Спасибі за гарний відгук, який провокує дискусію, Галино! :-)
Я ото спробую легенько відчинити двері "кухні". :-) Ідея з"явилась від словосполучення "два крила". "... ти - моє крило, я - твоє крило, щастя більшого не треба..." Раптом все склалось, наче розкидані пазли, у яскраву картинку. Два крила, дві душі, жінка та чоловік, передріздвяні настрої навкруги, добрий настрій у мене :-) - і бац - таке чітке й готове, що написалось за десять хвилин невідривно, як не дивно, навіть правити мало що було - пара одруківок, три слова... Взагалі-то ідея дуже стара - об"єднання двох половинок у одне ціле, наприклад, андрогіни - істоти, яких заздрісники-боги розрубали навпіл. А канонічне зображення ангелів - об"єднання двох різних духовних начал - жіночого та чоловічого. Тобто, ідея цілісної істоти - це саме пара, складена докупи, але не сума якостей, а злиття - якісно нове. Гадаю, що таке створіння дуже відрізнятиметься і від чоловіка, і від жінки, то щось інакше, третє. Чи повинне таке диво страждати? Можливо, але не від порожнечі довкола, не від самотності, бо для нього цих понять вже не існуватиме... У нього повинні би виникати проблеми іншого порядку. Радше, від співчуття до інших, ще недосконалих.
Він справді краще знає, мабуть, то не перший створений світ, та й не другий навіть... Одначе, свободу волі нам подаровано, право на помилки - теж. А в тих дарах заховані відповіді на фундаментальні питання: "Чому ми є? Хто ми є? Ким будемо?" А якою хоче бачити батько свою дитину? І чи повинен оберігати її від усіх негараздів, якщо хоче бачити її сильною, розумною, співчутливою, доброю? Ми-то дурні, бо малі, але ж ростемо. І Батько в нас нівроку, тож гени повинні спрацювати. :-)
Дякую, Галино, за цю можливість поспілкуватись. :-)
З повагою,
Наталка
© Наталка Ліщинська, 22-12-2009 |
