Біла Церква погано вписується у віршову форму.
Я вже написала інакше. Тобі повинно сподобатись.
У вигляді лімерика. У лімертках. Оду напишу потім. Такій звістці я дуже-дуже рада. Вітаю! Ура!
І ти тепер будеш зайнятим і не писатимеш куп зауважень, а я їх не робитиму. Хай тобі буде приємно.
Я тепер епікурейка. Тут поряд я про це написала у своєму новому творі. Вже сім відгуків. Стоящий твір, значицця :-)
Тридцять п"ятий розміщено.
Наче про себе створено...
Навіть скупі інтернет-статті вражають.
То яким насправді може бути те місто? Залишається чманіти від передчуття. Мабуть, взимку поїду. Подивлюсь тверезим оком дослідниці.
Бо віршувати про небачене мною я не можу. Поетичності, мабуть, вистачить, а правдивості - ні. І вийде шо-небудь на зразок "Шагане". Упереджена фантазія.
Це Костика понесло. Він став серйознішим на рік, якшо не на п"ять. Зі мною діють фронтові станадарти. Рік за три - душевного тепла, стусанів, лагідного ставлення. Це все отримує кожен, з ким я маю можливість ділитись цими дарами. Вони ж повертаються - і я знов "заряджена", як сама Земля - позитивним зарядом.
Як і ви, шановний пане Миколо :-)
