Заснуло зі мною обійстя моє,
Розгойдує вітер небесну гондолу,
А небо смертельні градини кує
У кузні своїй – і жбурляє додолу.
Господь на вечерю готує харчі,
І зорі розвішує, наче хазяїн.
Працює, трудяга, удень і вночі,
І світ контролює – до самих окраїн…
Здалося мені, що я наче відчув,
Що хоче зірватися місяць жовтавий,
Довічно пришитий на чорну парчу
Міцними нитками... Оце так вистави...
Якби ще уранці, надвечір і вдень
Я мав би можливість подовше поспати...
Та будить годинник – дзелень та дзелень -
І дзенькіт доноситься начебто з вати,
Яка огортає дбайливо мене…
Та з неї виходити досвіта мушу -
Потреба трудитись у поле жене,
Хоч ниють суглоби на дощ і на сушу...
Життя хліборобське - яке ж ти сумне...
Не варто журитись - усе промине.
2010
А, може, послати це фермерство на хер?
Та звичка трудитись у поле жене...
А я на комбайні – практично шумахер.
