Знаєте, людоньки, дієслово "сиру" я не вживаю, однак знаю про його існування. Особливо пікантно воно звучало у жартівливому вірші (з раннього) Михайла Карпового, колі він, перепрошую, його ліричний герой, ... під (на) чиїсь двері..
Дядя нє на работє, а пише віршики - якщо знаєте ту пісеньку.
Тому удивльон усим побаченим, прочитаним , исправленим...
Будете у нас на Колиме - заходите!
Мені знайома ця пісня, шановний Платоне.
Як і ваша здібність робити закиди.
Я відразу пригадав куплет з приспівом:
Если дождь бьет в окно и ничуть мне не смешно,
И припомнилась давняя обида.
Как спасательный круг мне бросает память вдруг
Тех безоблачных лет напев смешной -
И тогда с улыбкой говорю я ой-ой-ой-ой.
Ой, напрасно, тетя, вы лекарство пьете
И все смотрите в окно.
Не волнуйтесь тетя, дядя на работе,
А не с кем-нибудь в кино.
Ті веселі хлопці з однойменного ансамблю були у фаворі і в слухачів, і в танцюрів.
Але ми не про них.
Завдяки вашій рецензії я вимушений був переглянути твір вдруге, якщо не вдесяте.
Де ви там бачите ту землю сиру – я не знаю.
Дякую вам, мої творчі колеги.
Звучить якось патетично.
Once more again –
Дякую вам, мої уважні друзі.
Це вже краще.
Дякую, що заходите на сторінки моїх творів.
Злюсь, бо не знаю, кому дякувати за те, що він додав мій твір до УЛЮБЛЕНИХ.
Він – недороблений. В ньому є нерозвинута сентенція. Колізія не до кінці розкрита.
Над ним ще працювати і працювати.
Але і в такому вигляді він може ще трішки проіснувати.
Бо я вірю і першим, і другим.
А як воно насправді, ще не знаю.
Я маю на увазі верх і низ. Може, мені пощастить бути не там і не там.
А бути тут – довго-довго.
Чого зичу і вам, шановні Оксано, Михайло і Platon.
