам відомо, дуже вибухонебезпечне явище. Але якщо зберегти в собі, у своїй душі не релігію, але віру, щиру віру, і не плутати її з інструментом досягнення влади у світі цьому (себто земному), може, б люди і мали надію на світ непродажний і справедливіший. Але на жаль, як бачимо, релігійно-ідеологічний фанатизм (принаймні в інших частинах світу), ще й добре підкріплений фрустраціями голодних мас, чомусь перемагає.
Причину, чому не вдається це зробити, (принаймні в нас, на Галичині), бачу в тому, у так званій "традиційній релігійності", Нашому кліру було вигідно перетворити Христоцентричну церкву, на церкву Закону, через який власне Христос, як найбільший революціонер, і переступив! Може б краще спробували контемпляційно уявити, що б вчинив Христос в даній ситуації. От тоді б й почались прагматичні дії...
